– Нізащо не знайом хлопця із подругами! – вже сотий раз говорила Риті баба Марія. Вона у відповідь сміялася і питала: – Мені що його, в коробочку сховати, чи що? І взагалі – от, наприклад, на день народження кого не запрошувати, його чи подруг? – З подругами вдень зустрінешся, а з ним увечері… Рита тільки сміялася з цих розмов, аж поки вона не завагітніла

-Нізащо не знайом хлопця із подругами! – вже який раз говорила їй баба Марія.

Рита у відповідь сміялася і питала:

-Мені що його, в коробку сховати, чи що? І взагалі – ось, наприклад, на день народження кого не запрошувати, його чи подруг?

-З подругами вдень зустрінешся, з ним увечері. Усьому тебе треба вчити, як маленьку.

-Знаєш бабусю, – парирувала Рита. – Щось тобі твоя тактика не допомогла, ти он одна живеш.

-Поговори мені ще, – грізно відповіла бабуся, а сама посміювалася. – Я діда сама виставила, бо він гуляв. Але вірність йому зберігаю, як бачиш, за мною і Семен із п’ятого поверху бігав, і Ванька з роботи…

Ні, бабуся була неправа. Подруги у Рити були хороші, до того ж самі всі одружені або з хлопцями, тож з Вітею вона всіх познайомила.

Таня навіть була свідком у неї на весіллі і сумувала, що самій їй доведеться шукати іншу дружку, не Риту, бо заміжнім не можна.

У Тані був перспективний наречений на дорогій машині і з директорським кріслом, тож весілля теж було не за горами.

Після весілля життя у Рити стало схожим на казку. Жили вони душу в душу, завели собаку і разом гуляли з нею вечірніми парками, потім дивилися серіал і їли гарячу піцу.

Рита викладала у школі та давала приватні уроки, а Вітя все намагався розвинути свій бізнес, але поки що невдало.

Він не сумував, а Рита у всьому його підтримувала, навіть погодилася ризикнути і взяти великий кредит на розвиток.

І не прогадала – фірма чоловіка раптово пішла в гору, так що Таня, яка спочатку сварила подругу за необачність, обіцяючи їй, що вона залишиться ні з чим, визнала свою неправоту.

-Як же я тобі заздрю, Ритко, – казала вона. – Такого мужика відхопила.

Вона часто почала заїжджати до них вечорами, бо її перспективний наречений знайшов собі таку ж перспективну наречену і покинув Таню.

Вітя та Рита її шкодували, водили в кафе та кіно.

Для щастя Риті не вистачало лише дитини, але Вітя все відтягував цей момент – казав, що треба пожити для себе, та й грошей більше заробити. Гроші для нього стали всім, все розвивав і розвивав свій бізнес, а Риті доводилося супроводжувати його на всякі зустрічі, куди було прийнято приходити парою.

Нарешті Вітя здався. Завагітніти вдалося з першої спроби, чому Рита була дуже рада, а Вітя здивований.

-Я думав, тільки за кілька місяців вийде, – зізнався він.

Але радість Рити була недовгою – не встигли з’явитися якісь ознаки, як її поклали на збереження.

-Кажуть, що шанси зберегти великі, – пояснювала вона Віті телефоном.

-А випишуть тебе коли?

-Не знаю, якщо все добре буде, то за три тижні, а якщо ні, то й довше…

-Блін, Рито, я ж казав, що запрошений на дуже важливу премію з інвесторами. Ти обіцяла піти зі мною і що тепер?

Риту образили ці слова чоловіка – хіба про це зараз треба думати.

-А ще квитки на концерт, ми ж так чекали…

-Ну з друзями йди, – озвалася Рита.

-І на прийом із друзями? – запитав Вітя.

Рита хотіла було зовсім образитись і покласти трубку, але передумала.

-Слухай, ну візьми з собою Таню. Вона все одно сумує, заразом і вона розвіється.

Сказала та забула – не до того було Риті. Вона думала про дитину. Так минуло три тижні – її ніяк не хотіли відпускати додому.

І все таки сталося найгірше… Не зберегли… А наступного дня, коли її виписали додому, Вітя залишив на столі пакет із апельсинами, банку гранатового соку та упаковку її улюбленого шоколаду, після чого зібрав свої речі і… переїхав до Тані.

Права таки була бабуся, добре, що не встигла цього побачити.

Як не дивно, Рита все це пережила спокійно. Розлучення пройшло мирно, Вітя чесно залишив їй половину всього майна і квартиру на неї переписав. Так що скаржитися Риті не було на що.

Від спільних знайомих вона дізналася про весілля Тані та Віктора, але хоч їй і було сумно, вона вважала – якщо він щасливий, то й добре. Нема чого переживати. У самої Рити теж з’явилися шанувальники, але вона видно пішла в свою бабусю і всім відмовляла.

Коли одного разу їй зателефонувала Таня, минуло вже років зо два. Голос у неї був чужий і дивний, язик заплітався.

-А ти, Ритка, щаслива, – з нервовим смішком сказала вона. – Вхопила жирний шматок, а мені одні борги лишилися.

-Ти чого, Таню? – незважаючи на всі образи вона не могла бути байдужа до подруги, а судячи з її стану, справа дійсно була погана.

-Чого-чого, чи ти газет не читала? Твій розорився, наробив боргів і… Коротше кажучи зробив дурницю. Вирішив, що нема йому, що робити більше на цьому світі. А тепер я з усім цим розгрібатися маю…

Ноги Рити підкосилися, і вона сіла просто на підлогу там, де стояла.

-Що ти таке кажеш? – промовила вона.

-Та не хвилюйся, живий він. Тільки слабий дуже. А я – на бобах.

-Що означає слабий? Як він?

-Звідки я знаю? Кому він тепер такий потрібний? Я й на розлучення вже подала… Ніби в матері був…

Недослухавши Таню, Рита швидко одяглася та викликала таксі. Де живе мати Віті, вона пам’ятала добре, хоча ніколи особливо з нею не ладнала. Рита готувалася до не дуже теплого прийому, але коли мати Віктора відчинила двері, усмішка висвітлила її обличчя.

-А я казала йому, що ти приїдеш, – сказала вона, а Рита одними губами видихнула:

-Де він?

Віктор був у кімнаті. Схудлий, змарнілий.

Рита кинулася до нього, розплакалася. Він очікувано говорив Риті, що нема чого їй тут робити, він зрадник. Рита його не слухала. Вона випила з його матір’ю чаю на кухні, а потім сказала:

-Збирайся, Вітю, я зараз машину замовлю.

-Куди збиратися? – не зрозумів він.

-Додому, – просто відповіла Рита. – Куди ж іще…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.