– Ти не змерзнеш у цій сукні? На вулиці мороз, – сказала мама, зазирнувши в кімнату до Юлі.
– Та не встигну змерзнути, тут же поруч. Не в джинсах же ж іти на день народження, – відповіла Юля, крутячись перед дзеркалом і поправляючи поясок сукні.
– Денис за тобою зайде? – поцікавилася мама.
– Ні, він сказав, що трохи затримається. В друга комп’ютер зламався, ремонтує, – безтурботно відповіла Юля.
– Можна завтра доробити, якщо не встигає. Як ти сама підеш? Погано, – повторила мама.
– Мамо, зараз на це не звертають уваги. Що в цьому такого? Ну не разом прийдемо, і що? Все, мамо, мені пора, я і так запізнююся, – Юля поклала туфлі в пакет і пішла в коридор.
Вона знала, що Денис мамі не подобається. А все тому, що він поцілував Юлю на її очах.
– Це не добре. Повинні бути пристойності, зрештою, – виказувала вона Юлі після того, як Денис пішов.
Юля взула м’які теплі чобітки, одягла довгий пуховик, взяла пухнастий шарфик.
– І без шапки? – сплеснула руками мама.
– Я волосся завила, яка шапка? Все я пішла, – Юля відчинила двері і швидко вийшла з квартири.
Мама щось ще говорила їй услід, але вона швидко спускалася сходами, передчуючи веселий вечір і зустріч із Денисом.
Їхній роман розвивався швидко й бурхливо. Юля сподівалася, що він ось–ось зробить їй пропозицію.
Юля підняла вище теплий шарфик, уткнулася в нього носом і квапливо пішла до подруги.
– От би Денис швидше прийшов, – думала вона дорогою.
Пів години тому вона зателефонувала йому.
– Не відволікай, тоді прийду швидко, – коротко відповів він.
І більше вона не дзвонила…
У під’їзді Юля відсунула від обличчя шарфик. Не стала викликати ліфт, пішла сходами, щоб скоріше зігрітися.
Хоч і жили вони з Наталкою через два будинки, Юля встигла змерзнути.
Двері в квартиру, через яку чулася музика, виявилися відкритими.
Хтось із хлопців, які виходили на сходи, не закрив. А може, господиня спеціально не закривала для гостей, які запізнилися.
– Чудово. Менше приверну до себе уваги, – подумала Юля і зайшла до напівтемного коридору.
Одразу почулася ритмічна музика, крики гостей.
Юля зняла пуховик, засунула в рукав шарфик. На всіх гачках вішалки висіли по дві–три об’ємні зимові куртки. Наталя покликала багато гостей.
Юля абияк прилаштувала пуховик на одному з гачків. Взула охолоні туфлі, зіщулилася від холоду і зробила крок у кімнату.
Яскраве світло засліпило після темного коридору, від гучної музики серце стрепенулося. Чоловік десять хлопців і дівчат танцювали навколо столу, заповнивши всю кімнату.
Ніхто не звернув на Юлю уваги. Вона пошукала очима Наталю, але не знайшла.
Юля, намагаючись не зіткнутися з кимось із молодих людей, які танцювали, стала пробиратися до кухні.
Вже підійшла до скляних дверей, як ті раптом різко відчинилися.
Розчервоніла Наталя, з сяючими очима, із задоволеною посмішкою переможниці на повних губах, наскочила на Юлю.
Ніяковість і розгубленість стерли посмішку подруги.
За спиною Наталки з’явився… Денис. Пальцями він пригладжував розпатлане волосся на голові…
Юля так і застигла від несподіваної здогадки.
– Ти вже прийшов? – здивовано запитала Юля і перевела погляд на Наталю.
Та вже впоралася із ніяковістю і, як нічого й не було, знову посміхалася.
– День народження вже у розпалі. Чого спізнилася? – запитала вона. – Ходімо танцювати. Чи за стіл спочатку? – Наталка пройшла повз Юлю.
– Ти не подзвонив. Не помітив, що мене тут немає? Чи надто зайнятий був? – запитала Юля голосом повним образи і гіркоти.
– Та не встиг просто. Теж тільки прийшов, – Денис нахилився, щоб поцілувати Юлю, але вона відсахнулася.
Вона вловила запах улюблених Наталчиних парфумів.
– Юлю, ти чого? Ми там просто нарізали ковбасу, – Денис намагався виправдатися.
– Ти б помаду стер зі щоки. На, передай їй, – вона засунула йому в руки подарунковий пакет.
Денис ледве встиг його впіймати, а Юля вже пробиралася до виходу…
У коридорі вона скинула туфлі і засунула ноги в чоботи, схопила пуховик і вискочила з квартири. Шарфик вислизнув з рукава на сходах.
Юля нахилилася підняти його, і в цей момент із квартири вийшов Денис.
Юля бігцем побігла вниз.
– Юлю, ти все неправильно зрозуміла! – гукнув він їй услід.
Вона вискочила надвір. Згадала, що залишила туфлі, але ж не повертатися по них.
– Як він міг? Прийшов раніше і не зателефонував, не шукав її… Теж мені подруга. Як вона могла? Зрадники… – Юля плакала і йшла у протилежний бік від будинку.
Вона схаменулась, коли зрозуміла, що їй дуже холодно.
– І куди тепер? Додому? Мама розпитуватиме, заспокоюватиме, говоритиме, що Денис їй ніколи не подобався… Може, в церкву зайти? Там має бути святкова нічна служба. Ні. Там дуже багато людей, та й до храму далеко.
Юля озирнулася. Виявляється, вона досить далеко відійшла від дому.
Юля зайшла в магазин, щоб трохи зігрітися. Зараз вона шкодувала, що одягла легке плаття.
Мороз пробирав, незважаючи на теплий пуховик.
Юля відчувала, що туш потекла від інею й сліз, що розтанули на віях.
У магазині було порожньо. Сумна касирка з цікавістю поглядала на неї.
Юля зняла шарфик і надягла його на голову, а кінці обмотала навколо шиї.
Вона знову вийшла на мороз.
Несподівано поряд з собою вона почула порипування снігу під чиїмись ногами і важке дихання.
Повернула голову і побачила молодого чоловіка, одягненого у все чорне, з капюшоном на голові.
Вона раптом зрозуміла, що на вулиці, окрім них, нікого немає. Юля зробила крок, але хлопець не відставав. Незабаром від швидкої ходьби вона втомилась.
– Ти від когось тікаєш? – запитав хлопець.
Юля вдала, що не чує. Думала, що якщо не звертатиме на нього уваги, він відчепиться. Але хлопець, як і раніше, йшов поруч, як приклеєний.
– Образив хтось? Хлопець покинув? Ти не переживай. Кинув, значить, не любив, – знову сказав він.
Юля зупинилася, хотіла відповісти, мовляв, яке йому діло… Але раптом побачила з–під капюшона його теплий і співчутливий погляд. Юля опустила очі і пішла далі.
Мовчки вони дійшли до її оселі.
– Дякую, що провів, – сказала Юля біля під’їзду.
– Будь ласка. Я подумав, що не можна залишати тебе одну. Микола. А тебе як звуть?
– Юля. Тепер попросиш номер мого телефону? – усміхнулася вона.
– А ти не даси? – замість відповіді спитав Микола.
По голосу вона зрозуміла, що він усміхається. Обличчя під насунутим капюшоном вона бачила нерозбірливо.
– Чому ж? Запам’ятай, – і вона назвала номер. – Бувай. – Юля пішла у під’їзд.
Без скрипу снігу за спиною вона зрозуміла, що він не пішов за нею.
– Я зателефоную! – гукнув Микола, коли вона вже відчиняла двері.
Піднімаючись сходами, Юля з подивом зрозуміла, що вже не плаче за Денисом.
– Добре погуляли? Ти щось рано повернулася, – спитала мама.
Вона сиділа на дивані перед телевізором і дивилась різдвяну службу.
– Гуляти холодно, – відповіла Юля і пішла у свою кімнату.
Тільки тут вона все осмислила. Вона разом втратила подругу і коханого Дениса.
– Не шкодуй. Значить, не любив, – згадала вона слова Миколи.
– Значить, не любив, – повторила вона тихо й заплакала.
Юля лежала в ліжку, прислухалася до гарного співу церковного хору, що долинав з маминої кімнати. А у вікно заглядав блакитний диск повного місяця.
Наступного дня зателефонував Микола і запропонував сходити в кіно.
– На ковзанку йти надто холодно. Згодна?
– А чому б і ні? З ним швидше забуду Дениса, – вирішила Юля і погодилася.
Після кіно вони пили гарячу каву в кафе і розмовляли. З Миколою було легко і просто. Вони почали зустрічатись щодня.
Денис не приходив і не дзвонив. Але забігала Наталка, принесла туфлі.
– Подумаєш, поцілувалися. Нічого більше між нами не було, – виправдовувалася Наталка, намагаючись помиритися.
Розмова між подругами вийшла натягнутою і прохолодною. Юлю образило більше не те, що Наталка цілувалася з її хлопцем.
Подругою називалася, а сама скористалася її відсутністю.
Образило ще те, що Денис звільнився раніше і не зайшов по Юлю, не подзвони.
Потім не став наздоганяти і повертати її… Значить, не любив. То чого шкодувати?
Незабаром Микола зробив Юлі пропозицію.
– Ти його зовсім не знаєш. Куди ти поспішаєш? – відмовляла мама.
– А ти добре знала батька, коли одружувалася з ним? Скільки ви зустрічалися до весілля?
– Два роки, – зітхнула мама.
– Два роки. І за той час ти не дізналася, що він може зрадити. Не важливо скільки зустрічатися, головне, що буде потім, – філософськи зауважила Юля.
– Ти зовсім у мене доросла, – зітхнула мама і обійняла Юлю.
Через рік у них із Миколою народився син, а ще через три – донька.
Юля не могла жити без Миколи, не могла уявити поряд із собою когось іншого.
Поруч коханий чоловік і чудовий батько. Про що ще мріяти? Якщо тільки про те, щоб жити разом довго та щасливо, виховати дітей, дочекатися онуків, а то й правнуків. І щоб не стало їх разом, в один день… Випивши чашу життя до дна…
Правильно кажуть, що шлюби відбуваються на небесах. Напевно, хтось спеціально влаштував зустріч Юлі та Миколи у ніч перед Різдвом.
Дива трапляються не тільки в казках, а й напередодні Різдва.
Втім, не має значення, де познайомитися і коли. Головне – знайти свою другу половинку. Не помилитися. Не пройти повз…