Марина цілий день крутилася на кухні. Вона старалася, готувала різні смаколики для свого коханого Сашка. Раптом у двері подзвонили. Марина витерла руки й пішла відчиняти. На порозі стояла її свекруха. – Ооо, а що це за запахи, Марино? Невже готувати таки вчишся? – почала вона з порога. – І вам доброго вечора, – буркнула Марина. Свекруха діловито зайшла на кухню, зняла кришку зі сковорідки й ахнула. – Що це таке, Марино?! – раптом закричала вона. Жінка взяла сковорідку і викинула її вміст у сміття. Марина так і застигла від несподіванки

Марина цілий день крутилася на кухні. Вона старалася, готувала різні смаколики на вечерю для свого коханого Сашка.

Раптом у двері подзвонили. Марина витерла руки й пішла відчиняти.

На порозі стояла її свекруха.

-Ооо, а що це за запахи такі, Марино? Невже готувати почала вчитися? – почала вона з порога.

-І вам доброго вечора, – буркнула Марина.

Свекруха діловито зайшла на кухню, зняла кришку зі сковорідки й ахнула.

-Що це таке, Марино?! – раптом закричала свекруха.

Вона взяла сковорідку і викинула її вміст в сміттєве відро.

Марина так і застигла від несподіванки.

-Відбивні смажила… – тільки й сказала вона. – А що…

-Ти що зовсім, чи що?! Як так можна?! Я краще знаю що моїй дитині потрібно! Сашко не любить відбивні, і ніколи не любив! Я йому супчик зварю краще з морквою, цибулькою і локшинкою!

Марина мовчки вийшла з кухні, одягла куртку, взяла в руки шарфик і вислизнула з квартири.

-Потрібно охолонути, треба охолонути… Це не назавжди… – думала вона.

Марина хотіла їсти. Ще вона дуже втомилася.

-Може подзвонити сестрі? А що я їй скажу? Що прийшла мама Сашка, виставила мене з кухні, моєї кухні?.. – думала вона.

Марина розплакалася.

Сестра, ніби щось відчула, одразу зателефонувала.

-Алло, Маринко, ти що робиш? Зайнята?

-Ні, а що? – дівчина намагається не заплакати.

-Так хотіла Миколку тобі завезти, на годинку, звіт доробити треба терміново.

Мишка на роботу викликали, їду зараз додому, керівник відпустив дитину прилаштувати, не розумію.

-Катрусю, а можна я до вас приїду і з Миколкою посиджу.

-Звичайно! Дякую люба!

Марина витерла сльози і викликала таксі. Через десять хвилин вона стояла біля дверей квартири, де жили сестра з чоловіком і її племінник.

-Малинко моя! – кричав племінник.

У ранньому дитинстві він не міг вимовляти її ім’я, і ​​називав Малинкою. Так і лишилося, Малинка…

-Ти що плакала? – сестра швидко збиралася, але звернула увагу на пригнічений вигляд Марини.

-Та ні, просто вітер…

-Ааа, ну-ну. Дочекайся мене, я скоро, хоча… Мишко, мабуть, пізно приїде, так і так на тебе чекати.

-Сашко уже, мабуть, із роботи приїхав, – сумно думала Маринка. -Дивно… І не дзвонить…

Миколка дивився мультики, а Марина приготувала вечерю для сестри та її сім’ї.

-Миколко, ходімо поїмо.

-Ага, ой, Малинко, як я люблю, коли ти готуєш! Мамі завжди ніколи, вона купує їжу, або в кафе ходимо, чи канапки їмо.

Я коли виросту, у школу піду, ходитиму до тебе їсти можна? – каже Миколка, наминаючи смачний борщ, що приготувала його улюблена Малинка.

-Звичайно, можна, – каже Марина і гладить племінника по голові.

Їй дуже хочеться дитину, дуже-дуже, але Сашко поки що вмовляє почекати, йому потрібно спочатку виростити двох дітей, сина Микиту та племінницю Оленочку.

Ну ось так вийшло, з першою дружиною Марічкою, Сашко розійшовся, коли Микиті було п’ять років, Марічка пішла сама.

Хоча сказати пішла, це неправильно, квартиру Сашко залишив їй та дитині, просто переписавши свою частину на сина.

Було це сім років тому, Сашко тоді пішов жити до матері, старша сестра його розійшлася якраз із чоловіком, всі турботи про сестру та племінницю лягли на плечі чоловіка.

Проживши три роки один, він зустрів Марину, молоду співробітницю, з якою познайомився під час роботи над одним проектом.

Марина жила з сестрою, її чоловіком та маленьким племінником Миколкою. Квартиру батьків, яка дісталася дівчаткам у спадок, вони здавали.

Сашку дуже сподобалося ця дівчина з ясними очима, він довго думав, а потім запросив її погуляти.

Біля цієї дівчини, Сашко відчув себе знову юним і вільним від усього.

Через рік вони одружилися, жити було де.

Катя одразу ж сказала, так як у них є своє житло, квартира батьків це для Маринки, свого часу дівчата продали дачу та машину батьків, щоб додати на квартиру для Катерини, батьки чоловіка Каті теж додали грошей і вони без іпотеки забезпечили себе житлом.

Тривожні дзвіночки почалися, коли мама Сашка запропонувала продати квартиру Марини та купити у її сусідів поверхом вище.

Мотивувала тим, що там квартира світліша, що вона не вічна, колись і за нею доведеться доглядати.

Катя не дозволила Марині, сказала, щоб дівчина навіть і не надумала.

-Ти не розумієш? Зараз квартира твоя, а продаси, купите на ці гроші ту квартиру, вона стане спільна, при розлученні буде ділитися навпіл.

-Але я не збираюся розлучатися Катрусю, – дивиться своїми очима повними сліз Маринка. – Я не для цього заміж виходила, я хочу, як мама з татом, раз і на все життя, як ти з Мишком…

-Та що ти плачеш, я теж хочу і більше того, я думаю, що так і буде, але все ж таки поміркуй над моїми словами.

І Марина не дала своєї згоди на продаж квартири, Сашко й не наполягав, більше того, він навіть і не брав у цій розмові участі, але мама чоловіка приховала злість.

Подружжя робило ремонт, я раптом прийшла свекруха, подивилася на все і похитала головою.

-Що таке, мамо, щось не подобається? – запитав Сашко.

-Не подобається те, що ти в мене такий довірливий! Вперше залшився ні з чим, і знову на ті ж граблі наступаєш.

А в тебе між іншим син підростає, – підібгала губи свекруха.

-Не бачу логіки, мамо, причому тут квартира і Микита. Квартира ця за документами належить Марині.

-От і я про що, ех ти… Маринка твоя добре влаштувалася. Ти їй ремонти тут робиш…

-Мамо, я нам роблю ремонт, ми тут живемо!

-Живуть вони, це вона живе, зробиш ремонт, вона тебе й пожене…

Так Марині тоді прикро стало, Сашко посварився зі своєю мамою, сказав їй піти, а жінка у всьому звинуватила невістку.

Далі ставало тільки гірше.

-Микита в мене буде, – подзвонила якось свекруха.

-Це чому, – не зрозумів Сашко.

-Не хоче він увас, не може дивитися на твою жону, – так вона називала Марину. – Хочеш бачити дитину, приїжджай.

Потім відкрилося, що Микита не хоче бути у бабусі, йому подобається у тата і Марини.

Зателефонувала Марійка, колишня дружина Сашка і запитала в чому справа, чому дитина вередує?

Була сварка…

Звісно, ​​винна виявилася Марина. А хто ж іще? Це вона налаштувала сина, онука та колишню невістку, проти нещасної жінки.

Марина заговорила про дітей, і що тут почалося!

Свекруха прийшла до неї на розмову, почала виказувати, що Марина егоїстка, у Сашка є Микита, його треба поставити на ноги, він повинен допомагати сестрі, так-так, це його обов’язок, сестра молодша, він старший брат так має бути.

Далі більше, почало доходити до абсурду, свекруха хотіла знати все про сім’ю сина і постійно нагадувала Марині, що Сашко зобов’язаний виростити спочатку Микиту з Оленкою, а потім уже думати про інші речі.

Марина почала зауважувати, що чоловік надто спокійно ставиться до всього цього.

-Марино, – сказав він, це ваші жіночі сварки, і я не збираюся в них втручатися.

Марина намагалася сказати що дитина це не дурниці і не сварки, але Сашко тільки відмахувався.

Увечері після приходу сестри Марина розплакалася й все розповіла.

-Тааак… Ти мене вибач, але ти вже сама не справляєшся. Сьогодні залишаєшся у мене, зрозуміло.

Увечері зателефонував Сашко, шукав Марину.

-Вона в мене, – сухо сказав сестра. – Завтра я з тобою поговорю, ні, я її не будитиму, ні ти не приїдеш до нас.

На другий день Катерина влаштувала розбірки улюбленому зятю.

-Термін тобі до завтрашнього ранку, вранці, або ти розповідаєш мені, як збираєшся далі жити з моєю сестрою, план такий, народжує мені племінників, живете без твоєї мами та сестри, прийти до тебе може тільки Микита, тому що він твій син, все…

Або віддаєш мені ключі і йдеш із життя моєї сестри.

Я ще можу попросити свого чоловіка детально тобі все пояснити, для прискорення процесу, так би мовити.

Увечері в двері Катерини подзвонили. На порозі стояв Сашко переступаючи з ноги на ногу.

Катя сердито дивилася на нього.

-Катю, можна я увійду, будь ласка? – попросився він.

Катя мовчки зробила крок убік.

Вони довго сиділи на кухні – Катя з чоловіком, Сашко та Марина. Миколка спав.

Звісно, ​​не все гладко стало одразу. Але більше не було в квартирі Марини невдоволеної мами чоловіка, яка викидає їжу, приготовану Мариною, і готує для синочка свою, яка за її поняттям потрібна її дитині, і про дітей Сашко раптом заговорив.

Звичайно було все, і образа матері і сестри Сашка, і звинувачення на адресу Марини, але дивно, тепер чоловік завжди ставав на її бік.

Незабаром сестра Сашка знову вийшла заміж, свекруха направила всі свої слова у бік нового зятя.

Звичайно ж він не підходив бідній дівчинці!

Але Марину це вже не стосувалося вона ходила щаслива, чекаючи свого первістка і навіть Микитці по секрету сказав, що у нього буде братик, чи сестричка.

-Це чудово, – сказав хлопчик, якщо буде брат, я навчу його всьому сам, а якщо сестра, то захищатиму її і вчитиму давати здачу будь-кому, хто посміє образити мою малу.

-Оце справжній старший брат, – сказала Катя. – От же ж Маринко тобі пощастило!

Хлопчик почервонів.

-А мене навчиш? – запитав Миколка.

-Аякже! Ти ж мені теж брат, так тітко Катю?

-Звичайно, всі люди брати, – сказала Катерина.

Любові Сашка вистачило на обох дітей, він навіть більше став спілкуватися з Микитою.

Марійка навіть зателефонувала і подякувала Марині, що та добре ставиться до її сина.

-Маринко, що там за пиріжки з калиною? Микита все просить у мене, каже ти печеш такі, але я пам’ятаю, що гірка калина дуже.

-А я тобі зараз рецепт дам, Марійко, це бабуся моя навчила, хочеш?

-Звичайно!

Свекруха тепер приходить, щоб поскаржитися на нового зятя, який виставив її вкотре за поріг.

-І ця така, адже на його бік стала, каже мені щоб я не ходила, не вказувала, що мовляв самі вони знають, як жити. Як же знають… Знавці…

Я краще знаю, що кому треба… А що це в тебе Мариночко, наче фіранки брудні, я можу випрати…

Але спіймавши погляд Марини заспокоюється п’є чай і йде додому, щоб зранку знову почати свій обхід, до дочки, потім до Марини з Сашком…