Настя уважно подивилася на свого чоловіка Миколу.
– Дивний він якийсь став останнім часом, – подумала вона. – Сміється без причини, радіє чомусь…
Сьогодні вона й подумати не встигла, а Микола вже з відром для сміття з під’їзду вискочив.
– Дивно, давно з ним такого не було, – думала Настя. – Після роботи завжди лежав, вдавав, що дуже втомлений… А тут скаче невтомно, сміється.
Виглянула Настя у вікно, а він жартами своїми, дівчат вісімнадцятирічних намагається розсмішити.
Вони соромляться, погляд ховають. А це його ще більше розбурхує.
– От же ж стариган, – подумала Настя.
А тоді раптом помітила, що з підʼїзду сусідка Віра виходить. Настя придивилась до неї і раптом усе зрозуміла…
…Микола ж підозрілих поглядів дружини не помічав. Та й як помітиш, якщо вона у своєму репертуарі – завжди ввічлива, клопітка, дбайлива.
Та й чи жарт – 12 років разом. Дітей двох виховують. Тільки нудно йому стало, якось дуже. Всі турботи про сім’ю та дітей вона звалила на себе і тягне легко і з піснею.
У будинку чистота, свіжа їжа і слухняні діти. Хоч би син із ким посварився, так ні, знає він, що завжди можна домовитися. Розумний – у матір…
Були ж дівчата в нього такі самі, як він сам із вогником. Так ні, закохався у правильну відмінницю Настю.
А тепер кожен наступний день на попередній схожий. Туга і сум.
А Настя не помічає нічого. З роботи в магазин, додому з важкими сумками, прибирання, приготування.
Вона навіть кран сама запросто полагодити може і зарплата у неї, як у чоловіка.
Він скоро з нею про футбол говорити почне або карбюратор у машині. Так, він не сумнівається, що вона розмову підтримає, посперечається і ще й права виявиться.
Ось як із такою жити? Нічого в ній жіночного. Захищати її не хочеться, вона сама кого хочеш на місце поставить…
Розлучена Віра, яка з’явилася в них у під’їзді, нагадала Миколі його бурхливу молодість.
У декольте і міні–спідничці. До того ж завжди в хорошому настрої. З нею точно не засумуєш.
Він бачив, що мужики голови обертають, коли Вірка з відром надвір виходить. Як мужику, якому нудно, у таких перегонах не взяти участь?
– Тільки б Настя не помітила, – думав Микола, коли біля під’їзду на Віру чекав.
Вона вийшла, як завжди – вродлива, губи, що нафарбовані яскраво–червоною помадою, принадні й доступні.
Він відро підхопив, а вона слухняно поруч ступала, обережно, наче злякати не хотіла.
Микола, чекаючи продовження, навіть не дихав. Жарти всі з голови вилетіли. Вже повернувшись у під’їзд, він зупинився було біля своїх дверей.
Але солодкуватий запах гріха потягнув його до сусідської квартири і зупинитися він уже не міг…
…Микола спокійно повернувся додому. Насті з ним важко було розмовляти, але вигляд вона робила, ніби нічого не сталося.
Микола заспокоївся – пронесло. Спогади заснути не давали, хотілося продовження.
– Яка ж Віра гарна і вміла. Хто міг від такої жінки відвернутися, покинути її? Треба розпитати її при наступній зустрічі.
Лише під ранок його відпустило, і Микола заснув безтурботним сном.
Наступного дня Микола хотів було зачекати на Віру біля під’їзду, аж тут повідомлення від Насті прийшло:
– Не чекай, буду пізно.
Микола напружився:
– Куди це вона після роботи намилилася? Хто вечерю готуватиме, уроки з дітьми вчитиме?
Він невдоволено ходив по квартирі. Віра кілька разів виходила на вулицю. Микола із заздрістю поглядав, тільки з дому піти не міг.
Потрібно було дочекатися дружину.
– Бач, що надумала, вечорами вже десь її носить… – думав Микола.
Настя прийшла щаслива і почервоніла.
– Де ти була? – роздратовано зустрів дружину Микола.
– Ти зайнятий був, – вона хитро подивилася на нього. – Не встигла тобі розповісти. Мене головним бухгалтером хочуть призначити. Вже й директор затвердив кандидатуру. Тільки один з ради директорів проти. Ну, подивилася я на нього, а він гультяй ще той, ось я його в ресторан і запросила. Посиділи трохи. Думаю, що діло зроблене. Не встоїть він!
Микола оглянув дружину з ніг до голови.
– Чим ти його приваблювати збираєшся? – він підніс дзеркало до її обличчя. – Ось цим.
– А що? – Настя не зніяковіла. – Цим, – вона витягла ногу вперед. – Ніжки у мене стрункі, спина пряма, фігура гарна.
Наступного дня Настя не прийшла вчасно. Знову надіслала повідомлення:
«Святкуємо з дівчатами призначення, буду пізно. З Андрійком математику повчи».
– Зовсім нахабніла, – бурчав Микола. – Я ще й вечерю повинен готувати і математику вчити? Може мені, і пилососити навчитися?
Коли він із під’їзду вискакував, йому дорогою Віра зустрілася. Вона взяла його за руку, він відмахнувся.
– Не до тебе, – хотів пояснити він, що Настя загуляла, та хіба ж Віра зрозуміє?
…У кафе сиділи дві подруги Насті, але були й двоє чоловіків. Один із них узяв Настю за руку.
Микола заскочив у кафе, взяв свою законну дружину і повів до виходу.
– Дівчатка, за мною чоловік прийшов, – жартівливо попрощалася Настя.
– Ти що тут робиш? Хто це? – Микола показав на чоловіка, який швиденько відкинув руку Насті з появою її чоловіка.
Настя засміялася – мета досягнута. Вона дуже добре знала Миколу…
…З того часу Вірку Микола стороною обходить. Тепер вона йому здавалася неприємною. Та й часу не було, за дружиною доглядати треба. А то крутяться навколо неї всякі…
Та й Настя не розповідала, що весь цей час знала про нього і про Вірку.
І що місяць тому її головною бухгалтеркою призначили, тільки чоловік новою сусідкою був так захоплений, що не помітив навіть.
І що в кафе вона дівчаток запросила, і що хлопця подруги попросила її за руку тримати, коли за вікном Миколу побачила.
Подруги осуджували її:
– Як ти можеш зраду пробачати?
Тільки Настя не зважала.
– А я й не пробачаю… Просто це мені здається несерйозним. Життя довше, за це його захоплення, – спокійно відповіла вона. – Нема чого дозволяти першій вертихвістці, що трапилася, сім’ю зруйнувати. А буде далі гуляти – швидко з речами за дверима опиниться.