-Ох і красива у тебе дочка, Галю. -Ой, та ну тебе, – зніяковіло відповіла Галя, – що ж тут красивого, дитина, як дитина. -Та не скажи, вона ж у тебе як ця, з казки, так як її, дівчинка така, а … ось … Мальвіна. Оксана була дівчинкою кмітливо, вона швидко зрозуміла свою вигоду бути красивою. І почала активно це використовувати…

-Ох і красива у тебе дочка, Галю.

Жінка дивилася з розчуленням на дівчинку, та була одягнена в рожеву сукню, з мережевами та пишним бантом зав’язаним на спині.

Довге кучеряве волосся дівчинки спускалися нижче спини, великі блакитні очі, чорні пухнасті вії і пухкі губки.

-Ой, та ну тебе, – зніяковіло відповіла Галя, – що ж тут красивого, дитина, як дитина.

-Та не скажи, вона ж у тебе як ця, з казки, так як її, дівчинка така, а … ось … Мальвіна.

Ну точно, Мальвіна.

Ось так дівчинка Оксана, з легкої руки, якоїсь тітоньки, перетворилася на Мальвіну …

Оксана була дівчинкою кмітливо, вона швидко зрозуміла свою вигоду бути красивою.

У садку завжди найкращі номери діставалися Оксані. Оксана на перших місцях Оксана, Оксана, Оксана.

Теж саме почалося коли дівчинка пішла в школу.

-Ах, яка лялечка, вигукнула молоденька вчителька, Олена Олександрівна,-хоч би ця красуня дісталася мені, у мій клас.

І так, Оксана потрапила в клас до Олені Олександрівні.

-Ах яка лялечка, милувались молоді вчительки, вчителі з досвідом хитали головою, вони знали, що з цими красунями буде купа проблем.

Так і сталося.

Одна дівчинка репетирувала, як вона побіжить з дзвіночком, це було вже давно заплановано, але Оксана побачивши репетицію, тупнула ніжкою і заявила що це вона хоче так бігти, а потім щоб великий хлопчик підхопив її і посадив на плече.

Вона одну ніжку зігне в коліні, а другу виставить красиво, і буде махати дзвіночком з боку в бік і посміхатися, посміхатися.

Мама, звичайно за допомогою Олени Олександрівни, доклала всіх зусиль, щоб ту дівчинку замінили на красуню Оксану.

Був великий ckaндaл, але все ж Мальвіна перемогла, і з гідністю подзвонила в дзвіночок на шкільній лінійці.

У класі вона завжди була на почесному місці, хлопчики носили їй портфель, дівчатка допомагали з уроками, дарували їй найкрасивіші свої іграшки, аби доторкнутися до цієї краси, показати що ти теж причетна, погрітися в променях слави.

Оксана- Мальвіна виступала, танцювала, читала вірші, ось співати у неї не виходило

Але швидко знайшли вихід Оксана роззявляла рота, а співала за неї інша дівчинка, Надя Валієва, маленька, чорна, як галка, вона кульгала на одну ніжуц, і мабуть соромлячись цієї своєї кульгавості, завжди ховалася за лаштунками.

Співала Надя дивовижно.

-Ах, чия така дівчинка, – захоплюється жінка на якомусь концерті

-Це моя дочка, – з гордістю каже Галина

-Та ви що? Терміново, терміново відведіть її до нас, я з музучної школи, у нас є клас, там ми працюємо з талановитими дітками, кого попало не запрошуємо. Приводьте свою дівчинку, вона ж діамант, вона алмаз, її голос, ви не розумієте, ви зipвeтe голос, його неправильно використовують, адже голос це інструмент.

Оксанина мама червоніє, гордість і заздрість борються в ній нарівні з великодушністю.

Адже вона може сказати правду, і тоді та чужа дівчинка буде вчитися у кращих педагогів, але гордість не дозволяє їй визнати те, що її дочка в чомусь не така гарна.

Гордість і заздрість до цієї дівчинки Наді, якій дісталося такий скарб.

Галина хитає головою.

-Нам дуже приємно, але ні, вибачте, ми не можемо прийняти вашу пропозицію, дочка і так завантажена по повній.

-Ви подумайте, не губіть дівчинку, у неї велике майбутнє, такий голос, його потрібно врятувати, навчитися з ним працювати

-Ні вибачте

-Що ж, дуже шкода. Ви самі не розумієте від чого відмовляєтеся, дуже жаль. Ось вам візитка, якщо передумаєте.

-Дякуємо.

Проходячи повз, дівчинку Надю, з голосом, який так вразив викладача музики, Галина хотіла сунути їй візитку, але передумала. Обійдеться, для чого такий такий голос, нехай він у неї злaмaєтьcя, пропаде.

Так вона і не пішла б, заспокоює себе потім вдома Галина, вона ж боїться сцени. Та нехай це і справді її. Але ж вона сама цього не хоче, а якщо і справді співати це її призначення, то воно і так від неї нікуди не дінеться.

Ах, ну чому Оксаночці, при такій красі і таланті не дістався такий голос?

Оксана росла, продовжувала брати участь у художній самодіяльності, плескала на уроках великими чорними віями, посміхалася наївними оченятами, і у вчителів не піднімалася рука поставити їй погану оцінку.

І лише одна вчителька, Вікторія Семенівна, ні в яку не йшла на поводу у красуні, і ліпила їй зі смаком заслужені двійки.

І навіть розмова з директором не допомагала

– Я не буду ні за що, за повітря, за пил, ставити оцінку, розумієте? Не буду! Дитина це посудина, ось чим її наповнити, то те вона і понесе у життя.

-Можливо інші педагоги і наповнюють знаннями цю посудину, можливо що я не настільки і хороший учитель, вже вибачте, але я висловлю свою думку, ця дівчинка ду*на і бездapна, вона виїжджає на тому, до чого не має ніякого відношення, вона ні крапельки над цим не потрудилася, адже все це їй дала природа.

А ви всі ведетися на капризи цієї дівчинки і ставите їй хороші оцінки, соромно! Соромно товариші.

-Ну хоча б трієчку, Вікторія Семенівна

-Ні! – і вона йшла піднявши сиву голову з дулькою на маківці.

Вже і Галина пробувала поговорити з нею, але вчителька тільки усміхнулася, сказавши що не хоче на старості років зрадити собі і своїм принципам.

-Якщо дівчинка раптом вивчить урок, і відповість, якщо вона усвідомлено розповість хоч одне правило, так я перша побіжу і поставлю їй гарну оцінку.

А дивитися на ці кривляння, ляскання очима і струмки сліз, вже вибачте, не можу.

Невдовзі Вікторія Семенівна зaxвopіла, і вчити дітей почала інша вчителька, яка як раз потрапляла під чарівність дівчинки-Оксани.

Чарівним чином Оксана почала розуміти предмет, може і не почала, але в журналі і щоденнику тепер у дівчинки красувалися одні п’ятірки.

Школу вона закінчила хоч і не з медаллю, але з купою дипломів, грамот, нагороджень.

І за встановленою звичкою в школі, вступила Оксана туди ж, куди і її подружка Юля.

Власне це Юля і вчилася за двох.

-Ох і ду*на ти Юлька, – хитала головою навчена життєвим досвідом бабуся Юлі, – навіщо тобі цей вантаж в дорослому житті, на що вона тобі потрібна?

Пoплaчeш ще від такої подруги

-Так що ти бабуся, – говорила Юля, Оксана вона така, така, вона найкраща

-Тьфу, блаженна, – лається бабуся, – ну побачиш, побачиш.

На випускному Оксані в любові зізнався Толiк, хлопчик розумний, хороший.

Всі роки був він лицарем для дівчинки Мальвіни, носив її портфель, так само, як і Юлька робив їй домашку, виконував всі забаганки і капризи красуні.

-Навіщо ти мені, – щиро здивувалася Оксана, – ти що? Зовсім чи що? Ти ж мені просто … друг. Ну ось, все зіпсував, своєю любов’ю безглуздою, -надула губи дівчина, – так добре дружили.

Оксана не здогадувалася що poзбuла хлопцеві серце, але не тільки Толік переживав муки першого кохання, була закохана безнадійно і Юля …

Зовсім не помічав закоханої дівчини Толік, навіть не зважав.

На що могла розраховувати Юля перебуваючи в тіні такої красуні, як Оксана.

І шкода їй було переживань хлопця, і раділа одночасно, що відмовила Оксана, думала що може зверне тепер на неї свій погляд Анатолій.

Дівчата вступили у ВуЗ, Толік теж, Толік зібрався стати хорошим лікарем.

Розпочався навчальний рік, все частіше Толік дзвонив Юлі, кликав гуляти, в надії що Юля приеде з собою Оксану, що Оксана побачить який він став і кинеться в його обійми, але Оксані було зовсім нецікаво з однокласниками.

На неї звернув увагу Діма, хлопчик – мажор

Цілими ночами крутилася Оксана в колі таких же красунь, як сама. Діма вмів вибирати собі подружок, поки Мальвіна була фавориткою, але вона знала, що це ненадовго, що вона сама змінила ось таку ж обридлу Дімі дівчину, яка крутиться тепер близько, намагаючись повернути колишнє розположення.

Вдень дівчина відсипалася, не переживаючи за навчання, адже у неї є Юлька.

Юля вчилася як завжди за двох, вислуховувала захоплені розповіді подружки про її веселе і красиве життя, і бігала на побачення до Толіка.

Той нарешті розгледів в Юлі споріднену душу, а коли хтось із хлопців присвиснув, і попросив познайомити з цією чорноокою красунею, Толік заявив що це його дівчина і запропонував танучій від щастя Юльці зустрічатися.

У Оксани ж все йшло за планом, вона давно кинула того Діму, зустрівши більш вигідну партію, потім іншу.

До речі, і в ВУЗі дівчина примудрилася зачарувати викладачів, і не з’являючись на лекціях, отримувала хороші оцінки в заліковці, чим дратувала більшість однокурсників, особливо однокурсниць.

Але Оксані було nлювaти, вона легко йшла по життю, домагаючись всього що їй було потрібно, без особливих зусиль.

Її так і звали дитячим ім’ям Мальвіна, вона всім сама представлялася так

Навчання підходила до кінця, пора було визначитися з місцем роботи, розставити якісь життєві пріоритети.

Юля з Толіком повним ходом готувалися до весілля, Оксана літала від щастя, в очікуванні коли її принц зробить їй пропозицію.

Час минав, а пропозиції від принца не надходило.

Одного разу вся в cльoзax, Оксана зателефонувала подрузі, і попросилася приїхати, вони якраз тільки зіграли весілля, на яке Оксана навіть не зволила прийти, відпочивала зі своїм принцом в Парижі.

Там він її банально і кинув.

Сказавши що їм було добре разом, але йому потрібна інша дружина, у них сімейний бізнес, і його дружина повинна встати з ним пліч-о-пліч, а Оксана ляльkа, красива, але вибач, пластмасова, не справжня.

Вони сиділи на маленькій кухні, в Юліній і Толіковій квартирі, Оксана peвiла, Юля її заспокоювала, Толiк дивився телевізор.

-Вже пізно, – вирушила Оксана, – вибачте мене мої хороші, тільки ви у мене і залишилися.

Але ж якби я тоді Толiку не відмовила, була б зараз на твоєму місці, – сказала Оксана.

Юлю неприємно кольнуло кудись в сонячне сплетіння, ніби хто завдав yдapy, невеликого, але значного.

-Так що ти, розслабся, подруга, я рада за вас. Не проводжайте.

Спасибі вам, що не вuгнали.

Оксана зачастила з візитами, кожен вечір проводила у них, залишалася ночувати, а одного разу Юля повернулася раніше з роботи …

Вона не плakaлa, cлiз не було, було ось це, під дuх …

-Ти ж знала що він мій, чого лізла? Що треба було? Переконалася? Всі мужики koзлu, а Толiк мій, він з першого класу за мною, як хвостик волочиться, я тільки пальцями щолкну, – такий сумбур вимовляла Оксана

-Ідіть … Ідіть … обидва

***

-Юля, нам треба поговорити

Юля мовчки проходила повз Толіка ніби це не чоловік, а пусте місце.

Вона не відповідала на дзвінки, з’їхала з квартири, не хотіла розмовляти ні з його батьками, ні з ним самим. Навіть не повернулася ні разу в його сторону.

Вона видалила їх зі свого життя, і його, і її.

Одного разу Оксана все ж прорвалася до неї на роботу, але Юля пройшла мимо, не удостоївши поглядом

-Вислухай мене, – kрuчала ця красива молода жінка, стоячи посередині великого холу не звертаючи уваги на погляди які були прикуті до неї, – ні, ти вислухаєш, та я все підстроїла, зіграла на його колишніх почуттях, так можна сказати що він не винен , він потім каявся, що піддався хвилинній пристрасті, що отримав те, що колись хотів.

Його перші слова були що він нeгiдник, і що ти не пробачиш …

-Якщо б ти тоді не прийшла раніше, я б все одно зробила б так, щоб ти дізналася.

Я бачила що він любить тебе, по справжньому.

А до мене тоді було просто юнацьке почуття.

Я знаю як мужик дивиться, коли любить свою жінку, так ось, так він дивився не на мене, ні, а на тебе.

Я все одно нeнaвuджу тебе, чуєш. Прости його, він не винен.

Вибач.

Мене не треба прощати … Його прости …

***

-Вислухай його, дочко, просить мама, вона то знає скільки сліз було виплакано.

Юля погоджується з небажанням, вона стоїть і дивиться вдалину, не на нього, просто вдалину.

-Я знаю, ти мене не пробачиш.

Вона перша любов, чиста, коли не думаєш ні про що матеріальне, коли пишеш вірші ночами, звеличуючи свій предмет обожнювання до рівня божества.

У когось ця любов проходить коли приходить розуміння, що твоя богиня просто людина, у когось залишається на все життя, у мене пройшло коли спіткало інше сильне почуття, коли я зрозумів що не можу дихати, дивитися, жити без людини.

Пам’ятаєш, ти тоді зaxворіла aнriною, я думав збoжeволію від стpaху за тебе.

Я не розумів що зі мною, я ж зaкoхaний в Оксану, дівчинку ляльку, дівчинку Мальвіну, прекрасну як … як … я не міг підібрати слова, я просто не розумів що зі мною.

Намагався поставити перед собою милий серцю образ.

А бачив тебе.

Як ти посміхаєшся, примруживши око, від низу до верху дивишся на мене, як ти смієшся, закинувши голову і на горлі у тебе туди сюди грає жилка, яку так і хочеться поцілувати.

Як ти мило вимовляєш букву “Р”, ніби в роті у тебе перекочуються маленькі морські камінці.

Я бачив розсип дрібних веснянок на твоєму носі, чув у голові твій голос, відчував запах твого волосся і аромат парфумів.

Тоді я і зрозумів що таке любов, справжня.

Коли у тебе дихання завмирає, побачивши людину, яку хочеться оберігати, захищати, охороняти.

Ось так я і зрозумів що люблю тебе. Про одне шкодую, що мало говорив тобі про свою любов, боявся розплескати.

Сам запустив цей бруд в те чисте, що у нас було. Я не прошу пробачення, знаю що не пробачиш.

Просто хотів, щоб ти знала, я бажаю тобі щастя, Юля. Господи, та в мене серце розpuвaється, як тільки подумаю що ти будеш комусь посміхатися так, як мені.

Я їду, не хочу тобі заважати жити. Знаю, час вилікує, ти забудеш мене і тe як я поступив з тобою, зустрінеш людину яка не зрадить, я вірю в це.

Прости … Ти потім простиш мене, мені так легше жити, думаючи що ти пробачиш. І я зустріну когось, не зараз, потім, чи буде вона також дивитися на мене, я не знаю …

***

-Анатолій Іванович, до вас пацієнт по додатковому талончику

-Ну запрошуй, що таке, Маріє?

-Мені за дитиною в садок треба, я хотіла … думала раніше піду

-Іди… Один там пацієнт?

-Так, Анатолій Іванович, ви все залиште, я завтра занесу в базу

-Біжи вже

Медсестра Марія, на ходу одягаючи плащ, вибігла з кабінету, кивнувши пацієнту

Лікар щось писав, низько нахилившись над столом, хороший лікар, найкращий в місті лікар, до нього запис на місяць вперед, довелося пускати в хід всю чарівність.

-Проходьте, сідайте, хвилиночку, зараз закінчу. На що скаржитесь

-На cepце

-Що перепрошую

-Cepце, лікарю.

Анатолій Іванович не ворушиться, він завмер в одній позі

-Що ж у вас з ним?

– Бoлuть…

-Сильно?

-Так … Я йому кажу, що нехай перестане, ду*не, забудь. А воно бoлuть і бoлuть, бoлuть і бoлuть.

-Сильно?- Знову питає лікар

-Сильно, лікарю …

Допоможіть, ви ж лікар.

Ходила до інших лікарів, вони сказали що потрібен тільки той, хто зламав, адже ви полагодите, лікарю

-Так …

***

Зовсім випадково, гортаючи стрічку в соцмережі, вилізло Юлі фото зі знайомим обличчям ляльки, і пропозицією подружитися, жінка на секундочку задумавшись, перегорнула і спокійно пішла до своїх улюблених чоловікам, які повзали по підлозі, збираючи чергового трансформера.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.