Не додзвонившись до дружини на мобільний, Микола набрав домашній номер.
– Алло, – відповів стомлений жіночий голос.
– Галю, ти вдома? Я дзвоню, у тебе недоступно.
– Так, телефон розрядився. Їздила на ринок, потім до мами. Тільки додому зайшла.
– А чого такий голос?
– Та голова щось важка, спека на дворі. Викликала таксі, а там навіть кондиціонера не було.
– Я тобі вже сто років говорю, вчися на права! І купимо тобі машину, їздитимеш.
– Не починай, Миколо! Не їздитиму я, не хочу, не моє це.
– Гаразд, не гнівайся. Володя дзвонив? Як він там?
Повисла пауза.
– Алло, Галю! Не чую тебе!
– Я тут.
– Чого мовчиш?
– Який Володя?
– Ти чого? Точно перегрілася. Ти мене хвилюєш, Галю! Син наш Володя!
– Син?
– Ви що – знову посварилися?
– Миколо! В нас немає сина!
– Ну все, годі з мене сміятися! Дай хлопцеві спокій! Нехай живе як хоче! Галю, я розлучуся з тобою!
– Господи! Миколо, ти мене хвилюєш! У нас немає сина і ніколи не було! У нас із тобою дочка!
У цей момент Микола побачив на мобільному вхідний виклик Галя.
– Так, – відразу відповів він.
– Привіт. Дзвонив?
– Зарядився телефон?
– Так, зарядився. Тобі що треба було? – Запитала дружина.
– Продовжуєш мене розігрувати? Ми з тобою вже хвилин 10 розмовляємо по-домашньому.
– Що? Що таке говориш? Ти там зі своїм братом засидівся, чи що? Я взагалі не вдома зараз. У мами!
І тут до Миколи почало доходити, що відбувається. Він у вихідні поїхав у гості до брата. Той жив у своєму будинку за містом. Маленьке село стояло на межі двох областей. І коли Микола набрав із мобільного свій домашній номер, то потрапив до сусідньої області. Поки що ніякої містики.
Ось тепер починаються чудеса. Йому відповіла жінка, яку звуть, як і дружину, Галя. І виявилося, що в неї є чоловік Микола. І є мама похилого віку, яку вона відвідує. І ця інша Галя теж не хоче водити машину. І в неї також був вимкнений мобільний телефон.
Ось тільки в тих Галі з Миколою із сусідньої області не син, а дочка! 10 хвилин розмовляти телефоном із жінкою і не зрозуміти, що це не твоя дружина?! Це як? Як таке взагалі можливе?! Та й вона! Адже подумала, що він її чоловік! Поки розмова про сина не зайшла.
***
– Погана прикмета, – констатував брат, вислухавши Миколу.
– Чому?
– Ти подзвонив своїй дружині, а потрапив на чужу!
– І що? Буває.
– Буває?! Ну ти даєш, Миколо! Із ким таке буває? Імена збіглися! Голоси один одного типу «впізнали»! Та інші збіги! Ні, тут тобі точно якийсь знак!
– Який? Перестань вже. І так не по собі.
– Розлучишся ти зі своєю Галиною скоро! Пам’ятай моє слово.
***
Коли Микола зателефонував до Галі, вона була не в мами. І телефон у неї просто вимкнений, а не розряджений. Галя проводила час у свого друга на дачі.
Микола поїхав на два дні до брата в гості, і Галя дуже зраділа. Можна спокійно провести вихідні та не смикатися. Вона вже 1,5 роки зустрічалася із чоловіком. Зрозуміло, Микола про це навіть не здогадувався.
Син Володя навчався в іншому місті в університеті. Галя не ладнала з ним, вони постійно сварилися. Микола вже втомився від їхніх вічних суперечок.
Справа була в тому, що син на третьому курсі раптом надумав одружитися. Галя була категорично проти. Потрібно спочатку навчання закінчити, а потім уже всі інші справи. І сімейні, зокрема.
Але син матір не слухав. Перевівся на заочне відділення, пішов працювати, винайняв квартиру. Тепер він жив із дівчиною і збирався одружитися з нею. Бо незабаром він стане батьком.
***
Микола повернувся додому, але щось сталося. Все вже не було так, як раніше. Чомусь після тієї розмови з незнайомою жінкою Микола ходив сам не свій.
Галя стала його дуже дратувати. Тепер він помічав те, чого раніше взагалі не звертав уваги. Наприклад, його не було вдома всі вихідні, а дружина ні крапельки не скучила за ним!
Запитання. Чому? Їм що, вже по 60 років? Ну і нехай вони разом уже понад 20 років. Що з того? Он, брат його, старший. Із дружиною вже 30 років живе, а досі кохають одне одного. Це видно! Таке не приховаєш.
Усі вихідні Микола спостерігав за ними. Дивився на чуже кохання і заздрив! Брат багато років тому поїхав, не захотів жити у місті. Оселився у селі в області. Там вони із дружиною й познайомилися. Обидва фанати природи, ліси, гриби. Свій будинок у них невелике господарство.
Знайшли вони один одного якось у великому світі. І щасливі. Чому в нього, у Миколи, все зовсім інакше?
***
Минув рік.
Багато що змінилося у житті Миколи. А якщо точніше, то все.
Зрештою він дізнався, що його Галина йому не вірна. Доброзичники постаралися. Назвали навіть адресу та телефон розлучника.
Микола не став проводити розслідування та займатися викриттями. Він просто запитав про це дружину. Та не заперечила факту, що розлюбила його. Ну, що тепер поробиш, буває.
Розлучилися швидко. Ділити особливо не було чого, квартира належала Миколі. Дачі вони не мали. Галя завжди була проти – навіщо вона потрібна? Відпочити Микола може і до брата поїхати. І на землі там попрацювати, якщо так сильно захочеться.
Миколи все ж таки зачепило те, як легко його дружина з ним розлучилася. Задумався… Що не так із ним? У чому його вина? Чим той її «друг» кращий за нього? Чому Галя так ним захопилася?
Він не цікавився, як і що там у його колишньої дружини згодом склалося. Нічого не хотів про неї знати. Син остаточно посварився з матір’ю, вони не спілкувалися зовсім тепер.
Потрібно ж, думав Микола, і онуки їй не потрібні. Галя довго сварилася із сином через його одруження, нізащо не погоджувалася на весілля. Микола не розумів чому. Син їх познайомив зі своєю нареченою. Така мила гарна дівчина. Миколі дуже сподобалася.
Час на місці не стояв, чекати більше не можна було, і молоді пішли і просто розписалися. Жодного весілля не було. Наречена була вже на великому терміні вагітності.
У сина народилася двійнята – хлопчики. Нелегко довелося молодятам. Гаразд, хоч її мати допомагала їм. Володя казав, що на свою тещу просто молиться. Така гарна жінка. Живе сама, без чоловіка. Що б вони робили без неї!
А Микола зовсім засумував. Нічого його в житті вже не тішило. Коли приїжджав до брата, той відразу починав говорити йому:
– Одружитися тобі треба. Одному погано.
– Ну ні! З мене досить! Нажився вже у шлюбі.
– Не всі жінки однакові.
– А як їх зрозумієш? Галина теж спочатку найкраще була.
– Це ти так думав. Я тобі одразу тоді свою думку сказав про неї. Але ж ти не слухав нікого.
– А може, це я якийсь не такий і поганий? І жінкам не потрібно зовсім?
– Що ти вигадуєш, брате? Перестань на себе намовляти!
– Ех, та чого тепер казати! Потрібно думати, як далі жити. Виїхати хочу. До сина. Місто велике, проблем з роботою не буде. Квартиру продам, там куплю, синові віддам. Йому з двома дітьми на знімній не дуже добре.
– А сам? Може, до нас?
– Проживу якось. Але якщо що, то до тебе приїду. Прийміть мене?
– Звичайно, яка розмова!
Якось увечері сидів Микола вдома. Зовсім один. І так тяжко в нього було на душі! Так захотілося з кимось поговорити. Але з ким? Брату вже набрид зі своїми проблемами. У друзів у всіх своє особисте життя.
А може… зателефонувати до Галі? Ні, не дружині колишній а до тієї іншої Галі. Із сусіднього міста. Домашній телефон. Вибачитись за той раз, що так незручно все вийшло. Якщо її чоловік вдома, то не розсердиться він через один дзвінок.
Не роздумуючи довго, Микола набрав її номер. Тільки тепер вже із кодом сусідньої області. Пішли довгі гудки.
Якби раптом з’ясувалося, що тієї розмови і не було зовсім (здалося йому, наснилося), то він би навіть не здивувався. Але відповів вже знайомий жіночий голос:
– Алло.
– Добридень! Я Микола. Пам’ятаєте, я вам якось дзвонив? Давно.
Жінка мовчала. Зараз кине слухавку, приречено подумав Микола.
– Пам’ятаю, – сказала жінка.
– А вас Галина звуть? Так?
– Так. Ну і розхвилювали ви мене тоді! Адже я досі не зрозуміла, як таке могло статися. Вже свій домашній номер людина не могла переплутати?
– Я вам зараз все поясню! – засміявся Микола.
І він почав розповідати Галі, що в той момент був у гостях у брата і був на стику двох областей. Ось і вийшло хибне з’єднання.
Вони поговорили ще якийсь час і збиралися прощатися.
– Можна я вам ще якось подзвоню? – Запитав Микола.
– Звичайно можна! Телефонуйте! А… ваша дружина не буде проти?
– Я розлучився.
– Треба ж, знову у нас з вами збіги! Адже я теж розлучилася за цей рік, – здивувалася жінка.
Стали Микола та Галя спілкуватися. Спочатку телефоном, потім він приїхав до її міста, і вони зустрілися. Дуже сподобалися одне одному.
А потім… Знову почалася містика.
Виявилося, що Галя і є та сама теща його сина. Буває ж таке у житті!
Всі ці події відбувалися одночасно – розлучення з дружиною, одруження сина. Микола кілька разів приїхав у сусіднє місто до сина подивитися на онуків, а знайомство з матір’ю невістки відкладав. Але в результаті все вийшло краще не вигадати.
Микола продав свою квартиру та купив синові. А сам переїхав до Галі. Тепер живуть усі разом в одному місті. Микола з Галею щасливі. Допомагають синові та дочці з онуками. Вийшла в них одна велика та дуже дружна родина.
– А пам’ятаєш, як я тобі сказала, що у нас із тобою сина немає, тільки дочка? – спитала якось Галя Миколу.
– Пам’ятаю! – засміявся чоловік.
– Тепер у нас з тобою справді є син. І дочка!
– І онуки! – додав Микола.
Він обійняв Галю і притис до себе. Не подзвони він їй тоді випадково, вони все одно зустрілися б. Тому що так було задумано вже давно.