Марія Сергіївна дуже любила своїх дівчаток, берегла їх і плекала навіть, коли вони виросли.
Але не балувала, виховувала строго, щоб виросли чесними і серйозними.
Тому що вона сама росла в дитячому будинку і надивилася всякого.
Та самих дітей у їхній невихованості Марія не звинувачувала. Все залежало від вихователів.
У дитбудинок її віддали у п’ять з половиною років після того, як не стало її батьків…
З ними в машині їхала мамина мама і молодша, трирічна сестра, Оленка.
Марійка в той день була в дитячому садочку. Машину знайшли на узбіччі. І що з ними сталося, невідомо, але більше ніколи й нікого з рідних вона не бачила…
Від батьків їй дістався маленький альбом із кількома фотографіями, який вона берегла як зіницю ока. Він у неї й досі є.
Його, загорнувши в мамину хустку, вклала Марійці в руку сусідка, коли дівчинку відвозили в дитбудинок.
Якось, коли Марія була вже старша, вона дуже посварилася з однією нахабною дівчинкою з її кімнати, коли та вирішила подивитися, що вона ховає у своїй шафці.
І поки Марійка була в їдальні, дівчинка дістала альбом, загорнутий в мамину хустку, й почала його гортати.
Тут і застала її Марія…
Вона кричала, щосили, щоб ніхто не смів чіпати її альбом. Мабуть Марія виглядала трохи дивною, і дівчата почали її остерігатися. Тому вона й росла не дуже пересікаючись із проблемами мешканців дитбудинку.
Але слава Богу пішли в минуле лихі часи. Тепер Марія сама вже мама і скоро стане, напевно, тещею.
Її молодша дочка Діана, студентка останнього курсу, нещодавно познайомилася з хлопцем і вчора прийшла з ним додому.
Коли Марія побачила його, він здався їй якимось напрочуд знайомим, ніби вони вже десь бачилися.
-Цей погляд з-під брів… Хм… Дивно, – подумала вона.
-Мамо, познайомся, це Ігор, він перевівся до нас з іншого міста. Переїхав сюди з батьками, – щебетала Діана.
-Дуже приємно, юначе! Мене звуть Марія Сергіївна.
-А мою маму звуть Олена Сергіївна, – раптом посміхаючись сказав Ігор.
Діана теж засміялася.
-Та зараз всюди одні Сергіївни, – сказала Діана. – Татову маму теж Марія Сергіївна звали, уявляєш?!
Тато завжди жартував, коли вони його за щось сварили вдвох:
-Мої Марії Сергіївни завелися!
Марія Сергіївна пригостила їх чаєм із пиріжками і тут приїхала Олена, старша дочка з онукою Даринкою.
Коли вона знайомилася з Ігорем, він, уважно дивлячись на неї, сказав:
-Ваша Даринка така схожа на мою сестру, коли вона була маленька, прямо викапана Анжела.
-Маленькі завжди між собою схожі, – засміялась Олена…
…Минуло приблизно два місяці. Марія Сергіївна саме прасувала наволочки й простирадла, як у кімнату забігла Діана.
-О, привіт доню! – сказала Марія Сергіївна. – Може допоможеш мені трішечки?
-Матусю, облиш ту праску! – раптом сказала Діана. – Ти не повіриш, що сталося!
-Господи, та що ж там таке?! – здивувалась мати.
-Пам’ятаєш, ти нам у дитинстві показувала свій альбом і там фотографія була, де ти з батьками і молодшою сестрою?!
-Ну і що, пам’ятаю, звісно, – здивовано сказала Марія Сергіївна.
-Мамо, присядь, будь ласка… – раптом сказала донька.
-Та що ж там таке трапилося, кажи, не тягни!
Марія Сергіївна не розуміла, що відбувається.
-Ми щойно були в Ігоря в гостях, і його мати показувала фотографію маленької Анжели.
Ігор їй розповів, як Даринка на неї схожа. І тут з альбому раптом випала якась стара фотографія. Я підняла її, а Олена Сергіївна сказала:
-Діаночко, обережніше, це єдина ниточка, що пов’язує мене з рідними!
Я глянула на те фото і аж оторопіла! Мамо, це те саме фото! Це така сама фотографія, як у тебе в альбомі!
Марія Сергіївна аж присіла.
-Не може бути, за стільки років… Поїхали негайно до них.
-Вони внизу стоять.
-Так клич їх.
Марія Сергіївна підійшла до комода і дістала старий альбом. На першій сторінці була та сама фотографія… Адже ж й Ігор схожий на тата, цей його погляд з-під брів.
В коридорі почулися кроки. Вона обернулася й ахнула.
Там стояла її мама… Жива…
Діана кинулася до неї, підтримала. Марія зробила крок назустріч сестрі, а та зі сльозами на очах уже йшла їй назустріч.
-Сестричка! Марійка…
-Оленка…
Вони обнялися і розплакалися. Коли нарешті заспокоїлися, то Олена розповіла про те, що вони з бабусею залишилися тоді живі.
Вони довго лежали в лікарні. Ганна Матвіївна не стала забирати Марійку з дитячого будинку, бо не потягла б двох, та й здоров’я вже було не те…
Її вистачило на два роки… Мабуть, таки всі ті обставини й неможливість допомогти старшій онучці дуже вплинули на стареньку.
Після того, як не стало бабусі, Оленку теж оформили в дитячий будинок, тільки в інший і через півроку її всиновила молода пара й відвезли до іншого міста.
Бабуся перед тим, як її не стало написала ніби заповіт-прохання до дитячого будинку і вклала в конверт фотографію родини Оленки.
Може, колись дівчатка знайдуть одна одну по ній…
І ось як виявилося, бабусине прохання через багато років матеріалізувалося в зустріч двох сестер!
А відбулася вона завдяки знайомству їхніх дітей…
Тут подав голос Ігор, який весь цей час мовчав:
-Ви знаєте, коли я побачив Діану, мене якось одразу до неї потягнуло, познайомилися і потім мені почало здаватися, що я з нею спілкуюсь, як з сестрою Анжелою.
-А коли ми з ним поцілувалися один раз, у мені нічого, окрім ніжності не проявилося, вибачте за подробиці, просто хотілося його по голові погладити…
…Ось така тепла історія возз’єднання сестер… Всі були щасливі. А хіба людині багато для цього потрібно? Найголовніше, щоб рідні люди були поряд…