Важко було навіть таке уявити… Навіть подумати про це Микола б ніколи не міг.
Він вірив дружині, вірив із самої їхньої першої зустрічі, вірив беззастережно.
Повернувшись з рейсу на день раніше він зустрівся віч-на-віч із сусідом, який виходив з їхньої ванної кімнати.
Чоловік, мовчки пройшов до дверей, окинувши господаря квартири здивованим поглядом.
Запала тиша…
Олена вийшла з кімнати у нічній сорочці…
Микола тримався надзвичайно спокійно, хоча всередині все вирувало. Можна було подумати, що це відбувається не вперше і він з усім погоджується.
-Ти знаєш, що треба робити, – якомога спокійніше сказав Микола.
-Що? Що робити? Мені піти? Куди? – лепетала Олена.
-Це твої проблеми, – сказав Микола.
-Мені нікуди йти! – благала дружина.
-Ти ж он… Маєш чоловіка, – єхидно сказав Микола.
-Але він одружений!
-Це не моя справа і не мої проблеми.
Микола зайшов на кухню, відкрив холодильник. Ігристого не було.
-Ну і добре, – подумав він. – Так навіть краще.
Він приготував собі яєчню і з’їв її на самоті. Кава його підбадьорила і він остаточно вирішив, що сімейне життя з цією жінкою нічого доброго не принесло і вже не принесе в майбутньому.
За п’ять років їхнього шлюбу дітей у них так і не було. Спочатку Олена не хотіла народжувати, а потім у них не виходило.
Олена винила у всьому чоловіка. Навіть підключила до цього свою матір.
Микола пройшов обстеження. З ним все було добре. Але вагітність так і не наставала…
…Раптом у двері подзвонили. На порозі стояла його теща.
-А ви, Маріє Петрівно, що тут забули? – здивувався Микола.
-Я до вас. Ви ще молоді. Всяке буває в житті. Ну пробач, ти її… – почала вона з порога.
-То ви в курсі всього?! Швидко ж вам донечка розповіла.
-Ну нудно дівчинці стало! Вона весь час сидить вдома. Не працює. Пробач її Микольцю, – продовжувала теща.
Микола застиг від здивування.
-А я їй працювати не забороняв! Вона сама не хоче, – сказав Микола.
-Ну, ти ж чоловік, ти добре заробляєш. І вам вистачає…
-Вистачало. Тепер я і вона будемо жити окремо. Все. Вам пора. Забирайте Олену і прощавайте.
-Вам треба поговорити, – сказала на прощання теща і Микола закрив за нею двері.
Микола не мав ніякого бажання розмовляти з дружиною. Він уже все сказав…
Час ішов. Олена просто сиділа у спальні. Обіду не було, та й холодильник був майже порожній.
-Піду пообідаю в кафе, – вирішив Микола.
Він вдягнув куртку і вийшов з квартири.
Коли Микола прийшов у кафе і до нього підійшла офіціантка, він дуже здивувався.
То була дружина того самого сусіда, раніше він з нею бачився на сходовому майданчику.
-Так от, як у коханців все добре виходило, – одразу подумав він.
-А я вас знаю. Ви чоловік Олени. Не пощастило нам, – раптом сказала офіціантка.
-В якому сенсі нам? – здивувався ще більше Микола.
-Так ви ще напевно не знаєте, що мій чоловік і ваша дружина коханці. Та я й сама тільки вчора дізналася, хоч мені вже сусіди давно натякали. А я нерозумна не вірила. Мене Ліда звуть, а ви…
-Микола. Я знаю все. Вранці сьогодні й дізнався, – сказав чоловік.
-Микола. Яке ім’я! Таке тверде, як скеля. Дуже вам личить, – несподівано зробила вона йому комплімент.
-Ліда теж дуже гарне ім’я, – посміхнувся Микола. – У мене мама – Ліда. А ми можемо поговорити? Вас не сваритимуть?
-Ні. Я ж тут власниця, – засміялась жінка. – Це кафе мого батька. Просто я сама іноді працюю і на кухні і в залі.
Ліда присіла за столик і продовжила:
-Я вчора раніше додому прийшла, у нас було відключення води, і ми закрилися на дві години раніше. Прийшла, а чоловіка нема. Дзвоню – не відповідає. А вже дев’ята година і він завжди в цей час уже вдома. Сусідка, бабуся знизу, прийшла до мене. Ми іноді чай п’ємо разом, базікаємо.
Я пиріжки для неї принесла. Двері їй відчиняю і в цей момент ваші двері відчиняються, а звідти мій чоловік і виходить, а за ним ваша дружина двері зачиняє. Ну він одразу й зізнався…
-Ну і що ви далі збираєтесь робити? – запитав Микола.
-На розлучення подам. Три дні на збори йому дала… Хотіла його одразу з речами виставити до коханки, але він сказав, що вона з чоловіком живе. То я й згадала про вас.
-Але ж квартиру вам ділити доведеться.
-А ось і ні. Квартира моя. Батьки мені її ще до весілля купили, – сказала Ліда.
-Ну і куди наші голубки підуть. Я теж своїй сказав забиратися. І квартиру я теж купив собі ще до весілля…
-Оце так… – сказала Ліда. – Не пощастило їм!
Ліда вже весело сміялася.
-Мені навіть їх шкода стало, – сказала вона.
-Ну, самі винні. Моя на всьому готовому жила. Навіть не працювала.
-Оце збіг. Мій теж майже не працював. Його батько мав майстерню з ремонту побутової техніки. Після того, як його не стало, він навіть не став із нею морочитися, продав.
Купив якісь акції і все втратив… Так і сидить уже пів року. Не можу відправити на роботу. Та тепер це й не має значення…
-Оце парочка, – Миколі раптом теж стало смішно.
-Точно! – засміялась Ліда.
Вони й не помітили, як просиділи, аж до закриття кафе.
Розійшлися по своїх квартирах.
-Де ти був? – на порозі стояла невдоволена дружина Миколи.
-А в чому справа? Якісь претензії може є? – сказав Микола знімаючи куртку в коридорі.
-Я тебе чекала…
-Я теж чекаю… Чекаю, коли ти збереш речі і поїдеш. Я добрий – на ніч виставляти тебе не буду. А зранку – на вихід!
Микола ліг на диван і одразу заснув. Його вже не турбувало, що дружина йому зрадила. Ніч пройшла швидко.
Вранці знову прийшла теща. Її дівчинці нікуди йти, каже.
-Але ж до мене, вона жила у вас, от нехай і повертається. До того ж, вона там прописана, – невдоволено сказав Микола.
-Ну так не можна. Помиріться. Адже Олена чекає дитину. Як тобі не соромно?! – раптом сказала теща.
-Все! Обоє на вихід! З речами, чи без! У мене вже інші плани, і вас у них і близько немає. А щодо дитини, то питання спірне. Є вона, чи ні. І на звання батька – два кандидати!
-Що?! Ти ж її чоловік, значить і батько теж ти!
-Подивимося. Давайте швиденько збирайтеся…
Довелося Олені з тещею швидко зібрати речі і поїхати.
Наступного ранку Микола подав на розлучення і поїхав у рейс. Працював він далекобійником…
…Микола знову повернувся додому, рейс був не легкий. Він дуже втомився.
Купивши в магазині продукти, він поспішив піднятися на свій поверх. Йому хотілося піти в душ і лягти. Навіть про їжу не хотів думати.
Не встигнувши зачинити двері, він почув шум і сварку в коридорі. Виявилося, що це сусід хоче зайти у квартиру своєї дружини Ліди.
Двері відчинилися, але впускати його туди явно не ніхто не збирався.
-Іди! Ти тут більше не живеш! – сварилася Ліда.
-Та ти мені все життя зіпсувала! Подумаєш, сходив до сусідки, ми кран лагодили…
-Ага, лагодили вони!
Микола вирішив втрутитися.
-Може допомога потрібна? – запитав він Ліду.
-Так. Поясни цій жінці, що так не можна з мужиками, – сусід раптом вирішив, що це його прийшли підтримати.
-Сам підеш, чи допомога потрібна? – спокійно запитав Микола.
Сусід здивовано глянув на нього, трохи подумав і сказав:
-Ну все. Я зрозумів. Іду я…
Чоловік і справді пішов нетвердою ходою до ліфта.
Микола зачекав, поки ліфт зачиниться і поїде вниз.
-Дякую. А вас довго не було, – сказала йому Ліда.
-Ми ж ніби вже переходили на «ти»? Я був у рейсі. Тільки он недавно повернувся. А цей часто приходить сюди? – запитав він, про вже мабуть колишнього чоловіка Ліди.
-Ні. Другий раз тільки. Ще тиждень і нас розведуть. Він намагається помиритися. Жити йому нема де, от і заходить. Мати твоєї Олени їх удвох не пускає, а в нього мати в селі…
-Зрозуміло. Не моя тільки вже Олена. Вибач, я втомився, піду спати, – сказав Микола.
-Ти мабуть їсти хочеш з дороги? – раптом запитала сусідка. – Заходь, у мене котлети є і суп. Я люблю годувати всіх. Мама називає мене доброю душею. А потім і спати собі підеш.
-Незручно якось, – замʼявся Микола.
-Зручно, зручно. Заходь, – відкрила двері Ліда.
У квартирі Ліди було дуже затишно і пахло пиріжками.
-А у вас теж немає дітей, – запитав Микола.
-Ні. Він не може мати дітей. Ми хотіли всиновити, але не встигли…
-Дякую, все дуже смачно, – сказав чоловік, поївши лідиних смаколиків. – Ти вибач мені, я дуже втомився. Піду. Побачимося…
-Звісно. Бувай, – попрощалася Ліда.
Микола ліг, але заснути не міг. В голові весь час крутилася думка – а раптом Олена дійсно вагітна.
Якщо сусід не може мати дітей, значить батько дитини він!
Микола не помітив, як заснув. Йому навіть наснилася теща, вона махала йому пальцем і вимагала помиритись з її дочкою.
Вранці його розбудив дзвінок телефона.
-Не даремно мені теща снилась, – розчаровано подумав Микола, глянувши хто дзвонить.
-Ну що? Ви помирилися? Я така рада, – заговорила вона в слухавці.
-Як це? Ми навіть не зустрічалися і не розмовляли. У нас розлучення через три дні. Там і зустрінемося з вами, – здивувався Микола.
-А де ж Олена? – також здивувалася теща.
-А я звідки знаю. Ви ж мати. Вона ж із вами жила.
-Вона до тебе ще позавчора пішла.
-Я її не бачив. Та й приїхав тільки вчора. До побачення, – Микола поклав слухавку.
Минуло ще дві години. Знову пролунав дзвінок від тещі.
-Микола, ти мені правду говориш. Її телефон не відповідає. Що мені робити?
-Вона доросла жінка. Повернеться. Може, у когось ночує, – відповів Микола.
-Ні. З нею, напевно, щось трапилося. У тебе зовсім немає серця. Ти її зовсім не любиш? – говорила теща у слухавку.
-Що ви так переживаєте? Повернеться.
-Ну, допоможи мені її хоча б знайти. Благаю тебе!
-Ну добре. Спробую, – погодився Микола.
Микола постукав до сусідки, але її не було вдома. Значить, вона вже в кафе.
Ліда дійсно була там.
-Привіт. Ти часом не знаєш, моя дружина з твоїм ще спілкуються? – запитав Микола.
-Ще й як спілкуються. А що трапилось?
-Теща її не може знайти. А де твій зараз живе? Я навіть його ім’я не знаю.
-А ти вночі що нічого не чув? – раптом запитала Ліда.
-Ні. Я спав у дальній кімнаті, навіть як заснув, не пам’ятаю. А що?
-Та ця солодка парочка заявилася до мене, але я не пустила. Поговорити вирішили. Дзвонили, кричали. Я спочатку по-доброму їм говорила, а потім викликала кого треба. Напевно, вони все ще десь там…
-Що? Ось це новини. Треба її матусю «порадувати»!Знайшлася дочка! – сказав Микола.
Микола вийшов і одразу зателефонував тещі.
-Маріє Петрівно, повернулася ваша дочка?
-Ні. Ти знайшов її?
-У відділку вона мабуть.
-Та ти жартуєш?
-Якщо не вірите, сходимо разом, буду за десять хвилин. Виходьте…
Парочка була там. Їх відпустили додому.
Микола пішов додому, але й сам не помітив, як зайшов у кафе.
-Все добре? Знайшлася? – запитала Ліда.
-Так.
Увечері вони разом поверталися додому. Може це і здасться дивним, але на майданчику на них чекав сюрприз.
Біля дверей Ліди лежав величезний букет квітів, а дверей Миколи – торт. Добре, що самих дарувальників не було…
Ліда весело засміялася:
-Ну і що ми з цим робитимемо
-Я тортів не їм. Я пиріжки люблю.
-Давай ми бабусі подаруємо, яка до мене ходить на чай.
-Давай, і квіти теж…
Розлучення Миколи й Олени пройшло гладко, жодних претензій, питань, пояснень не знадобилося. Олена просто мовчала. Їх розлучили швидко.
Ліда також отримала розлучення.
Сусіди, тепер уже самотні, вирішили разом відзначити цю радісну подію.
Наступного ранку Ліда зрозуміла, що їхня зустріч, їхні колишні шлюби все було невипадковим. Усі її проблеми… Їхні проблеми – закінчилися. Їхня зустріч – це щастя і справжнє кохання. Вона тихо забрала руку Миколи, який ще спав.
Коли він прокинувся, на столі вже стояли гарячі пиріжки.
-Ой, як смачно пахне! Ти сама пахнеш пиріжками. Я напевно тепер маю одружитися з тобою?
-Так… – зашарілася Ліда.
-Так? Так! Ти сказала так! – Микола обійняв своє щастя.