Ніхто й не пам’ятав, як сталося так, що Олеся мало не щодня приходила в гості. – Лесюю, Лесюю, – озивалася до неї маленька Марічка. – Поглянув би на Лесю, – говорила Оксана Василівна до Мишка. – Марічка її любить. Мамою кличе. Вона й красива і до роботи… – Сама знаєш, що в неї.., – казав Мишко. – Всі в курсі. І що? Жінку тобі треба, і Марічці матір

Вагітність була ранньою, Зорянці ледь ледь виповнилося вісімнадцять років.

Мишко походжав у селі з гордо піднятою головою. Тепер він тато. В такому віці – та який там тато.

Тато й мама молодого татуся особливої радості не відчували ні від юної дружини, (Зоряна, закінчивши школу, одразу навідалась до родичів у село і одразу таке – буде дитина), ні від такого поспішного весілля.

Шлюб молодих відзначили зразу ж в кінці серпня. З гостей прийшли скоріше односельці… Рідні майже не було.

Від Зорянки з сусіднього містечка приїхала бабуся, ще були тато з мамою та коліжанка з міста.

Від Мишка були мати з батьком і ще багато товаришів та знайомих. Таке от і вийшло свято – невеличке і скромне.

Біля дерева в дворі потавили для гостей стільці, столи з наїдками та напитками. Скромно і так як роблять в селах. Весілля гуділо мало не до наступного дня.

Для Зорянки все це було трохи в дивину. Їй звичніші було святкування скромні, для найближчих родичів, де говорили про музеї, книжки і всяке таке…

Дивувалася вона, що люди працюють на полях, городах, тримають хазяйство, тяжко працюють кожного дня, готують вечерю у здоровезних баняках…

І зараз їй, такій ще юній і худенькій доводилося ще й глядіти за дитинкою. Її маленьким дивом…

На поминки Зорянки зібралися ті ж самі люди, що й тоді, більше року назад, приходили на святкування їхнього з Мишком шлюбу.

Михайло зі своєю маленькою донькою на руках стояв далі від усіх, в стороні і не розумів, як тепер бути.

Спочатку хатню роботу знову робила його ненька. Бавила малу, не відпускаючи від себе ні на крок.

-Марічко, скоріше, маленька, – квапила дитину Оксана Василівна. З миски на землю виплескувалася вода і часом потрапляла їй в чоботи.

-Ну давай трошки швидше, – тихо собі під ніс говорила Мишкова мама, кваплячи свою внучку, якій вже було більше двох рочків.

-Може вам поміч треба, Оксано Василівно, – до неї підійшла сусідська дівчина.

-Олесю, це ти? Не признала тебе одразу. Ти до тата з мамою? Надовго? – питала Оксана Василівна, – Ліпше Марічку візьми, не виходить дві роботи зразу робити.

-Та ось, навчання закінчилося, тепер вдома буду, – заявила Олеся.

-Це Мишка дитина? – поцікавилася, беручи малу до себе.

-Угу, – відповіла Оксана Василівна, кинувши погляд на ноги Олесі. Незручно питати, але те що Олеся накульгує вона ніколи не помічала.

-Чоботи я собі спеціальні замовляю. Майже тоді і не видно, – наче прочитала думки Олеся.

-Ясно, ти молодчинка. Сім’ї не маєш? – запитала Оксана Василівна, так аби поговорити, і згодом зрозуміла, що не варто було. Хоч вона і гарненька, і вдачу має хорошу і до роботи беручка, але ж оце з ногою… Хто ж захоче…

-Ні, не маю. Ще й не час мені.

-Так, так. Син от поквапився, а зараз я маленьку гляджу. Марічка-порічка…

-Дуже миленька, – сказала Олеся.

-Якщо що, то заходь до нас. Маю там деякий матеріал для рукоділля, як треба, то забереш. Багато грошей не візьму.

-Добре, Оксано Василівно, – сказала Олеся і віддала маленьку бабусі

Та невдоволено заворушилася.

-От я і говорю Марічка-порічка, – скаржилася бабуся.

Олеся ще раз забрала малу до себе, провела рукою по маленькій щічці:

-Подобається їй, коли її на руки беруть. Ще геть немовлятко, тяжко без ніжності.

-Так, так звісно. Та нема все часу на неї – хазяйство, їсти наварити – все я. Дам іграшку та й бавиться вона…

Ну й завертілося. Ніхто й не пам’ятав, як сталося те, що Олеся мало не щодня приходила в гості.

-Лесюю, Лесюю, – озивалася до неї Марічка.

-Поглянув би на Лесю, – щоразу говорила Оксана Василівна до Мишка. – Марічка її любить. Мамою кличе, я аж розчулилася. Вона й красива і до роботи…

-З ногою в неї.., – заявляв Мишко.

-Всі в курсі. І що? Жінку тобі треба, і Марічці матір. Ніхто заставляти не збирається, та і тобі засиджуватися я б не радила самому. Молодість пролетить – незчуєшся.

Не розмірковував сильно Мишко, через місяць пішов прогулятися з Лесею. Згодом запропонував одружитися.

Олесині батьки зразу ж і згодилися. Але вона вагалася.

-Марічку він має…

-А що тут такого? Батько ж він.

-Він то він. Проте є різниця приходити бавити її. А одружитися це ж назавжди відповідальність.

-Та мала тільки за тобою і бігає. Мамою кличе, до чужих зовсім не підходить. Нащо тоді з нею так здружилася? Дитя ж надіється… І не кличе тебе до шлюбу ніхто…

-Ну ви чого, мамо!

-Нічого, треба ще подякувати Богу, що тебе заміж кличуть.

Олесі Мишко був довподоби. Проте Марічку, рідною вона не вважала. Не могла нічого вдіяти з собою. Цього вона дуже й остерігалася. Мишко ж хотів почути “Так” чи “Ні”.

Все вирішилося в кінці літа.

Олеся зібралася на роботу. Спакувала свої пожитки і подалася в сусіднє місто. У Мишка теж клопотів було: хазяйство, город, поле, хата.

Маленька Марічка дуже скучала за Олесею. Все частіше вона сиділа сумною, чекаючи на свою “маму”.

І ось Олеся відробивши пару місяців приїхала в село. Багато клопотів літом, а мама з татом вже старенькі. Потрібно чим можна підсобити по господарству.

Раптом вона обернулася. Недалеко по дорозі бігла Марічка: – Мамо, мамо!

-Зачекай, зупинися! – гукнула Олеся, переживаючи, що мала ще раптом спіткнеться.

Та Марічка не зупинялася. Між ними був невеликий струмок. Мала стала на місці, подумала мить і пішла через струмок. Олеся скинула чоботи.

-Та куди ж ти! Куди? – говорила до себе Олеся і йшла Марічці на зустріч

З іншого берега вже гукав Мишко, який не догледів за малою.

-Куди ж ти пішла, нащо? плачучи, говорила Олеся малій, витискаючи воду з її одягу.

-А ти не залишиш мене знову? – Марічка притиснулася до Олесі і теж плакала.

-Тато насварить нас із тобою. Куди ж біжиш через струмок? Вода он крижана.

Олеся гукнула до Мишка:

-Нічого страшного, ходи до переправи.

Несподівано біля Мишка вона побачила якусь дівчину. Олеся її не впізнавала. Йдучі до переправи, вона не стрималася і поцікавилася в Марічки:

-Що то за тьотя з вами з батьком була?

-Іванка! – недобре прошипіла Марічка.

-А що таке, Марічко? Хіба можна так?

-Дідо так говорить, як бачить Іванку, – сказала мала, – ми в лісі щойно були, вони мене залишили біля речей, а самі в ліс пішли ягоди збирати.

-Зрозуміло, – відповіла Олеся, – ясно що за Іванка.

Іванка підробляла в місцевому магазині. Всі її знали в селі, а особливо чоловіча частина жителів

-Ось і ми, – сказала Олеся.

-Ти що назад приїхала? – поцікавився Мишко.

-За господарством треба глядіти, нема кому…

-Віддавай одяг, нехай сама дитина йде, – різко сказав Мишко.

-Добрее… Ее а ти сам? А Іванка?.. – поцікавилася Олеся.

-Я з донькою був сам, що ти таке придумала, – сказав Мишко.

-Так, так, ясно…

Ніхто і слова не сказав поки йшли. Хоча бажання поговорити було в обох. Мовчки і зайшли до Мишкової хати.

-Марічко біжи до хати, допоможу речі тітці Олесі донести.

Вони рухалися поволі, спеціально.

-Ти не змерзла? Ноги не змокли, – запитав Мишко.

-Ні, все добре, головне щоб з Марічкою все було в порядку.

-Твоя мама мені розповіла все… Це через Марічку ти відмовилася заміж виходити?

Олеся замовкла.

-Через неї?

-Через неї… Так…

-Ще ні з ким я не бачив доньку такою радісною і щасливою. Хочеш сказати, що це не любов? Як ми від струмка поверталися… Вона ж і за руку тебе тримала. До мене і не підійшла.

-Напевне не бачила давно, – відповіла Олеся.

-Змушувати не стану, щодо весілля. Та я сумував також за тобою.

Олеся глянула на Мишка голубими очима.

-Якщо так, можна малу з дідом і бабою лишити і поїдемо з тобою в місто… Двоє. – Мишко сам здивувався з себе.

-Ні в якому разі. Її саму ми точно не лишимо. Крапка.

-Добре, я теж не зможу без неї. Тоді так і вирішимо. Згода?

-Згода.

Ніякого святкування не робили. Все було скромно. Та біла сукня в нареченої все ж була. І чобітки Мишко купив. Дорогі. Ну й нічого, що на раз. Зате все як у людей.

Пройшло три роки і в них з’явився Іванко. Марічка обожнювала свого маленького братика. І йшли чередою дні в новій родині – щасливі і радісні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.