У будинок забігла захекана Марія. Підійшла до відра з водою, випила кружку води та сіла на стілець.
– Готуєш, – спитала вона Оксану.
Та розкочуючи тісто, кивнула: – Михайло вареників попросив. От і ліплю.
Марія єхидно сказала: – Ну ліпи, ліпи. Він же голодний прийде. Нагуляється на стороні, а тут жінка йому вареничків. Не життя, а казка.
Оксана вирізаючи з тіста кружечки, огризнулася, -Що кажеш таке. З ким він там нагуляється? З трактором своїм, чи що?
Марія засміялася: – З трактором? Ти Катерину продавщицю, трактором називаєш?
Оксана сіла: – Та кажи вже все, хватить загадками говорити.
– Приходжу я у магазин. Хліба та цукру прикупити, в магазині порожньо. Чую у підсобці шумок. Катерина хихікає і голос чоловічий. Тільки я глянути хотіла в щілину, Іванович зайшов. Як крикнув, Катерино, ти де? Так я й не побачила нікого. Не міг хвилин п’ять пізніше прийти.
Оксана стала ліпити вареники: – А з чого ти люба, сестро, вирішила, що там мій Михайло? – Поцікавилася вона.
– Як кашляє впізнала. Він же цікаво покашлює, кхе, кхе.
Оксана задумалася: – Михайло і справді кашляв смішно, як дідок у казці, забула назву.
– Та не може бути, – із сумнівом сказала вона – Щоб мій Михайло та Катерина? Він таких не любить.
Марія заперечила: – Це може він тобі так каже, а насправді? Згадай, як вона на весіллі у Нінки його на танець запросила? Щось огиди на його обличчі я не бачила.
– Ось умієш ти, Марійко, туману напустити. А від мене що хочеш? – запитала Оксана.
– Побігли в магазин, поки не розбіглися, голубки. Заодно і Катерині пояснимо, щоб до чужих чоловіків не лізла, – запропонувала Марія.
Оксана подумала. Вона вірила чоловікові, але й Марія так переконливо говорила.
– Добре, пішли, – зняла вона фартух.
– Ти качалку то прихопи – порадила Марія – Раптом знадобиться.
Тільки вони з воріт, як зустріла їх баба Зіна. Старенька, але дуже їй все цікаво.
– Дівчата, ви куди? А качалка вам навіщо? – запитала баба Зіна.
Жінки додали ходу. Баба Зіна крокувала поруч.
– Марія попросила допомогти вареників наліпити, – щоб відійти від бабусі, пояснила Оксана.
Нарешті, вони дійшли до магазину. Марія смикнула ручку.
– Здогадалися закритися. Ну нічого, ми зачекаємо. Ти, Оксано, йди до задніх дверей, а я тут сховаюся. Як твій вийде, я покличу. Зрозуміла? – злорадно сказала Марія.
Оксана приречено кивнула і пішла. Знайшла міцніший ящик і сіла. Вона схлипнула, думаючи, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей.
У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Михайла з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав голос Марії: – Ах, ти, негідник.
Оксана прибігла на вигуки і зареготала. Марія за комір вела свого Миколу з магазину. Злякана Катерина, зачинилася в магазині і через вікно дивилася на те, що відбувалося. А Марія репетувала: – Я тобі покажу, як по жінках бігати. І ти відчиняй двері, я тобі зачіску на голові поправлю.
Всі знали, що Микола повністю під каблуком Марії. А тут таке. Оксана крізь сміх, запитала: – Марійка, тобі качалку дати?
Та вигукнула: – Давай, я цим, зараз покажу, як мене обманювати.
Оксана сміючись, пішла додому. На перехресті зустріла чоловіка. Вона взяла його під руку і чмокнула в щічку.
Михайло здивовано запитав: – Ти чого, сьогодні така ніжна? Наробила чогось? Зустрічаєш, цілуєш.
Вона засміялася: – Який ти у мене хороший. Я просто тебе люблю.
Підходячи до будинку, їм назустріч баба Зіна.
– Що так швидко? Багато наліпили?
Михайло тихо запитав дружину: – Про що це вона?
Оксана відмахнулася: – Не звертай на неї уваги. Сам знаєш. яка вона.
Чоловік кивнув.
А ввечері по телефону Оксана розмовляла з Марійкою: – Ти мені качалку то поверни, а то я завтра пиріг хочу робити. Ти там Миколу не дуже сильно «виховала”.
Марія хихикнула: – А що з ним буде? – І вони весело зареготали.