─ Мамо, от навіщо ти це зробила? Тобі зайнятися нічим, чи що? ─ А все просто, Марійко. Не хочу я бути одна. І до вас їхати не хочу. ─ Не розумію я щось. Та тобі ж уже 70 років! Ну пожила б собі. Так ні ─ турбот їй не вистачає

Тетяна Петрівна вийшла заміж. Звичайна подія, якщо не брати до уваги те, що нареченій напередодні весілля виповнилося 70 років…

─Мамо, ти навіщо це зробила? ─ здивувалися діти: Марія 45-ти років і Марко 50-ти років.

─Хочете сказати, що я в же все? Віджила, чи що? ─ спокійно відреагувала старенька, ─ або переживаєте, що ще один спадкоємець з’явився?

─Живи сто років, матусю, просто поясни, навіщо? Я вже десять років одна, але мене вдруге заміж ніяк не заженеш ─ на все життя наїлася, ─ продовжувала дивуватися дочка.

─Все просто, Марійко. Не хочу бути одна. І до вас їхати не хочу. До того ж Ілля Іванович дуже мені подобається. З ним я відчуваю себе жінкою, а не старою розвалюхою. Розумієш? У мене тепер сенс з’явився: вранці прокидатися, сніданок готувати, мати гарний вигляд, наскільки це можливо.

─Не розумію, мамо. Тобі ж 70! Ну пожила б собі на втіху. Так ні ─ турбот їй не вистачає!

─Хіба ж це турботи? ─ Тетяна Петрівна здивовано подивилася на дочку, ─ це життя, донечко, радість, що поки ще можна хоч щось зробити для близької людини.

─Що тобі заважало робити це для своїх дітей, онуків? Ми ж хотіли тебе до себе забрати, а ти вперлася, відмовилася переїжджати.

─До тих пір, поки сама себе обслуговую і знаходжусь в твердій пам’яті, я сама буду вирішувати, де і з ким жити.

─Мамо, так і жила б разом з цим дідом. Заміж навіщо? У твоєму-то віці.

─А при чому тут вік? Порядність ніхто не відміняв. Я ж не якась там, щоб жити з чоловіком просто так. Я себе поважаю, а він мене. Ми люди старої закваски, цивільних шлюбів не визнаємо. Так що подобається вам чи ні, а визнати мого чоловіка членом сім’ї все-таки доведеться. А за спадок не переживайте, я підготую заповіт.

─Мамо, ти знову про це. Ніхто не думає про спадщину. Та й що там успадковувати?

─Це ти даремно. Я ніколи не доповідала вам про наше фінансове становище. Впевнена, вас чекає сюрприз. До речі, Ілля досить забезпечений. Так що допомагати нам матеріально вам не доведеться. Швидше навпаки ─ ми здатні допомогти, якщо не дітям, то онукам.

─А що, у твого обранця немає сім’ї?

─Він абсолютно самотній. Дітей не нажив. Родичів немає.

─Цікавий персонаж. Він же молодше тебе?

─Всього на п’ять років.

─Дивно, що дружину молодшу собі не знайшов. Може ал*фонс якийсь?

─Все, досить. Я не стану продовжувати розмову в такому тоні!

─Ну не сердься, матусю. Просто, це нонсенс ─ одружитися в такому то віці: одній 70, іншому 65. Навіть не знаю на що це схоже.

─Ох, донечко. Не квапся судити свою матір. Спочатку доживи до мого віку. Тоді і поговоримо, ─ посміхнулася Тетяна Петрівна. ─ Гаразд, пора мені, чоловік чекає. Приходьте у гості. Ми з Іллею Івановичем будемо дуже раді.

Мати пішла, а Марія зателефонувала братові:

─Привіт, Марко. Ну що, поговорила я з нею. Вони і правда шлюб зареєстрували. Маячня якась.

─Та заспокойся ти, Марійко! Може, у них і правда ─ любов. Скільки того життя? Нехай порадіють! І нам простіше ─ не потрібно відвідувати та розважати постійно.

─Яка ще любов? Ти що ні розумієш? Він тепер спадкоємець.

─Ну і що?

─Ти правда не розумієш або прикидаєшся?

─Ти так переживаєш, як ніби там мільйони.

─А скільки б не було! Я не збираюся ділити це з чужим дядьком. А вона?! Теж хороша. Закохалася, бачте. Краще б про дітей подумала.

─Марійко, схаменися. Ти ж про матір говориш. І взагалі, які діти? Ти вже й сама бабуся.

─Саме так! Тому і думаю про внука. А ось нашій мамі на правнука схоже всерівно.

─Наша мама просто хоче жити повноцінним життям. От і все. Заспокойся. Залиш ти її. І дякуй Богу, що вона така активна.

─Не говори дурниць.

─Це не нісенітниця. Це велике благо. Уяви тільки, що могло бути в такому віці. А наша мама заміж виходить! Це ж щастя, сестричко. Подумай про це.

І Марко перервав розмову.

Марія ще довгий час продовжувала злитися, осуджувати матір, звинувачувати її у всіх своїх бідах. Вона так і не зрозуміла, про що говорив брат.

А, може, просто позаздрила матері? Як вважаєте?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.