Андрій завжди вважав себе господарем життя. Ще в університеті примудрявся крутитися так, що однокурсники тільки дивувалися.
Поки інші сиділи над підручниками, Андрій уже займався бізнесом.
То машини перепродував, то комп’ютери збирав на замовлення.
Тоді він і познайомився з Аліною. Вона була скромною відмінницею. Вчила іноземні мови. На жвавих подруг Андрія була зовсім не схожа.
Але щось у ній його зачепило…
Андрій гарно залицявся. Аліна танула від уваги популярного хлопця. Невдовзі вони почали зустрічатися.
– Ти така гарна, – говорив Андрій. – Навіщо тобі це навчання? Виходь за мене! Я тебе забезпечу!
Аліна ніяково посміхалася:
– Я хочу працювати перекладачкою. Спілкуватися з людьми з усього світу…
Андрій відмахувався.
– Поспілкуєшся ще з якимись моїми бізнес-партнерами, наприклад.
Зрештою Аліну він вмовив. Вони побралися. Грошей у молодих вистачало.
Незабаром народився первісток – Дмитрик.
Аліна з головою пішла у материнство.
Через кілька років з’явилася донька Оленка.
Турботи про двох малюків забирали весь час і сили.
Аліна захотіла найняти няньку, щоб хоч якось продовжити працювати. Бо ж грошей у них вистачало.
Але Андрій був проти. З дітьми має бути мати!
Аліна крутилася, як могла. Причому вони з дітьми особливо не шикували…
Андрій казав, що все вкладає у розвиток бізнесу. Зате сам то великий телевізор купить, то машину собі, то з друзями кудись вирушить відпочивати.
А коли якось Аліна собі фен попросила, чоловік сказав, що й старий у неї нормальний.
Минали роки.
Діти підросли, пішли до школи. Аліна тепер почувалася якось самотньо. Чоловіка майже не бачила.
А коли він був вдома, то весь час сидів телефоні. Якщо Аліна просила, щоб вони кудись сходили, Андрій відповідав, що зайнятий. Зате на зустрічі з друзями в нього завжди був час…
Аліна ніколи б не подумала, що може дійти до такого, але чоловік раптом узяв і заявив їй несподіване:
– Нам краще розлучитися, – видав Андрій. – Набридла мені вже вся ця сімейна гра. Я маю своє життя. І мені потрібна свобода.
– Як розлучитися?! – розгубилася Аліна. – А як діти? Як я?
– Ну, щось придумаєш, – знизав плечима Андрій. – Ти ж мати, зрештою. Впораєшся якось.
Так Аліна одразу залишилася одна з двома дітьми і без засобів для існування…
Андрій поїхав того ж вечора, забрав усі свої речі. Хоча б мав совість житло їй лишити.
Спочатку Аліні не вірилося, що благополучне життя отак зразу і зникло.
Вона металася по місту в пошуках роботи. Дітей довелося із сусідкою залишати.
Добре, вона хоч не проти була. У Каті там своя дитина теж була.
Але куди вона не приходила, брати її відмовлялися. Якщо за професією намагалася, відмовляли, бо досвіду роботи не було.
Вдалося влаштуватися тільки прибиральницею в торговий центр…
То була далеко не та робота, про яку Аліна мріяла. Але грошей шалено не вистачало. Довелося підробляти ночами.
Діти часто залишалися самі. То з сусідами, то з друзями, то з бабусею. Іноді вона приїжджала допомагати.
Аліна розривалася між роботою й домом. А потім лягала без сил ввечері.
– Мамо, чому ти весь час на роботі? – запитувала маленька Оленка. – Я так сумую.
– Вибач, сонечко, – зітхала Аліна. – Треба заробити гроші, щоб купити нам їжу й одяг.
– А тато? Він же ж багато заробляє. Чому він нам не допомагає?
Аліна не знала, що відповісти. Андрій наче зник з їхнього життя. Аліменти платив нерегулярно і зовсім небагато. На дзвінки не відповідав.
Аліна ледве трималася на плаву, коли сталася ще одна біда.
Подзвонила мама і сказала, що не стало її найулюбленішого дідуся. Аліна не могла повірити… Як же ж так?!
Горе накрило з головою. Жінка трималася вже з останніх сил…
Та Аліна навіть не очікувала, що їй скаже нотаріус.
Виявляється, дідусь залишив заповіт.
Жінка здивувалася. Він же ж нічого не мав, окрім старого будинку в селі.
Але нотаріус наполягав на зустрічі…
Аліна ледь відпросилася з роботи і поїхала до нотаріуса. Там на неї чекав сюрприз.
Виявилося, що дідусь все життя потихеньку купував акції різних компаній.
І тепер увесь цей спадок він залишив улюбленій внучці!
Аліна не могла повірити своїм вухам. Сума здавалася нереальною.
Цих грошей вистачило б на кілька років безбідного життя.
Вона згадала, як дідусь завжди казав:
«Бережи копієчку, внученько. Вона тебе колись виручить».
Тепер ці слова набули нового сенсу. Аліна змогла звільнитися з виснажливої роботи. Тепер більше часу присвячувала дітям. Дмитрик та Оленка були щасливі.
Аліна вирішила використати гроші з розумом.
Записалася на курси підвищення кваліфікації, щоб повернутися до професії.
А частину коштів вклала у невеликий бізнес. Відкрила кафе у їхньому районі. Справи пішли вгору. Кафе швидко стало популярним.
Аліна найняла персонал, але сама теж часто працювала за стійкою.
Минали дні. Кафе процвітало, постійних клієнтів ставало дедалі більше. Жінка відчувала, що нарешті стала на ноги.
Одного дня вона вирішила підмінити офіціантку, яка занедужала. Їй подобалося іноді працювати у залі. Так Аліна краще відчувала атмосферу закладу спілкувалася з відвідувачами.
Дзенькнув дзвіночок над вхідними дверима. Аліна машинально повернулася, щоб привітати нових гостей, і застигла.
На порозі стояв… Андрій.
Поруч із ним – молода ефектна блондинка. Серце стрепенулося.
Вона не бачила колишнього чоловіка вже понад три роки. А тепер він у її кафе, з новою пасією.
Взявши себе в руки, жінка підійшла до столика, який вибрала пара.
– Доброго дня. Що замовлятимете? – запитала Аліна.
Андрій підвів очі від меню і здивовано подивився на колишню дружину:
– Аліна? Ти що, офіціанткою тут підробляєш? – у його голосі чулося погано приховане єхидство.
– Так, я тут працюю, – спокійно відповіла жінка. – То що замовлятимете?
– Два капучіно і круасани, – недбало сказав Андрій. – Треба ж, докотилася. А я думав, ти все ще прибиральницею. Хоча це, мабуть, все таки підвищення? – він посміхнувся.
Блондинка хихикнула, явно задоволена жартом свого супутника. Аліна стрималася, щоб нічого не сказати.
– Ваше замовлення буде готове за кілька хвилин, – сказала вона і попрямувала до стійки.
Поки вона чекала на замовлення, то краєм ока спостерігала за колишнім чоловіком. Андрій і його супутниця сміялися.
Спочатку Аліна почувала себе некомфортно, але потім на душі стало навіть якось весело.
Який же ж Андрій жалюгідний. І чому вона раніше цього не помічала?
Коли Аліна принесла замовлення, Андрій знову не втримався від коментаря:
– А ти непогано справляєшся. Може, це і є твоє покликання, каву подавати?
Аліна нічого не відповіла. Через деякий час дзенькнув дзвіночок. У кафе зайшли двоє чоловіків у дорогих костюмах.
– Аліно! Як справи? – радісно привітав її один з них. – Ну що, обговоримо пропозицію? Ти вільна зараз?
Аліна посміхнулася:
– Ну, як бачте, підробляю трохи.
Другий чоловік засміявся.
– Ну, ти як завжди. Всі по кабінетах, а ти тут, серед людей.
Аліна глянула на остовпілого Андрія.
– Смачного.
Андрій сидів із відкритим ротом.
– То ти власниця? – нарешті запитав він.
Аліна посміхнулася:
– Так, це мій заклад. Насолоджуйтесь. Вибачте, я маю важливу зустріч. Якщо що, можете звертатися до офіціантки Олени. Он та, чорненька…
І Аліна пішла в кабінет. Спиною вона відчувала здивований погляд колишнього чоловіка. На душі було легко.
Зрозуміло, що вона остаточно відпустила минуле.
У кабінеті Аліна обговорила з партнерами плани щодо розширення мережі.
Коли вона вийшла, Андрія та його супутниці вже не було.
Аліна підійшла до столика, щоб забрати посуд. На серветці був квапливо написаний номер телефону.
Вона посміхнулася і викинула її у сміття.
Тепер те життя залишилося в минулому. А в неї нове. І воно краще аніж раніше…