Ліза з нетерпінням чекала вихідних. Після нервових робочих буднів. Можна виспатися, а не вставати в 6 ранку. Спокійно приготувати сніданок для сім’ї. Вона любила ці сніданки у вихідні. Можна спокійно поспілкуватися з дітьми. Віра і Катя вже підросли. Ходили в 5 і 2 клас. Чоловік швидко поїв, зібрався, йдучи крикнув з коридору.
– Народ, чекаю вас біля гаража.
Діти швидко стали одягатися, Ліза проводила їх до дверей:
– До завтра мама, не сумуй.
Ліза закрила двері, спокійно видихнула. Є два дні, щоб прибрати в квартирі, сходити в перукарню, приготувати обід на 2-3 дні і підготується до уроків.
Останнім часом вона з чоловіком жила без особливих почуттів. Перестала реагувати на його причіпки. Просто жила. Любові вже не було. Втішала себе тим, що всі так живуть.
Їй заздрили:
– Твій Сашко не гуляє. Гроші в будинок. Машину купили. Мій Петро на вихідних з ранку в загул. Чекаю, щоб чим скоріше заснув. Щаслива ти Ліза.
– Так, щастя через край – думала Ліза.
Про своє сімейне життя вона нікому не розповідала. Створюючи образ благополучної сім’ї.
Вже майже п’ять років вони спали з чоловіком на різних ліжках. Вона не задавала йому питань, він їй.
Від своїх думок Лізу повернув в реальність телефонний дзвінок.
– Привіт, подруга давно не бачилися. Давай зустрінемося розмова є.
– Сьогодні не можу, домашні справи. Завтра вдень в нашому кафе.
Ліза з подвоєною енергією взялася прибирати квартиру, приготувала поїсти на 2 дні. Встигла тільки до вечора до свого майстра ,:
– Пора фарбується Ліза, вже багато сивого волосся.
– Зрозуміла, в наступний раз.
У неділю відпочила і красива, з новою зачіскою і красивим манікюром вона сиділа в кафе. Подружка запізнювалася. Для неї це природно. Вона з’явилася на порозі буквально через 15 хвилин.
– Привіт, Ліза, вибач.
– Я вже звикла. Як живеш, розповідай. Що за терміновість така Світлано, завтра в школі могли б поспілкуватися.
– Де зараз твій чоловік? – несподівано запитала Світлана.
– На дачі з дітьми, вчора відвіз.
– Ти впевнена?
– А що, з ним щось сталося, мені свекруха не дзвонила.
– Ми з чоловіком їхали теж на дачу, бачили твого на машині з жінкою, їхали в бік міста.
Ліза подивилася на подругу.
– Ти мабуть помилилася.
– Що я вашої машини не знаю. Він з жінкою їхав в місто. Якби він підвозив її додому б вчора приїхав. Подзвони йому де він?
– Дякую, я подзвоню.
Вона вибачилася перед Світланою, розплатилася і пішла.
Хробак сумніву оселився в душі. Як вона жила останні п’ять років? Немов білка в колесі, будинок – робота – дім. Забула подруг. Коли вони разом відпочивали? Так, 6 років тому. Чоловік посилався на слабу печінку, їздив сам на курорти по путівці. Ліза відпочивала на морі з дітьми, іноді він приїжджав до них на 2-3 дні.
Так тягнулося роками. Вона звикла. Діти з шумом вбігли в квартиру.
– Мама, мама дивись, тато нам їжачка в лісі знайшов.
Вона дивилася на чоловіка. Він підійшов до неї і за звичкою обняв її.
– Що ти без нас робила, розповідай?
– А що ти без нас вчора робив в місті – запитала Ліза.
– Я на дачі був.
– Може мені у свекрухи запитати де ти був вчора?
– Не треба – він сухо сказав.
– Прийшов час поговорити Ліза.
– Так, я тобі зраджую. Відводжу дітей до батьків, сам їду до Олі. Ми вже п’ять років так з нею живемо. Ніхто не знає. Ти вся в школі. Про мене забула. А вона мене чекає. Напевно любить. Але я тебе люблю і наших дітей.
– Ти пропонуєш жити втрьох. Я не згодна.
– Зрозумій, так буває – намагався він їй довести.
Через тиждень Ліза пішла в ЗАГС і подала заяву на розлучення.
Напевно таке життя у Лізи тяглося б довго. Якби Світлана випадково не побачила його. Найдивовижніше так живуть багато. Не помічаючи зрад чоловіків або дружин. Криза середнього віку. Не думаю. Просто вони в силу життєвих обставин віддаляються один від одного. До тих пір, коли наблизиться вже неможливо.
А що думаєте ви дорогий читачу, правильно поступила Ліза? Чи потрібно було Світлані розповідати про свої підозри подрузі? Чи винна вона в розвалі сім’ї?