Надії згадалось її перше весілля. Вона в пожовклій від часу сукні тітки, з уже помітним животом, крокує по брудній дорозі в гумових чоботях. І притримує сукню, щоб не забруднилася

Дивлячись на свою дочку в весільній сукні, Надя не могла стримати сліз. Вона була така красива і щаслива. Надя поклала голову на плече свого чоловіка Борі і шепнула.

-Спасибі тобі!

Він здивувався.

-За що?

-За те що ти є, – проникливо відповіла Надя.

Мимоволі згадалося своє, перше весілля. Вона в пожовклій від часу сукні тітки. З уже помітним животом, крокує по брудній дорозі в гумових чоботях. І притримує сукню, щоб не забруднилася.

В руках букет айстр, бо вже осінь. І їй дуже холодно, але пальто старе не накинеш на весільну сукню. І так пліток по селу досить. Що Надька, дочка місцевої непутящої Глашки, пузом найвиднішого нареченого в РАЦС затягла.

Та у неї і в думках цього не було. Просто так вийшло. У матері день народження був. Та вирішила справляти. Останню живність в витрата пустили, овечку єдину. Наварили всього, мати запросила ледь не пів села. Багато хто не прийшли, яке там частування у бідної Глашки. А ті, кому закуска і не потрібна зовсім, прибули навіть раніше терміну.

Глашка ясна річ понила, що рідня не прийшла:

-Гидують мною, гидують. А я ж заради них старалася.

А потім і забула про всі образи, коли стали звучати тости. Підлабузницькі звичайно, з точки зору Наді, але матері було приємно.

Яким чином до них тоді занесло Дімку і його друзів, Надя так і не зрозуміла. Але вони теж приєдналися до компанії запрошених. Надя прибирала зі столу брудні тарілки, приносила чисті, носила квас холодний з погреба. В якийсь момент за нею ув’язався Дімка. Став допомагати. Він був уже трохи веселий.

Ось він і став їй нашіптувати, яка ти красива, які очі у тебе бездонні. Він тільки заради неї сюди прийшов. Надя, незвична до компліментів, червоніла і ніяковіла.

Але волі його рукам не дала, хоч він і намагався. Пішла в будинок і на горище. Було у неї там своє заповітне містечко. Стара бабусина скринька, де вона зберігала свої щоденники. Пам’ятається ще написала в ньому в місячному світлі:

“Здається Дімка Любченко в мене закохався…”

І не чуючи крики з вулиці, там і заснула, притискаючи до грудей зошит.

А вранці до неї підійшла зла матір:

-Ти що вчора з Дімкою в ​​будинку робила? Мені Катька розповіла, вона бачила.

Надя плакала і клялася, що між ними нічого не було. Мати охолонула.

-Гаразд, повірю. А так, дивись у мене, дівко. В подолі принесеш, виставлю. Так і знай. А зараз марш посуд мити і в будинку прибирати. А я до Катьки сходжу, може є в неї що, а то кепсько мені…

Надя думала, що Дімка залишить її у спокої. Але той взяв моду ходити щовечора. У клуб Надю мати не відпускала, тільки якщо в кіно і то не завжди. Та й Наді туди було соромно ходити. Всі модно одягнені, а вона в старому платті, яке їй стало короткуватим.

Дімка приносив їй квіти польові, які вона засушувала в книгах. Закохалася в нього і він теж твердив про кохання. І коли він став нетерплячішим, вона не встояла.

Правда вилізла назовні через три місяці. Мати, як дізналася, пішла прямим ходом до батьків Дімки. Ті спочатку все заперечували. Не може бути, Дімочка на це не здатний. Тоді до покликалиі його. І під тиском Глашки, вже кричати то вона вміла, зізнався, так було.

Але потім єхидно додав, що може і не від нього. Чим заслужив міцного слівця від Глашки.

Поки вони сперечалися, підключилася і Надіна рідня, проти Дімкиної, у Наді живіт ставав все більше. Зрештою домовилися. І нашвидку справили весілля. Жити стали у Дімкиних батьків. Вічні докори, закиди, не дали їй доходити до терміну. Дочка народилася слабенькою і постійно плакала. Це ще більше додало неприязні до Наді. Врешті-решт вони просто виставили її з донькою, коли їй півроку було.

Надя пішла до матері. Та теж була незадоволена. Вона до цього часу співмешканця собі знайшла. А Надя в самому розквіті своєї краси, була явно зайвою. Адже Вітька, хоч майже весь час був веселим, але ні та й гляне в сторону молодої матері.

І коли Вірочці було півтора року, Глашка сказала дочці так:

-Я тебе заміж видала і якщо у вас не вийшло, моєї провини в тому немає. Вистачить на моїй шиї сидіти. Їдь куди хочеш хоч в місто. Там сестра моя двоюрідна живе Машка, може допоможе на перших порах.

Так Надя з дитям і виїхала в місто. Розлучена одинока мати. Тітка Маша прихистила, спасибі їй, і навіть допомогла зв’язками. Влаштувала її і Вірочку в садок. Надю в пральню спочатку, а потім і в няні перевели. Там вона і за донькою наглядала і роботою була забезпечена.

А Борис туди сина свого водив Андрійка. В одну групу з Вірочкою. Бувають діти примхливими, не хочуть нічого. А Андрійко просто золото. Завжди веселий, рухливий, їв те що давали і не бешкетував. Напевно тому Надя і звернула на нього увагу.

-Який хлопчик хороший. Напевно батьки у нього такі ж виховані, – говорила виховательці Юлі. Та з сумом відповіла.

-На жаль, Андрія виховує тільки батько. Матері після пологів не стало…

Надя ще більше прив’язалася до хлопця.

І мимоволі до його батька придивилася. Завжди чистий, охайний, одяг випрасуваний. Вона ще думала, як такий позитивний чоловік і один. Заговорив він з нею якось вранці.

-У вас голки з ниткою не знайдеться? Ґудзик на сорочці відірвався.

Надя вигукнула:

-Звичайно є. Давайте я пришию, щоб не роздягатися ж вам.

Він погодився. І вона вдихаючи запах одеколону, швидко пришила йому ґудзик, не дивлячись, йому в очі.

-Ну тепер все в порядку, – почервоніла вона і подивилася на нього. Він прошепотів.

-Дякую, – і теж зніяковів.

А одного разу він затримався надовго. Яна поспішала і попросила Надю дочекатися приходу Бориса. Вона погодилася. Борис забіг в групу запихавшись і з вибаченнями. Надя заспокоїла його.

Та все в порядку. Хіба мало затримуються трохи.

-І вони разом вийшли з садка. Борис люб’язно запросив Надю з донькою в дитяче кафе.

-Пригощу вас. Та й Андрійка давно не балував, справи заважали, – зніяковіло сказав він.

А поки діти грали в дитячому куточку, вони розговорилися. Надя скупо розповіла про своє перше невдале заміжжя. Він про те, як нелегко з підростаючим сином. Йому потрібно більше уваги, а у нього роботи купа. Розлучилися вони дружньо потиснувши руки і домовилися ще на одне відвідування кафе або зоопарку.

Так і утворилася їхня сім’я. Вірочка знайшла батька, а Андрійко мати. Жили дружно, весело, в злагоді. І батьки не помітили навіть, що їхні діти полюбили один одного. Але зі сльозами на очах дали їм своє благословення.

І ось зараз Надія крадькома витирала сльози, а Борис ніжно гладив їй лікоть. Мабуть не дарма її тоді виставив перший чоловік, а потім мати, якої нема вже.

Доля її випробовувала, перш ніж подарувати таке щастя. Коханого чоловіка і коханих дітей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.