– Правильно Сашко робить, що на сторону ходить! – сварилася на Надю свекруха. – Нічого не вмієш робити, ти погана дружина і мати! І дав же Бог невістку таку!
Надя намагалася розплющити очі і ніяк не могла зрозуміти, що від неї хоче її “друга мама”. Усю ніч Надя просиділа з сином, який все ніяк не хотів засинати всю ніч. Андрійко заснув тільки під ранок і Надя заснула разом із ним. Вже кілька ночей Андрійко не спав і не давав спати нікому в хаті. Сашко не витримав і пішов з дому, свекруха почала з Надею сваритися, а свекор вимагав тиші. У їхньому розумінні Надя навмисне зводить їх усіх. Її сварили, а вона виправдовувалася та плакала. Навіть у тому, що Сашко загуляв від неї через рік після весілля, вона винила лише себе. Точніше, Сашко переконав її в цьому.
Надя одружилася рано, практично відразу після школи. Сашко, перший красень у селі, був старший за неї на 11 років. Нагулявшись вдосталь, завидний наречений Сашко вирішив стати розсудливим і вибрав за дружину зовсім юну Надю. Надя закохалася одразу, як Саша почав залицятися до неї. Та й чи мала вона шанс встояти перед чарівністю Сашка, який мав уже багаторічний досвід? Звичайно, ні. Щаслива Надя виходила заміж за найулюбленішу, найдорожчу людину.
Молодята після весілля стали жити в будинку чоловіка. Зі свекрухою, свекром та двома молодшими братами Сашка. Сашко “вчив” Надю, як повинна поводитися гарна дружина, щоб він не розчарувався в ній. І вона старалася – була слухняною дружиною, зручною невісткою і дбайливою матір’ю. Вона мала одні обов’язки, але не мала жодних прав. Зате було кохання та бажання догодити чоловікові.
– Що розляглася, вставай! – вигукнула свекруха. – Корова не доєна, в хаті не прибрано, а ти спиш! Ледарка! Вставай давай, а то вмить до батьків підеш!
Надя, хитаючись встала, а йти сил немає. Від вигуків свекрухи прокинувся Андрійко і знову почав плакати. Сіла на ліжку Надя і заплакала. Від безсилля, безвиході та від нещасного кохання.
У коридорі почулися кроки Сашка та невдоволення свекрухи:
– Ось кого ти в хату привів? Я – стара жінка, повинна обслуговувати твою ледарку дружину? Вона нічого не хоче робити! Справ стільки, а вона спить. Сідай, синочку, поснідай. Довела тебе ця…, з рідної хати вижила, а сама живе собі приспівуючи. Ось навіщо вона мені тут така потрібна? Та й від дитини спокою немає, адже ми з батьком не молоді вже. Ти хочеш, щоб вона нас на той світ звела? Нехай вона у своєї матері живе.
Сашко мовчки поїв і пішов у кімнату. Надя заколисувала Андрійка.
– Я все чула, – тихо сказала Надя. – Я не знаю, що мені робити, у Андрійко зубки зявляються, всю ніч плаче.
– Може ти поки що у своєї мами поживеш? – Запропонував їй Сашко. – Ну, поки Андрійко заспокоється. Твоя мама якраз тобі допоможе з ним. А я відвідуватиму вас, а потім назад заберу.
Наді не хотілося розлучатися з Сашком, але сперечатися з ним вона не стала. Не було ні сили, ні бажання.
Батьки Наді були раді, що донька з онуком приїхали, вони оточили їх турботою та увагою. Але Сашко так більше не прийшов. Натомість за два дні прийшла свекруха і заявила:
– А ти чого це не приходиш? Вдома справ багато, а ти тут прохолоджуєшся.
– Так Ви самі сказали, щоб я з Андрійком з’їхала, – пролепетала Надя.
– А я й не кажу, щоб ви жити до мене поверталися, – відповіла свекруха. – Я тобі кажу, що в будинку треба прибирати, корову доїти. Мені вже важко. А ти невістка – ти й повинна працювати.
– А ще що вона повинна? – Запитала мама Наді, яка чула всю цю розмову. – Ти сама її виставила. Навіть не спитала, як онук почувається, а прийшла за робочими руками. Моя дочка вам не хатня робітниця.
Після цієї розмови люди в селі почали говорити, що Надю з дитиною виставила з дому свекруха, бо вона погана, лінива дружина. Та й про Сашкові пригоди знали всі в селі. Наді вслід шептали: хтось шкодував, хтось засуджував, а хтось сміявся.
Час минав, переживши всю гаму емоцій, Надя зрозуміла, що стосунки із Сашком завершені. Він жив своїм легким безтурботним життям, а Надя – у турботах про сина. Офіційно вони ще були чоловіком та дружиною, а фактично вже стали чужими людьми. Наді було важко чути про його пригоди, важко було бачити його, особливо, коли він, побачивши її, намагався звернути на іншу вулицю або вдати, що не бачить її. Вона плакала ночами і намагалася зберігати видиму байдужість вдень.
Надя вже змирилася зі своїм життям, але зустріч однокласників її повністю змінила. Прийшов на зустріч її однокласник Павло. Вони сиділи за однією партою і між ними завжди були дружні стосунки. Павло тоді був непоказним. А тепер це був хлопець, який нещодавно повернувся з служби. Вони згадували шкільні роки, багато сміялися та раділи як діти. А потім Павло почав заходити в гості, потоваришував із її сином і зробив їй пропозицію.
Залишалася справа за малим – розлучитися. Але тут Сашко, дізнавшись, що Надя почала зустрічатися з Павлом, вирішив пред’явити свої права на дружину та сина. Приїхавши до них, він прямо з порога заявив:
– Ти що мене соромиш перед усім селом?! Усі вже кажуть, що ти з Павлом зустрічаєшся! Я тобі сина не віддам! І взагалі ти моя дружина.
– Я тобі ніхто, – відповіла йому Надя. – Ти забув, як привіз мене до моїх батьків, бо Андрійко ночами спати не давав твоїм батькам? Забув, як сам йшов до інших жінок? Забув, як обіцяв приїжджати і за весь час жодного разу з сином не бачився? А тепер у тебе вистачило нахабства заявитись сюди?
– Щось ти заговорила так зухвало, – посміхнувся Сашко. – Зараз я тебе навчу чоловіка поважати. Ти думаєш, мені за це щось буде? Ні, я твій чоловік, я маю право!
– А от спробуй тільки! – почув за спиною Сашко.
Обернувшись, він побачив Павла. Грізний вигляд Павла, швидко змінив задоволен обличчя Сашка.
Сашко довго ще вставляв палиці в колеса, не даючи розлучення, але розлучення все одно відбулося.
Надя вийшла заміж за Павла. У шлюбі з ним у неї народилися дві доньки. І тільки з Павлом вона зрозуміла, що таке справжнє кохання. Тільки з ним вона зрозуміла, що таке сімейне щастя, турбота одне про одного та чоловіче плече. Щастя до всіх приходить, лише у різний час.