– І що тепер? Отже, на всьому білому світі для мене не знайшовся жоден чоловік, окрім нього? Значить, це все, чого я гідна? – У Каті в очах стояли сльози і тремтів голос.
– Чекай, мамо! Ну що ти кажеш!
– А чого чекати? Ну на кого ще мені чекати? Все й так уже зрозуміло. Небеса пропонують мені в чоловіки один єдиний варіант, і це він!
Мати та дочка сиділи за столиком у кафе. Вони пили чай. Поруч із чашками стояли тарілочки з тістечками, але до них ніхто не доторкнувся. Віка дивилася на свою матір і не знала, що казати. Як заспокоїти та де знайти потрібні слова.
Після розлучення батьків минуло 3 роки. Батько відразу ж поїхав до іншого міста, там зустрів жінку і жив чудово. Йому навіть дочка була не дуже потрібна, майже не спілкувався. А мати…
***
За рік після розлучення Катя зустріла чоловіка, якого покохала. І їй здавалося, що це взаємно. Андрій на той момент теж розлучився, півроку як. Познайомились вони випадково. Колега по роботі запросив увесь відділ відзначити свій день народження у себе на дачі.
Справа була влітку, стіл накрили просто в саду, під деревами. І повз саме проходив Андрій, через паркан привітався. Виявилося, що він добрий знайомий іменинника та сусід по дачі. Андрія запросили в гості, і він не відмовлявся.
За столом Катя та Андрій опинилися поряд… Більше вони не розлучалися. Жінка жила сама, дочка в іншому місті навчалася в університеті. Тому Андрій практично одразу переїхав до Каті.
Три місяці справжнісінького щастя. Питання про те, що буде далі, вони не торкалися. Просто жили та раділи кожному дню. Та й рано було щось обговорювати. Треба було краще дізнатися одне про одного. А зробити це найпростіше, живучи в одному будинку. І все було гаразд. Поки одного разу…
За вечерею, в розслабленій розмові ні про що, Катя несподівано спитала Андрія:
– Андрію, а якщо твоя колишня, ну раптом, покличе тебе назад?
– З чого це?
– Ну, раптом? Ось візьме та покличе. Скажи повернися, я все пробачу. Повернешся?
Андрій замислився.
Катя навіть уявити не могла, що таке просте питання переконає її коханого задуматися. Вона перестала їсти і поклала вилку на тарілку.
Андрій мовчав, відвернувшись до вікна.
– Що відбувається? – Катя схвильовано дивилася на нього.
– Він обмірковував те, що я неподумавши ляпнула? Що тут думати? Це ж маячня…, – подумала жінка.
– Не знаю… Можливо і повернувся б, – зупинив її думки Андрій.
Катя застигла.
– Можливо і повернувся б? Він сказав «можливо»? А як же вона? Адже вони – пара! Вони живуть вже разом 3 місяці! І вони кохають одне одного! – думала Катя
– Ми прожили разом 15 років, як не як, – знову перервав її думки Андрій.
– Що? Як не як? Та ніяк ви жили! І розлучились у результаті! Про що ти говориш, Андрію! Тільки вдумайся у свої слова!
– У мене дочка росте, зрозумій, Катю. А вона її мати.
– Можеш йти до неї прямо зараз! Чого чекати! Давай! Іди до своєї коханої дружини!
– Вона мені вже не дружина. Катя, не сварися, будь ласка! Що з тобою?
– Що зі мною? І ти ще питаєш?!
Катя підвелася з-за столу.
– Іди! Це мій дім, і тобі тут нема чого робити. Абсолютно!
– Ти добре подумала? Адже я піду.
– Іди.
Андрій підвівся з-за столу і попрямував до спальні. Катя почула, як він відчинив шафу і почав збирати речі. Вона тремтячими руками одяглась у коридорі, потім вийшла з дому і пішла куди очі дивляться.
Осінь засипала листям землю. У повітрі пахло холодом. Катя бродила вулицями міста. Коли остаточно стало холодно, попрямувала до торгового центру. Намагалася походити магазинами, але не змогла. Вона просто сіла на лавку під штучною пальмою і просиділа до пізнього вечора.
Коли повернулася додому, Андрія вже не було. Він забрав усі свої речі, до останньої якоїсь дрібниці. Все! Начебто тільки й чекав такого моменту. Коли можна буде піти.
Катя приходила до тями довго.
Андрій не повернувся до колишньої дружини. Та на нього там і не чекали. Він винайняв собі житло. Про це розповів колега, на дні народження якого вони познайомились. Через нього Андрій передав Каті ключі від її помешкання.
***
Минуло 2 роки.
За цей час чого тільки не було у житті Каті. І все це було з Андрієм. Він кілька разів повертався до неї і йшов знову. І щоразу вони розлучалися через його колишню дружину. Щойно розмова заходила про неї, так одразу починалася сварка. Тому що Андрій уперто заступався за свою колишню, виправдовував, брав усю провину у розлученні на себе. Каті не можна було навіть обмовитися негативно про його колишню. Тому що та була ідеалом у всьому, неперевершеною та найкращою. І взагалі матір’ю-героїнею. Не в сенсі кількості дітей, а в сенсі виховання наодинці дочки.
Та обставина, що дочка була давно не маленькою, не враховувалося. Їй важко. Вона молодець.
Причому за самі заслуги Катю ніхто не хвалив. Що б вона не робила, на заслугу їй це не зараховувалося. Гарне не помічалося, ніби так і має бути. За замовчуванням.
Катя знала, що у розлученні Андрія ініціатором була його дружина. Чим він їй не догодив, Катя не знала. А Андрій нічого не хотів пояснювати. Не зійшлися характерами. Все.
На запитання, чи він любить колишню, відповідав, що вже ні. Казав, що кохає тільки Катю. Але як повірити у це? Дуже вже слова чоловіка розходилися зі справою. Справ, до речі, особливих у Андрія з Катею й не було.
Вони не встигали достатньо зблизитись для того, щоб зійтись і жити разом по-справжньому. Жили, як сусіди. Будь-якої миті могли посваритися, і Андрій йшов збирати валізу.
Потім проходив трохи часу, і вони знову сходилися. Зазвичай першим дзвонив Андрій. І Катя з радістю приймала його назад. Втім, ненадовго, на жаль.
Поступово радість від зустрічей після регулярних розлук притупилась. Вона втомилася від цих гойдалок.. Постійно злітати і падати їй набридло.
Вкотре, коли вони розлучилися, Катя змінила номер свого телефону та видалила у себе всі соцмережі. Щоб унеможливити будь-який контакт з Андрієм. Потрібно було вже закінчувати цю історію.
Але тут сталося щось незрозуміле. Вони почали зустрічатися у місті. Випадково. Катя та Андрій. Начебто сам всесвіт зіштовхував їх на життєвих доріжках.
Жили вони у різних кінцях міста. Не такого вже й маленького, слід зазначити, обласного центру. Але постійно стикалися в магазинах, у парку просто на вулиці. Іноді із сусідом по під’їзду за 5 років лише один раз і зустрінешся випадково. А тут…
Якось Катя поїхала до заміського готелю і опинилася там поряд з Андрієм, який теж вирішив провести кілька днів зимових свят у сосновому лісі. Відбувалося просто щось неймовірне. Добре ще, що це сталося напередодні її від’їзду, і вони не встигли помиритися.
***
Повернувшись, Катя про все розповіла Віці, своїй дочці, коли та приїхала додому на канікули. І тепер вони сиділи у кафе і говорили про це. Катя не розуміла, чому так все відбувається. Вона біжить від цієї любові, від цих відносин, але вони наздоганяють її знову. Андрій був тут ні до чого, все відбувалося зовсім випадково.
– Це містика якась! – казала Катя дочці. – Розумієш, ми розлучилися, але нас зводять. Знову і знову!
– Може, ти перебільшуєш?
– Ні. Так і є.
– А ти не приймай його назад! Не починай знову стосунки! – Віка з надією подивилася на матір.
– Я все розумію, але переживаю знову наступити на ці граблі. Мабуть, я його люблю.
– А він тебе?
– Ні звичайно.
– Чому?
– Тому що він любить свою колишню.
– А вона не вийшла заміж?
– Ні.
– Нехай повертається до неї тоді.
– Він їй не потрібний.
***
Катя дивилася на телефон. Чотири пропущені з незнайомого номера. Це він. Без сумнівів. Роздобув її номер. Але вона не відповість, і сама передзвонювати не буде. І взагалі, скільки вже можна. Нехай дасть їй спокій.
Катя не помилилась. Це справді був Андрій. Він по допомогу звернувся до друга:
– Сашко, дай подзвоню, своїй. Бо вона з мого номера не відповість.
– Дружині дзвонитимеш?
– Ні, Каті.
– Андрію, чому ти не одружишся з нею? – Запитав друг.
– Не хочу. Я взагалі більше одружуватися не хочу. Мені і так добре.
– А Катя не просить цього?
– Ні.
– Тоді чому ви сваритеся постійно? Я думав – через це.
– Ні. Ми через мою колишню сваримося.
– Вона що, лізе у ваші стосунки?
– Ні.
– Стривай, я нічого не розумію! То чого ж ви сваритеся?
І Андрій розповів Олександру, як все у них із Катею відбувається.
– А-а-а… Зрозумів. А чого ти хочеш досягти від Каті? Щоб вона разом із тобою вихваляла твою колишню дружину? Припиняй цю справу. Залишишся один у підсумку. Ну, чи повернешся до колишньої, якщо пустить.
– Не пустить.
– Живи з Катею тоді.
– Не виходить.
– Замкнене коло якесь у тебе, Андрію. Ну як знаєш.
– Подзвонити дасиш?
– Дам. Один раз. І знаєш, що, я думаю, вона не відповість. Але якщо колись вона мені передзвонить, то я тобі про це не скажу, навіть не сподівайся. Я постараюся умовити її розлюбити тебе. І запропоную свою кандидатуру. У мене колишньої дружини нема. Ні колишньої, ні нинішньої. Сваритися не буде через що.
Чоловік, звісно, жартував. Але він чомусь поспівчував Каті. А Андрію…
Андрій чотири рази поспіль набирав номер Каті. Але вона не відповіла.
Минуло два тижні. Катя весь час згадувала ці чотири пропущені виклики. І раптом вона вирішила зателефонувати за незнайомим номером. Вона сама не знала, навіщо це робить. Можливо, щоб переконатися, що це був не Андрій, і заспокоїтися? Рука потяглася до телефону. Коли вона схаменулась, виклик уже пішов, і відступати було пізно.
– Алло…
– Так, я слухаю.
Чоловічий голос був незнайомий, але привітний. Катя невпевнено почала говорити:
– Ви мені дзвонили… Якось…
– Так, дзвонив. Здрастуйте, Катю. А давайте знайомитись. Мене Олександром звуть.
***
Вони почали спілкуватись. І Олександр дотримав свою жартівливу, на момент розмови з Андрієм, обіцянку – «запропонував свою кандидатуру». Катя погодилася. Вона вирішила не втрачати цього шансу. Раптом цього разу все вийде? Тим більше, що Олександр дуже сподобався їй, і він так відрізнявся від Андрія – він не мав колишньої дружини.
Через рік Олександр та Катя одружилися. Вони дуже добре живуть, дружно. Ну, сваряться, звісно, іноді. Як всі. З різних приводів. Але ніколи – через колишніх.
Андрій теж одружився вдруге. Все ж. Покохав жінку, яка нізащо не погоджувалась на громадянський шлюб. Ну куди подітися? Довелося йти до ЗАГСу. Цього разу він дав собі слово не сваритись із нинішньою дружиною через колишню дружину, матір його дочки. Навіщо йому сварки та ще й з розлученнями? І Андрію навіть вдалося перевиховатись, так би мовити. Але цю естафету зненацька підхопила його мати, свекруха.
Їй раптом спало на думку поставити у своєму будинку на видному місці фотографію колишньої дружини Андрія. І коли син приходив до неї в гості з невісткою, вона не позбавляла себе задоволення відзначити, яка красуня була в Андрія перша дружина. А розумниця яка! Мати гарна внучці, а їй невісткою була зразковою. І дуже шкода, що розлучився Андрійко з нею. Дуже шкода…
Коли дружина Андрія висловлювала своє невдоволення із цього приводу, він завжди вставав на бік матері. Так, вона має рацію. І що таке? І вона – моя мати, не забувай. А колишня дружина – мати моєї дочки. Сварки через першу дружину в сім’ї Андрія стали постійними. А потім і розлучення не змусило довго чекати.
Ось така історія. Трохи дивна, так? Але ж так буває. Яблука від яблунь недалеко падають. А всесвіт іноді навіщось зіштовхує людей. Раз за разом. Іди зрозумій, навіщо він це робить? Спробуй здогадайся.