Настя приїхала з села у місто і почала шукати кімнату.
Поки що вона жила у своєї подруги і хотіла влаштуватися на роботу ну і зайнятися особистим життям.
Подруга пообіцяла здавати їй кімнату мінімум на рік. Але ж як передбачиш кохання?
Коли вона привела в будинок хлопця і вони постійно намагалися усамітнитися, Настя зрозуміла – вона тут третя зайва.
Можна поки що зняти кімнату, а потім і квартиру – начальник сказав, що за кілька місяців підніме зарплату.
Настю зацікавило одне оголошення:
«Здається кімната дешево молодій дівчині до 25 років, приблизно на місяць, а там – як зживемося. Капризних та вередливих прошу не турбувати!
-Ух ти, а ціна яка низька! Дивно, в чому каверза? – подумала Настя і набрала номер телефону.
-Алло, – голос у слухавці був старечий, але бадьорий.
-Доброго дня, я по оголошенню! – сказала Настя. – Мені треба винайняти кімнату.
-А ти уважно читала оголошення? Ти не вередлива? – запитала старенька. – Якщо так воно і є, то приходь на співбесіду.
-Так, все ясно, – подумала Настя. – Бабуся мабуть дуже стара і слаба. Значить, почнеться – я вже стара, збігай туди, приготуй те, прочитай мені на ніч казку і таке інше.
Помічницю собі захотіла дармову, та щоб і їй ще платили! А може все ж сходити, подивитися, що та як? Завжди ж можна відмовитись…
І Настя таки пішла на «співбесіду» – все ж таки ціна була дуже приваблива.
Двері їй відчинила невисока старенька.
-Ну треба ж! – подумала Настя. – Це ж справжня бабуся як з картинки! Халат строкатий у квіточку, хустка на голові.
Говорила вона з легким акцентом, чи то з одеським, чи то ще з якимось.
-У мене трикімнатна квартира, – сказала бабуся і пішла по коридору. – Ось кухня, ось моя кімната, ось у цій кімнаті живе мешканець уже тиждень, молодий хлопчина, а ця кімната пуста, якраз для тебе.
-Нічого собі – пуста! – подумала Настя. – Євроремонт, сонячна сторона, світлі шпалери, м’який диван, шафа для речей і туалетний столик, щоб уранці чепуритися.
Все чисто, на підвіконні горщики з квітами.
-А чому ж так дешево? – здивувалася Настя.
-А це залежить від того, здам я тобі цю кімнату чи ні! – сказала старенька і повела її на кухню, на співбесіду.
Насамперед, вона уважно перевірила документи. Потім почала випитувати, хто в Насті батьки, яка освіта, де живе.
Бабуся дивилася на неї дуже пильно, тому Настя зовсім нічого не приховувала. Похвалитися було нічим – сама вона з багатодітної сім’ї, навчалася у коледжі, працює кухарем у кафе, поки стажером, але мріє стати шефом.
-Ти знаєш, Настечко, ти мені підходиш! – посміхаючись, сказала старенька. – Звати мене баба Фрося. Хоч мені 81 рік, здоров’я в мене, як у молодої. Можеш у мене жити хоч від сьогодні. Можу тобі навіть готувати, плата тільки за продукти.
-Так ні, дякую, я сама добре готую, – відповіла Настя.
-От і добре! – сказала баба Фрося. – А хлопцеві тому я готую – не скаржиться. Ну, давай, обживайся тут.
Надвечір, коли Настя переїхала, з роботи прийшов мешканець – молодий хлопець на ім’я Сашко, старший за Настю всього на два роки.
-Який симпатичний! – подумала Настя. – Як же я буду при ньому вранці в туалет ходити в одній квартирі, незручно якось.
Виявилося дуже просто – хлопець ішов на роботу в офіс о 8-й ранку, а Насті треба було йти до 12-ї, навіть це тонке питання легко вирішилося.
Через кілька днів Сашко з Настею зовсім потоваришували – у них знайшлися спільні теми та інтереси.
А ще згодом вони несподівано для них обох почали зустрічатися.
Вечорами, йдучи з дому, вони ходили зимовим містом, забігали в кафешки, ходили в кіно, цілувалися на останніх рядах. Їх шалено тягло одне до одного, але залишатися, так би мовити наодинці, вони собі не дозволяли – вдома завжди була чуйна баба Фрося, а більше не було де.
Не хотілося розчарувати добру бабусю, тому поводилися пристойно.
Наближався Новий Рік. Баба Фрося попросила відзначити свято по-сімейному, у тісному колі, не залишати її, самотню.
Але за три години до нового року їй хтось зателефонував, вона заметушилася, сказала, що її раптом запрошує зустрічати Новий Рік якась подруга, з якою вона багато років не спілкувалася, зібралася і пішла.
Настя з Сашком навіть зраділи такому повороту подій. Була ніч, прекрасна та ніжна. Закохані вирішили, що їм треба жити разом, а потім побратися.
Може, баба Фрося залишить їх жити в одній із кімнат?
Про це вони сказали їй, коли на ранок вона прийшла додому.
-Е, ні, я бачу, що ви вже дозріли і готові до сімейного життя, тож настав час звільнити свої кімнати для інших, – відповіла їм старенька. – Жаль мені з вами прощатися, але так треба! Інші також хочуть знайти собі свою половинку!
-Хто це – інші! – не зрозумів Сашко.
-Розумієте, хобі у мене таке! – відповіла баба Фрося. – Вся рідня в мене живе в іншій країні, мене кликали, а я тут залишилася, щоб зводити самотні серця. Хочу щось добре зробити до свого відходу. Я добре відчуваю людей і розумію їх, на перший погляд бачу – хто кому підходить.
Свого роду – безкоштовна сваха із двадцятирічним стажем. Ще двадцять років тому вийшло так, що я так само здала кімнати – молодому хлопцеві та дівчині, правда, тоді ще дорого.
Вони закохалися і одружилися, тепер у них діти, а я названа бабуся! Своїх дітей у мене немає! А в мене хобі з’явилось! Грошей я не потребую, мене родичі ними балують.
-Нічого собі! І багатьох ви одружили? – здивувалася Настя.
-Я вже й не пам’ятаю! Багатьох! – зітхнула бабуся. – З багатьма досі дружимо, на всі свята кличуть. А ви повірили, що я до якоїсь подруги ходила? Ха-ха ха! Всяке бувало у мене – і сварливі квартиранти були, і не сходилися, але я таких швидко виселяла, з часом навчилася бачити людей наскрізь. От і у вас не помилилась. Тож, далі самі! Вже спільним життям вас не налякати.
Настя з Сашком винайняли квартиру і через півроку побралися, і, звичайно ж, запросили на весілля бабу Фросю.
Але вона прийшла лише на розпис – увечері мав прийти новий мешканець, з ним треба було провести співбесіду, а нова дівчина вже зайняла свою кімнату…