Богдан повернувся додому пізно. Олена ще поралася на кухні. – Олено, – сказав він. – Я хочу за дев’ять місяців стати татом. А якщо ти проти – я подаю на розлучення. – Подавай, – сказала Олена, розвернулась і пішла спати до зали. А наступного дня вона пішла на роботу, але додому вже не повернулася

Богдан з Оленою були одружені вже сім років, і щоразу, коли чоловік починав розмову про дитину, дружина знаходила нове виправдання:

– Ми ж так хотіли з’їздити удвох у відпустку.

– Ну куди нам дитину в однокімнатну квартиру, спочатку треба взяти іпотеку…

– Милий, мене щойно підвищили, незручно зараз роботу кидати…

Богдан Олену любив і тому хотів від неї дітей. І з тієї ж причини він не тиснув і не наполягав. Але щороку під Новий рік у його душі прокидалася якась невідома туга – він із заздрістю слухав обговорення колег, куди ховати подарунки від всевидящого ока діточок і чи викликати Миколая додому. Він задивлявся на дитячі іграшки, і довго тинявся в дитячих відділах, вибираючи подарунки племінникам.

Ні, всі мінуси він теж чудово уявляв.

– Життя перестає належати тобі, тепер усе крутиться довкола них, – пояснював йому брат. – Телевізор ми тепер дивимося строго за розкладом, поки вони сплять – інакше і не подивишся. Ти знаєш, коли я востаннє бачив футбол? Ех… Або ще – в гості піти або на концерт. Це треба дитину до бабусі прилаштувати, і все одно будеш переживати, дзвонити і питати, як він там, а в результаті зірвешся посеред вечора і полетиш на всіх порах за ним, тому що він там у трубці репетує.

Брат мав вже двох дітей, і він знав, що говорив.

У них із братом та двома друзями була традиція, в один з грудневих вечорів вони збиралися в кафе, щоб посидіти поспілкуватися в кого, як рік пройшов.

Ось і зараз вони сиділи у свому улюбленому кафе. Обговорили роботу, футбол, зовнішню політику, що дарувати дружинам на Новий рік і перейшли до найнеулюбленої теми Богдана, коли всі починали хвалитися своїми дітьми.

– Уявляєте, мій учора дідусь у шахи обіграв! Лише п’ять років, а розумний який!

– Така маленька, наймолодша з-поміж усіх, а друге місце посіла. Далеко піде!

Богдан у цих випадках завжди затихав і навіть не міг видавити із себе хвалебних промов чужим нащадкам.

– А ти постав їй ультиматум – або дитина, або розлучення, – запропонував раптом брат, помітивши настрій Богдана.

– А якщо вона скаже “розлучення”?

– Ну і розлучишся! Знаєш, скільки охочих вишикується в чергу? Дев’ять місяців, і ти татко!

Може, якби Богдан і не сидів з друзями у цьому кафе, та не прийняв трохи для хоробрості, він би і не зважився на цю розмову. Але додому він повернувся впевнений та сміливий – зараз або ніколи!

– Олено, – сказав він. – Я хочу за дев’ять місяців стати татом. А якщо ти проти – я подаю на розлучення.

– Подавай, – просто сказала Олена, розвернулась і пішла спати до зали. А наступного дня не прийшла увечері з роботи. Богдан злякався не на жарт – і навіщо він тільки послухав брата! Він набрав номер дружини, боячись, що вона взагалі не візьме трубку. Але ж вона взяла.

– Оленко, а ти де?

– У Наталки.

Наталя – найкраща подруга Олени. Богдан уявляв, що вона зараз каже його Олені – розлучайся з цим невдахою, він тебе не вартий.

– Повертайся додому, га?

– А як же розлучення?

– Не треба ніякого розлучення! Ну вибач, я просто перебрав вчора.

Олена помовчала.

– Насправді, ти все правильно сказав. Я сама повинна давно подати на розлучення.

Серцю Богдана стало тісно у грудях.

– Олено, ну вибач мені …

– Зачекай, – перебила його дружина. – Справа в тому, що я не можу мати дітей. Тому нам краще розійтися.

Богдан почув, як Наталя щось намагається сказати своїй подрузі, але вона відмахується від неї.

– Ми підемо до лікарів. Найкращих! — Богдан сказав перше, що спало йому на думку, хоча, мабуть, раз вона так каже, вона вже була у них. Але чому ж тоді йому не сказала?

– Все марно, – сказала Олена і поклала трубку.

Богдан не знав, що робити. Він, звичайно, хотів дітей, але дружина для нього була куди важливіша. Він будь-що повинен переконати її, що готовий прожити все життя без дітей, аби з нею. Але Олена така вперта! От якби Наталка йому допомогла…

Він не був упевнений, що Наталя відгукнеться на його прохання, але все ж таки зателефонував їй. Напрочуд вона погодилася зустрітися.

– Я дуже люблю Олену, – одразу почав він. – Будь ласка, допоможи мені її повернути! Я готовий на все, навіть якщо у нас ніколи не буде дітей.

Наталя уважно на нього подивилася, а потім сказала:

– Я зараз тобі щось скажу, але ти не надумай їй говорити, що дізнався це від мене. Справа в тому… Олена може мати дітей.

– Що? – не зрозумів Богдан. – Але навіщо вона так сказала?

Наталя зітхнула.

– Вона боїться спадковості.

– Спадковість?

– У її батька – недуга, яка передається по спадковості. І в сестри також.

Богдан ніколи нічого не чув про її батька і, тим більше, про сестру. Виховали Олену мама та вітчим дядько Сергій. Олена мала молодшого брата Антона, а про сестру вона нічого не говорила.

– Ну ще б вона тобі про таке сказала! Про це не говорять нікому. Вона тільки по батькові сестра.

– Але тобі вона сказала!

– Мені з нею дітей не народжувати.

Вони помовчали.

– Я не боюся спадковості, – похмуро повідомив Богдан. – І скажу це Олені.

– Мені дістанеться, якщо вона дізнається, що я розповіла тобі! Ти ж обіцяв!

– Я щось придумаю, не хвилюйся.

Але що тут можна вигадати? Він вирішив, що переконає дружину не гніватися на подругу. Приїхав раніше до місця її роботи і почав чекати.

Олена вийшла за десять хвилин після закінчення робочого дня. Виглядала вона блідою та наляканою. Богдан кинувся назустріч і перегородив дорогу.

– Я знаю все, – сказав він. – І я згоден на все. Якщо ти боїшся – я жодного слова більше не скажу про дитину. Але якщо що – сам я нічого не боюсь.

Олена опустила очі, якось дуже жалісно посміхнулася і сказала:

– А тепер вже байдуже.

– Якщо ти подала заяву – її ж можна забрати, – злякався Богдан.

– Я не про заяву. Сьогодні я зробила тест. Мабуть, ти дуже цього хотів. Я вагітна, Богдане.

Він дивився на неї і не вірив.

– Правда?

– Правда.

Повз поспішали перехожі, вітрини магазинів світилися новорічними вогнями, з неба падали сніжинки, блищачи у світлі ліхтаря. У це неможливо повірити. Він підняв голову до неба і голосно закричав:

– У нас буде дитина!

А потім підхопив Олену на руки і сказав:

– Все буде добре, моя люба. Нічого не бійся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.