Марина сідала в таксі, як раптом зрозуміла, що вона знає водія. – Маринко, привіт! Як життя? – почав він. – Не надумала заміж за мене вийти? Це був її знайомий – Василь. – Василько, привіт. Яке заміж? Я ж Павла маю. А ти ж ніби з Валентиною помирився? – Ну так. Але вона – це проміжний варіант. У Марини округлились очі

Марина сідала в таксі, як раптом зрозуміла, що вона знає водія.

-Маринко, привіт! Як життя? – почав він. – Давно тебе не бачив, хоч і майже по-сусідству живемо. У тебе все робота і справи? Не надумала заміж за мене вийти?

Це був її знайомий – Василь.

-Василько, привіт. Яке заміж? Я з Павлом розлучатися не планую. Ви ніби з Валентиною ж помирилися?

-Ну так. А куди ж вона подінеться? У неї вибору немає – чи одній сидіти, чи мене прощати. Куди тебе довезти? Додому? А з твоєю машиною що?

-Та не працює зараз трохи. А що ж ти не одружишся з нею?

-З ким? З Валькою, чи що? Та ти що, Марино!
На таких, як вона, не одружуються. Вона – проміжний варіант. Ось на тобі я б з радістю одружився, ти і розумна, і гарна, і готуєш смачно.

А Валька і мати погана, і вдома у неї безлад, і готує так собі.

У Марини округлились очі.

А Василь, весело говорив, спритно маневруючи між машинами.

-То навіщо ти тоді їздиш до неї, живеш із нею?

-Ні, ну а що? Мені так зручно. Тут я з роботи приїхав, на все готове, і гаряча вечеря, і ліжко тепле, і жінка поруч.

Мені простіше їй трохи грошей давати, ніж наодинці жити.

Це тимчасово, зараз ремонт у себе закінчу, знайду жінку пристойну, без дітей, та й одружуся. А так і їй добре, і я не маю проблем. А там може і ти передумаєш, заживемо тоді з тобою!

-А чим же їй добре? За невеликі гроші годувати тебе? А користь яка від тебе?

-Ну як яка? Я ж живу з нею, рахуй, чоловік поруч, грошей даю, на машині катаю.

-А самому тобі не гидко, Василь? Ти ж їй мабуть не сказав, що вона – тимчасовий варіант?

-Ні, а навіщо раніше часу мені з нею сваритися? Вона й так після минулого разу ображалася добряче, ледве помирилися…

-Добре Василю, піду я. Скоро Павло прийде, вечерю готувати треба.

-Так ти пиши хоч іноді, коли Павла немає. Посидимо по-сусідськи, відносини налагодимо.

-Ти знаєш, Васильку, краще навіть в браму до мене не заходь, а то ти мене знаєш, я не Валька – виставлю швиденько.

-От за що я тебе люблю, Маринко, то за характер! Одразу видно, що молодець жінка. Ох, відведу я тебе у Павла, ох, відведу! – Василь, поцокавши язиком услід Маріні, поїхав на наступне замовлення.

Марина, займаючись звичними справами, ніяк не могла забути розмову з Василем. Ні, ти подивися, який! Валька йому погана! Ні, ну треба так сказати – «проміжний варіант»!

От чому так відбувається? Він же й сам не красень, грошей завжди нема, крім керма свого і робити нічого не вміє.

Будиночок на околиці купив старенький, а йому все модель подавай! Ну невже Валька сама не бачить, як він ставиться до неї? Невже їй приємно так жити – самій і дітей, і чоловіка чужого й дорослого утримувати?

Чого, чого, а розлучення зі своєю колишньою дружиною Василь ніяк не очікував.

-І що їм треба, жінкам цим? – міркував він. – Добре ж жили, як усі, майже й не сварилися, дочок виховували.

Дівчата виросли, вчитися пішли, а тут, ні з того, ні з сього Олена подала на розлучення, будинок на продаж виставила… Залишила можна сказати його, Василя, ні з чим.

Будинок-то продали, тільки Василю від того продажу мало що дісталося.

Олена грошики взяла, і в місто сусіднє до дочок поїхала.

Добре влаштувалася, з доньками на квартирі живе, всі зручності у неї там. А він, Василь, сумує. Купив будиночок старенький на околиці, та й ремонтує потихеньку…

-Ех, такий будинок продати майже за безцінь! І через що? Подумаєш, ревнощі у неї! – думав Василь. – Сказали їй люди, що до Вальки він навідуватися став, а дружина й розбиратися не стала.

Все мовчки, все тихо. Їй-богу, ну не зрозумієш цих жінок!

Скільки їх, таких Вальок у нього за все життя було, і про кожну Олена знала, але мовчала, терпіла, а тут подивіться – горда стала!

-Я, – каже, – терпіти твої пригоди втомилася. Шукаєш, де краще, так шукай, але без мене. Я втомилася «прохідним варіантом» бути.

-І звідки тільки про цю фразу вона дізналася? Певно, що Сашко, чоловік подруги Олени розказав, більше нема кому, – думав Василь.

Недовго сумував Василь після розлучення з Оленою. А що сумувати? Жінок самотніх багато, будь-яку пальцем помани, посміхнись, приголуб, вона й розтане.

-Ось та сама Валька, наприклад. Гарна жінка, спокійна, ввічлива. Повненька трохи, але на безриб’ї, як то кажуть. Ну не все ж життя йому з нею жити! Так, тимчасово, перекантуюся трохи, поки потрібний варіант знайду, – міркував Василь.

Не міг Василь один жити. Не звик. Все життя жінки поряд з ним були, ходили і доглядали його. Скаже слово ласкаве, посміхнеться, прийме, приголубить, і все – всі, як одна, в нього закохувалися.

Валентина теж не встояла перед ним. Раз-другий у гості заїхав машиною Василь, а там і пакет зі шкарпетками перевіз, разом жити стали…

Ні про що не питала Валентина Василя, вважала, що й так все зрозуміло. Але, якщо разом вже живуть, то все серйозно. Не хлопчик же ж, четвертий десяток вже закінчується.

А він, поки Валька йому борщі і супи з солянками готувала, все шукав варіант вигідніший.

Хто шукає той завжди знайде.

Підвозив він якось пані одну, та непросту, а бізнесменку справжню! У неї на ринку аж дві точки було.

Квартира своя, машина. І самотня, що цікаво. Наш Василь свою харизму на повну використав, закохав пані.

Раз, другий зустрілися, та й перевіз він свої пожитки від Вальки до пані тієї.

Ох, і добре вони жили! Цілий місяць щастя був. Василь навіть думав, що пора залишати роботу, аж тут пані ця нахабні стала.

То вечері немає, то обід сам розігрій, а то й узагалі, взяла моду:

-Васильку з’їзди туди, Васильку привези-відвези то!

Знайшла працівника безплатного! Раз змовчав Василь, двічі, а на третій не витримав.

Чоловік він, зрештою, чи як? Ну і висловив пані тій усе, що на душі у нього зібралося.

Мовляв, каже, я, дамочко, до тебе в працівники не наймався. Машина у мене не гумова, водою не харчується.

Платити треба за роботу, а інакше ти йти сама на свій ринок, мені воно не треба.

А пані то яка! Ні б пошанувати Василька, зрозуміти, що правду каже мужик, та грошей йому повні кишені дати, а вона що виробила!

Мовчки Василя за поріг виставила, і пожитки слідом відправила, невдячна!

Добре, що Валька заспокоїлася. Зазирнув Василь їй в очі, посміхнувся несміливо, і вибачила вона його.

Знову стали жити, наче нічого й не сталося.

Де один раз, там і другий. Знову знайшов Василь вигідну собі пару, та знову корислива жінка виявилася, тільки гроші їй і треба було.

Не витримав Василько такого ставлення до себе, та й назад, до свого «проміжного варіанта» повернувся – до Вальки під крило.

Сусіди всі дивуються – і що вона знайшла в ньому, навіщо терпить усе це?

Дружина рідна терпіти втомилася, а ти, Валько, як свята.

А Валька всім відповідає, мовляв, не ваша справа, з ким не буває, оступилася людина, ну що тепер?

Так і жили вони, до певної пори.

Втретє Василько знайшов вигідну пару, та й пожитки в машину завантажив.

А Валька, сумно зітхаючи, докоряла собі за те, що в черговий раз не змогла втримати мужика…

-Я покажу тобі, «проміжний варіант»! Я тобі влаштую! Це я значить «проміжний варіант»? Це я значить «Валька-проміжний варіант»? Ану, пішов звідси, щоб духу твого тут не було!

-Валю, ну ти що? Ну, помилився, з ким не буває? Ну, вибач ти мене, га, Валю?

-А ні. Йди но ти звідси. І на майбутнє, за словами стеж, кому і що ти говориш, Казанова називається!

-Валю, та не вір ти нікому, брешуть вони всі, це від заздрощів, Валю! Ну вибач, га? А хочеш, одружимося з тобою, будемо жити разом все життя!

-Йди звідси, – і Валентина закрила перед ним двері.

-Ти новини чула, Марійко? Наталка свого цього Василя-таксиста виставила, закінчилося кохання.

-То й добре! Ну слава Богу, розплющились очі в неї. Я ж їй одразу сказала, що користі з нього не буде, дивний він якийсь. Він же до неї від жінки якоїсь перебрався ніби? – Валя стояла в черзі в магазині і випадково почула розмову двох жінок.

-Ну так, жив з якоюсь нерозумною, а між тим романи все крутив. Ти знаєш, він цю жінку так і називав – «Валька-проміжний варіант». Я щойно з ним сюди їхала, так він скаржився, що Наталка – корислива і невдячна, тільки гроші з нього хоче.

Уявляєш, так і сказав, що доведеться назад до Вальки проситися. Цікаво б глянути, що там за Валька така безвідмовна?

Валентина мовчки розвернулася, і пішла на вихід, не стала далі чекати черги та слухати, яка вона така-сяка.

Трохи поплакавши від образи, жінка взяла себе в руки і почала робити генеральне прибирання, вимиваючи всі сліди перебування Василя у своєму будинку.

Отак, за роботою, вона сама й не помітила, як заспокоїлася. Не було мужика, і такого більше не треба, нехай шукає собі іншу.

Ох і сміялися сусіди, коли Василько втікав від Вальки!

Ще кілька разів намагався він помиритися з нею, та тільки відкрилися очі у жінки, закрила вона для нього своє життя.

Скільки років уже минуло, а так і кочує Василь від однієї жінки до іншої, правда, з кожним роком планка вимог у нього все нижче і нижче.

Будиночок свій він так і не відремонтував, але Василько не впадає у відчай, і свято вірить, що десь є його половинка, яка покохає його всім серцем, заплющить очі на всі його недоліки, і відвезе жити у свій заміський котедж.

Щоправда сентиментальним став Василь і дедалі частіше згадує Вальку:

-Ех, гарна була жінка, і розумна, і гарна, і хазяйська. А те, що готує не дуже, ну то таке…

А Валька заміж вийшла через 5 років. Чоловіка хорошого зустріла.

Любить він її, поважає, і дітям батьком і другом став, за розум хлопчаки взялися, руки чоловічої та твердої їм не вистачало.

Будинок збудували великий, просторий.

Живуть зараз і радіють…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.