– Навіть не знаю, що тепер буде… А ще я так переживаю за Стасика, – Галина Вікторівна скрушно зітхнула і глянула на чоловіка. – Та хто б міг подумати, що Інна таке вироблятиме з зятем! Все! Знати її не хочу. Вона мені більше не дочка! – Євген Миколайович аж почервонів від обурення. – Але ми самі з тобою винні, – сумно підсумував він

-Навіть не знаю, чим усе це закінчиться… Я так переживаю за Стасика, – зітхнула Галина Вікторівна.

-Хто б міг подумати, що так буде… Проте, ми самі з тобою винні, – сумно підсумував Євген Миколайович.

…Галя та Женя одружилися відразу після закінчення інституту. Жили добре, дружно, як то кажуть, душа в душу.

Але була в них одна хмаринка на щасливому сімейному небосхилі: Галя ніяк не могла завагітніти.

Вони дуже хотіли малюка, обидва мріяли, вважали, що неважливо, хто народиться, хлопчик чи дівчинка, аби нарешті бажана вагітність настала.

Ходили перевірялися: все в нормі. Однак заповітна друга смужка на тесті ніяк не з’являлася.

До тридцяти років, зневірена Галина раптом зрозуміла, що чекає дитину. Просто зрозуміла, без жодних тестів. Ще було дуже рано робити висновки, проте особливим жіночим чуттям вона вже відчула, що незабаром їхня давня, з чоловіком, мрія здійсниться.

І дійсно. Через дев’ять місяців на світ з’явилося чарівне малятко. Батьки обожнювали донечку, просто пилинки з неї здували.

З раннього дитинства Інна звикла отримувати все, що тільки забажає і навіть більше. Однак, незважаючи на розпещеність, сама по собі вона росла цілком позитивною, старанною та розумною.

Слухалася батьків і особливих проблем з нею не було. Навіть у підлітковому віці не виявляла жодного «бунтарського настрою», просто підросла і перетворилася на симпатичну дівчину.

Батьки прищеплювали їй інтерес до наук і мистецтва, намагалися виростити дитину начитану, з широким кругозором.

Навчалася Інна добре, закінчила школу, вступила до інституту. У цьому питанні вона теж покладалася на батьків і не сперечалася, коли ті вибрали їй професію.

-Вступай на економічний, – сказала мама. – Економісти завжди потрібні.

Інна так і зробила.

Сама Галина Вікторівна працювала у науково-дослідному інституті, чоловік, Євген Миколайович, теж, та й усе оточення у них було з наукового середовища.

Дуже інтелігентне.

Інна теж виросла інтелігентною, але дуже егоїстичною. Стаючи старшою, вона дедалі більше проявляла цю рису характеру.

Невдовзі після отримання диплому Інна познайомилася з молодим хлопцем. Стали зустрічатися, але додому до них він поки що не приходив.

Галина Вікторівна дуже наполягала на тому, щоб донька нарешті познайомила батьків зі своїм нареченим.

Дочка невдоволено скривилася і сказала, що, мовляв, якось познайомлю…

Тільки він не наречений зовсім, а так… І поки вона нічого не вирішила.

Правда, той д*рник закоханий у неї по вуха і давно кличе заміж, але чи є в цьому сенс?

Галина Вікторівна трохи здивувалася від таких промов. Вона запитала, Інна любить його.

Дівчина, поблажливо подивившись на матір, відповіла:

-Мам! Ну, що ти, як у кіно, прямо! Яка любов? Вона взагалі буває?

Галина Вікторівна вирішила не продовжувати дивну розмову, а сама подумала, що у них із батьком Інни, як і раніше, дуже ніжні стосунки.

І кохання з роками анітрохи не поменшало, а скоріше навіть зміцніло і перетворилося на справжнє повноцінне, всепоглинаюче почуття.

А дочка… Ну, мабуть, вона ще не зустріла своєї долі. Як зустріне, так зрозуміє, що таке кохання.

Проте через місяць Інна привела додому того хлопця і заявила, що збирається заміж.

Батьки трохи здивувалися. На тлі яскравої Інни хлопець виглядав якось блідо. Простенький, довготелесий, весь час сутулився.

У коридорі примудрився скинути з тумбочки всі речі, наступив брудним черевиком на свій шарф і випустив телефон.

Інна засміялася, обтрусила і подала хлопцеві шарф, повернула назад усі речі і, цмокнувши почервонілого юнака в щоку, поблажливо сказала:

-Ти такий розтяпа! Але нічого, хтось із нас повинен мати недоліки!

При цих словах батьки вже знітилися і не знали, куди ховати очі. Хлопець їм сподобався, а ось дочка поводилася з ним дещо нахабно, і їм було за неї соромно.

Незабаром відбулося знайомство з батьками хлопця, Стаса. Вони жили в сусідньому місті, скоріше навіть не в місті, а в невеликому містечку і були простими людьми.

Мама працювала в хімчистці у пункті прийому, а тато у будівельній бригаді. Крім Стаса вони мали ще двох молодших синів і доньку, тому батько часто підробляв таксистом на своїй машині.

Жили вони в приватному будинку, і мали невеличкий городик.

Незабаром відбулося весілля. Скромне та дещо незвичайне. Дуже різні гості підібралися. З боку нареченої — суцільне наукове середовище, яке на початку свята манірно сиділо особняком з кам’яними обличчями, а з боку нареченого прості, душевні люди, які, втім, швидко розтопили лід нерозуміння, і ніщо вже не завадило всім дружно веселитися.

Після весілля молодята вирушили на орендоване житло. Стас виявився хлопцем працьовитим, самостійним і цілеспрямованим.

Він давно вже думав про своє майбутнє і наполегливо збирав гроші на власне житло. Він працював простим зварювальником в автосервісі, проте був професіоналом.

І тому він завжди мав багато клієнтів. Усі хотіли потрапити саме до нього.

Були й підробітки, часто вечорами та вихідними.

Бачачи таке, батьки Інни вирішили втрутитися і допомогти дітям з квартирою. Вони додали грошей на перший внесок, і незабаром Стас взяв іпотеку.

Галина Вікторівна та Євген Миколайович були дуже раді за Інну та Стаса. Вирішили, що заживуть, нарешті, молоді щасливо у своїй окремій квартирі, народять онуків.

Проте з онуками вони поки що не поспішали. Стас, як і раніше, дуже багато працював, а Інна не працювала ні дня — її диплом припадав пилом на полиці.

Спочатку вона ніяк не могла знайти місце роботи та умови, які б її влаштували. Потім просто перестала шукати і стала жити в своє задоволення, анітрохи не бентежачись від того, що чоловік працює один, намагаючись заробити якомога більше — адже вони виплачували іпотеку.

Навіть більше того, Інна не соромилася витрачати гроші на спа-салони, фітнес клуби та ресторани. Вона купувала все, що забажає, і ні в чому собі не відмовляла.

Стас любив її без пам’яті і все терпів…

Галина Вікторівна багато разів намагалася напоумити доньку, але все марно. Інна цілими днями пропадала з подругами, розважаючись і відпочиваючи, а Стас, приходячи з роботи, бачив абсолютно порожній холодильник і змушений був харчуватися одними напівфабрикатами.

Які тут онуки! Інну не цікавило нічого, окрім розваг.

Галина Вікторівна дуже шкодувала зятя, який від такого життя ще більше схуд і став виглядати зовсім виснаженим.

-Ще б пак! – казала вона чоловікові. – Працювати на трьох роботах і не відпочивати зовсім!

Вона всерйоз турбувалася за Стаса. Але на Інну ніхто не міг вплинути, а Стас відповів:

-Все нормально, Галино Вікторівно, не турбуйтеся. У нас з Інночкою, все добре.

І одного разу гримнув грім. Стас заслаб. Режим праці без відпочинку та погане харчування зробили свою справу.

Галина Вікторівна та Євген Миколайович примчали його відвідати, а Інна ж розважалася на черговій гулянці.

Коли зателефонувала мама, вона заявила, що знаходиться далеко та приїде відвідати чоловіка завтра:

-І взагалі, він доросла людина, чого її відвідувати? Повернеться, от і побачимось.

Галина Вікторівна знаходилася поряд із зятем у момент розмови, і їй вартувало чималих зусиль не подати вигляду, що Інна настільки байдуже поставилася до Стаса, адже тому й так було недобре.

Вона через силу посміхнулася і побажала хлопцю якнайшвидшого одужання…

Але основний «сюрприз» чекав на нього після повернення додому.

Інна взяла гроші, відкладені ним на черговий платіж і, нікому нічого не сказавши, поїхала у подорож. До Стаса вона більше не повернулася. Повернувшись, вона зателефонувала матері і заявила, що під час подорожі зустріла свою долю і вирішила піти від Стаса. Набрид…

-Ти вже сказала? – ахнула вражена до глибини душі мати.

-Ні. Ніколи було. Якщо хочеш, скажи сама… – заявила дочка і поклала слухавку.

Батьки Інни довго думали, як вчинити. Стас і так почувався не дуже після одужання, а тут такі новини.

Вони вирішили допомогти йому: дати гроші на оплату чергового платежу, відшкодувавши ті, що їх дочка забрала на свої гульки.

Приїхали разом. Не знали, як сказати, що Інна покинула його, але Стас уже знав сам. Інна таки зателефонувала йому…

Він щиро подякував Галині Вікторівні та Євгену Миколайовичу за допомогу, бо без неї йому довелося б влазити в ще більші борги, і запевнив, що з ним все в порядку, але по ньому було видно, що ні про який порядок мови бути не могло.

Його зовнішній вигляд говорив сам за себе. Він відчував себе глибоко нещасним і не міг зрозуміти, чому Інна так вчинила, адже він їй все прощав і дозволяв жити так, як вона хоче, поклавши на вівтар усі свої сили і час.

Він так любив Інну, а вона ним тільки користувалася…

Але хлопець просто відмовлявся це розуміти і весь час тішив себе ілюзією щасливого шлюбу.

Коли Галина Вікторівна з Євгеном Миколайовичем вийшли з під’їзду, мама Інни просто розплакалася від жалю до Стаса та від сорому за власну доньку, а Євген Миколайович, граючи жовнами, заявив, що якщо вона заявиться і в них щось попросить, то не отримає нічого.

Ні допомагати, ні навіть бачити її не хоче. Немає у них більше доньки!

А Інна непогано влаштувалася. Знайшла собі самотнього бізнесмена, який був розлученим.

-Той шлюб виявився помилкою, – сказав він Інні, в яку закохався з першого погляду.

Вона вміла справити враження. Стас перестав влаштовувати її, з ним було нудно, а апетити зростали.

Працювати дівчина не збиралася.

-Знайшовся ще один д*рник, — посміхнулася Інна, зображуючи палкі почуття.

Ні про яке кохання тут і мови не було. Лише холодний розрахунок. Поки бізнесмен влаштовуватиме її та задовольнятиме всі хотілки, то вона буде з ним, а потім…

-Там видно буде, — самовдоволено посміхалася Інна.

Стасик довго приходив до тями після розлучення. Батьки Інни іноді дзвонили йому, питали про те, як у нього справи, допомагали по мірі сил.

Галина Євгенівна щиро переживала, відчуваючи провину, за те, як поводилася дочка, і взагалі за саму дочку.

Окрім того, вона полюбила Стаса, як власного сина і бажала йому добра. А Інна не спілкувалася з батьками, не дзвонила та не приходила.

Крижана красуня, начисто позбавлена ​​почуттів. Вона любила лише себе…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.