Рита завжди жила в достатку. Працювала нарівні з чоловіком, отримувала хорошу зарплатню, ніколи не заощаджувала.
Сина виховала.
Чоловіка поховала.
Залишилася одна і грошей не вистачало.
– Хіба ж можна прожити на пенсію? – журилася жінка. – Це копійки. І заради цих копійок я все життя працювала.
Влаштувалася Рита працювати, було важко. Зате з грошима стало легше.
– Мамо, ти працюєш? – Павло повернувся з навчання і здивувався. – Навіщо? Тобі чогось не вистачає?
– Не вистачає, – чесно зізналася мати.
– А чому мені не сказала? Я все таки працюю…
– У тебе своє життя. Скоро одружишся, свою сім’ю забезпечуватимеш. Навіщо я тобі на шию сідатиму?
– Значить так, мамо, з роботи ти звільняєшся! Не хочу навіть чути нічого про це!
Гроші я буду тобі щомісяця переказувати із зарплати. І платіжки всі твої оплачувати.
І якщо щось потрібно буде, тільки скажи. Ти мене виховувала, маєш право на гідну старість!
Рита пораділа, що так добре сина виховала і прийняла від нього гроші. Жити стало помітно легше.
Жінка займалася улюбленою справою, багато гуляла.
Все змінилося, коли син вирішив одружитися…
Рита прийняла невістку мовчки, хоч і не сподобалася вона їй.
– Не дуже й гарна, – думала потенційна свекруха, розглядаючи обраницю сина. – І що він у ній знайшов? Ще й не працює, на свою шию посадить… І мене, і її.. Важко буде…
Рита Костянтинівна переживала довго, думала, ночами не спала і покликала сина на розмову.
– Допомагати мені не треба, у тебе сім’я, – заявила вона.
– Мамо, перестань. Я чоловік і розумію, яка на мені відповідальність. Для тебе нічого не зміниться.
Жінка була вдячна синові. З невісткою зустрічалася рідко, розмовляла лише на святах. Вони просто не могли знайти спільних тем.
– Марино, а ти чому не працюєш? – якось спитала свекруха.
Вона не думала про щось погане, просто поцікавилася, бо ж дуже часто молоді люди мають якісь амбіції, цілі, мрії.
У Марини, мабуть, цього не було…
– А ви чому? – запитала вона. – Думаєте, я не знаю, що вас забезпечує Павло?
– Я пенсію отримую, все життя працювала…
– Мабуть погано працювали, – хитро зауважила Марина. – Якщо синові доводиться забезпечувати вас.
Рита Костянтинівна відповісти не встигла, бо в кімнату повернувся син і усміхнувся жінкам.
– Про що ви говорите?
– Та так, – відмахнулась Марина. – Міркуємо, що дає робота, коли виходиш на пенсію.
– Дуже цікаво і що ж? – чоловік тішився, що в сім’ї немає сварок.
– Сиве волосся і зморшки, – підвела підсумок молода жінка.
– Смійся-смійся, – бурчала про себе Рита. – Подивилася б я на тебе, коли ти на пенсію вийдеш. У тебе не тільки сиве волосся і зморшки будуть, а й товста картка у лікаря.
Рита намагалася у життя сина не лізти. Після чергових шпильок невістки перестала в гості приходити, навіть на свята не з’являлася.
– Тяжко щось, тиск мабуть, – брехала вона синові.
– Мами не буде, – сумно казав Павло. – Шкода, я не подарував їй подарунок, треба буде відвезти.
– Ну й чудово, – усміхалась Марина. – Посидимо сім’єю. А що мені приготував?
– Марино, тобі я вже подарунок віддав, якщо ти забула, – Павло купив своїй дружині на восьме березня собачку.
Та не якусь, а породисту з документами. Обійшлася така іграшка дуже дорого.
Марина надула губки, хотіла було образитись, але стало цікаво, що він приготував матері.
– А мамі що купив? Теж собачку?
– Ні, мама не любить тварин. Вона хотіла відпочити, я купив їй путівку на відпочинок.
– Відпочинок?! – дружина розізлилася. – Відпочинок?! Вона втомилася чи що?! Від чого відпочивати?! Вона ж цілими днями тільки й робить, що відпочиває!
У неї ні сім’ї, ні дітей, ні тварин зрештою!
– Чого ти завелася?
– Я теж хочу на море! Теж хочу відпочивати. Я знаєш, як втомлююся! Мені треба прибрати вдома, приготувати, тебе зустріти. А ще виглядати красиво.
Павло засміявся:
– Марино, коли ти втомлюєшся? Прибирає робот-пилосос, а готувала ти коли востаннє? На доставках живемо. Ну, а красивою бути, це не робота.
Дружина образилася.
– Між іншим, робот-пилосос теж треба вмикати! Взагалі нічого робити не буду!
Марина вискочила з-за столу, зникла в кімнаті. Павло прибрав посуд, завантажив у посудомийку, увімкнув робот-пилосос і пройшов у кімнату до дружини.
– Ну, що ти злишся? – він не любив сварок, завжди намагався їх уникати, шукати компроміси. – Що такого сталося? Я ж одразу казав, якщо купимо ось це диво, – він погладив маленького песика, який був більше схожий на іграшку. – То великих витрат цього місяця не буде. Ти погодилась.
– А путівка твоїй мамі не великі витрати?
– Це потреба, Марино.
Вона затихла… І раптом їй дещо спало на думку, а що коли…
Марина усміхнулася.
– Ти маєш рацію. Коли там виїзд?
– Через тиждень.
– Добре, я сама передам подарунок твоїй мамі, якраз до неї в гості хотіла піти.
Павло знизав плечима і передав конверт з усіма паперами.
Марина відкрила, почитала. Сплачене проживання у готелі, квитки туди-назад. Загалом син подбав про матір.
Невістка зʼявилася до свекрухи наступного дня.
– Вам подарунок принесла, – сказала вона. – Тільки не збагну, навіщо він вам?
– Якщо Павло купив, то потрібен, – відповіла Рита.
– Путівка на море вам потрібна? Та ви ж відкрито гроші з Павла тягнете!
Рита посміхнулася.
– Ось чому ти бісишся, – подумала вона. – Теж на море захотілося…
А вголос уже сказала:
– Якщо хочеш, можеш їхати замість мене. Ти ж прийшла за цим? Квитки зміниш, а проживання оплачене.
– І ви Павлу скажете, що самі відмовилися?
– Так, так і скажу.
Щаслива Марина побігла додому, а Рита тільки посміялася їй услід.
– До чого тільки жадібність людей доводить…
…– Павло, уявляєш, – розповідала чоловікові ввечері Марина. – Твоя мама, невдячна людина. Вона заявила, що має плани на ті дні, коли треба їхати. І що вона не зможе. Доведеться їхати мені. Поїдеш зі мною?
– Ти ж знаєш, що в мене багато роботи. Відпочинь, як слід, – Павло трохи засмутився. – На ж вона казала, що хоче…
Марина землі під ногами не відчувала від радості!
– Як із чоловіком пощастило! – думала вона. – У відпустку одну відпускає, грошей не шкодує!
Дійсно, Павло сказав, що дружина може витрачати на відпочинок стільки, скільки вважатиме за потрібне.
Сам довіз до вокзалу, помахав рукою та й поїхав на роботу.
А Марина тільки в готелі зрозуміла, яку помилку зробила…
– Негайно забирай мене звідси! – галасувала вона по телефону. – Тут же ж одні пенсіонери!
– Марино, – сміявся чоловік. – А ти що думала, що я маму на молодіжний курорт відправлю? Хоч би в Інтернеті подивилась.
Процедури всі оплачені – масаж, басейн, оздоровча гімнастика.
Через день Марина вже була вдома. Зла.
Сама добралася з вокзалу, кинула валізу, витягла ноутбук, дістала зошит.
– Думаєш провчила мене, – шипіла Марина. – Зараз побачимо…
Через дві години вона була у свекрухи.
– Ви нам винні, речі збирайте, – Марина зайшла в квартиру навіть не привітавшись.
Дала свекрусі в руки якийсь лист.
Рита Костянтинівна дивилася на папірець, не розуміючи, що це робиться.
– Там дати і суми переказів, які Павло робив. Я все порахувала. Загалом квартиру перепишете на мене.
– Це обов’язково? – свекруха була незворушна, що ще більше дратувало невістку.
– Обов’язково. А самі в будинок для людей похилого віку, вам пора вже. Набридло на вас гроші витрачати!
– Сама ж ти хоч багато заробила? – Рита мовчати не хотіла.
– Це не ваша справа. Гроші були взяті із сім’ї. Квартиру віддасте, і ми в розрахунку.
– Ти впевнена?
– Впевнена. Інакше дивіться, я маю великий вплив на чоловіка. Нашепочу йому, яка ви мати погана і все, втратите підтримку. Як на копійки виживатимете?
– Значить, квартиру хочеш?
– Так, на мене оформіть.
– Добре. Давай завтра в обід у нотаріуса. Адресу я тобі скину у повідомленні.
Марина повернулася додому щаслива, не очікувала вона, що все так просто вийде. Думала, доведеться сваритися, вимагати, доводити. Але свекруха виявилася дуже зговірливою.
Павлу потім скаже, що та сама так захотіла. І свекруха промовчить так само, як було з морем.
Марина приготувала документи, замовила таксі. Несолідно майбутній власниці квартири ходити пішки. Приїхала на адресу.
– Марино Дмитрівно, проходьте, на вас вже чекають, – секретарка перевірила документи і відчинила двері до нотаріуса.
Марина подякувала милій дівчині, посміхнулася їй, повернула голову і застигла на місці…
У кабінеті нотаріуса сиділи свекруха та чоловік!
– Що ти тут робиш? – запитав він.
– Твоя мама запропонувала мені квартиру подарувати, я не відмовлялася… – залепетала Марина.
– Я оформляю розлучення, – спокійно сказав Павло.
Свекруха одразу встала і вийшла, не бажаючи слухати чужі сварки.
– Квартира мамина давно на мені, я отримав її до шлюбу, – продовжив він. – Квартира, в якій ми живемо, теж дошлюбна.
Марино, дуже шкода тебе засмучувати, але нам навіть ділити нічого. З квартири ти можеш узяти все, що вважаєш за потрібне.
Тобі день на збори. Більше не хочу тебе бачити…
Павло в став і пішов.
Марина мовчки дивилася йому вслід. Що робити далі вона не знала…