-Він мій, мій! Він мене любить, – долинали голоси з вулиці.
Суботній ранок настирливо зазирав у вікно спальні крізь тонку смужку між шторами.
Юля потяглася в ліжку, сіла, але вставати не поспішала, лише торкнулася підлоги пальцями ніг.
-Стільки справ сьогодні намічено, настав час вставати, – умовляла себе дівчина.
Але вставати не хотілося.
-Ах, ти так, та я… Я тебе!
Через прочинене вікно Юля чула крики і метушню. Ліжко кликало назад, але метушня не припинялася.
Відсунувши штору, Юля здивовано застигла. На вулиці в пилюці були дві молоді жінки. Трохи віддалік, у кущах бузку стояла ще одна дівчина з купою білої тканини в руках дуже схожою на весільну сукню.
Юля відсунула другу штору і знову визирнула у вікно. Нікого не було видно.
-Ну і добре, що все закінчилося, – посміхнулася Юля та пішла збиратися.
На сходовому майданчику поверхом нижче сиділа та сама дівчина з купою тканини, щось схоже на сукню вона так і тримала в руках. У її очах були сльози, був відчай. Вона злегка погойдувала тканину в руках, обхопивши немов немовля.
Юля пройшла повз, але потім зупинилася і, повернувшись, запитала:
-Може вам допомогти чимось?
Дівчина, якій на вигляд було не більше двадцяти років, подивилася кудись крізь Юлю і спокійно відповіла:
-Ні, дякую, дві години залишилося, вже все одно.
-До чого дві години? До весілля? Якщо не встигаєте, давайте я довезу, на машині, – Юля показала дівчині ключі.
Дівчина несподівано закліпала віями і розплакалася. Юля піднялася на дві сходинки вище і сіла поряд.
-Ну ви чого? Я бачила, як дві жінки біля під’їзду з’ясовували стосунки, а ви стояли трохи далі.
Дівчина кивнула.
-Весілля.
-У кого з них весілля? – запитала Юля.
-Ось у тому й справа, що не в них. У мене весілля, у мене! – майже кричала дівчина, не випускаючи з рук гарну тканину. – Оленка, подружка моя, і свідок… А ця…, – дівчина знову розплакалася.
-Так, – Юля притиснула дівчину до грудей та погладила по голові, заспокоюючи. – Нічого не розумію, може, розкажете? Як вас звуть?
-Злата, – витираючи тканиною сльози, відповіла дівчина. – Так безглуздо вийшло. Приїхали з Оленкою додому, я сукню підшивала. Вийшли з таксі, а до нас ця, з рудим волоссям, одразу й підійшла. Вона подумала, що Оленка заміж виходить, до свого колишнього ревнувала, який від неї до Оленки пішов. Спочатку сукню зеленкою, а потім вони вже з Оленкою зчепилися. А я тут ні до чого. Оленка просто сукню мені допомагала нести до під’їзду.
-Так, зрозуміло, що все одно нічого не зрозуміло.
-Микола вчора у перукарні свою колишню зустрів і сказав, що завтра на весілля. Та й подумала, що в нього з Оленкою весілля і вирішила отаке зробити, от і все.
-Тепер зрозуміло. Ну, а що ти сукню свою тримаєш? Родичі де?
-Квартиру я тут винаймаю в Оленки, поки вона у свого живе. Мої зараз у нареченого, – Злата знову заплакала. – У мене навіть сукні відповідної немає. Думаю, як випрати це.
-Ану вставай, теж мені проблема, – Юля, взяла дівчину за плече. – Вставай!
Вона прибрала від дівчини сукню і оглянула її оцінювально.
-Дуже добре. Просто відмінно! Іди, вмивайся, а то від зачіски та макіяжу зовсім нічого не лишилося, наречений же чекає, яка квартира?
-Сорок п’ята. Ця, – показала дівчина на квартиру.
-Чекай, я зараз, – і Юля пішла до себе.
Не роззуваючись у коридорі, вона пройшла до кімнати і дістала чемодан. Розстебнула і відчула, як сильно захвилювалася.
Навіщо Юля зберігала цю сукню, вона вже й не могла згадати, намагалася продати – не брали, потім хотіла здати у прокат, але теж не знайшлося бажаючих, то розмір не підходив, то фасон.
Юля дістала з валізи ніжне, біле плаття. Тоді, сім років тому, вона так і не вийшла заміж, передумала. Хотілося щоб кохання було, а не за розрахунком і майбутня наречена вирішила відмовитися. А сукня залишилася лежати, чекати чогось іншого… Юля зрозуміла, ось цієї години й чекала сукня, щоб бути потрібною цій дівчині Златі…
Юля струсила сукню, схопила з полиці в коридорі ручний відпарювач і спустилася до сорока п’ятої квартири.
-Ні, я не можу, кажуть, що чуже плаття не можна.
-На ньому етикетка! – показала Юля. – Воно зовсім нове, і хочу зауважити, ситуація безвихідна!
Злата зітхнула і простягла руку.
-Трохи підшиємо, і буде якраз, мені короткувато було, а тобі… Почекай, а туфлі?
-Ось туфлі.
-Так, – Юля відійшла від нареченої і знову оцінювально подивилася. – І підшивати нічого не треба! Затягнемо шнурівку і все. Оленка де?
-Не знаю, – сумно відповіла Злата.
-Викуп буде? Я дивлюсь, готувались.
-Хотілося б, зараз уже всі приїдуть, – сумно подивилася на годинник наречена.
-Ой, а скільки коштує плаття, у мене грошей немає, – Злата прикрила руками рота.
-Дарую. Це буде мій весільний подарунок. Мені сукня вже давно мала, за призначенням її використовувати все одно не зможу.
-Це дуже дорого для мене, я прошу натомість бути на моєму весіллі.
-Ой, у мене стільки справ, – хотіла відмовитися Юля.
-Ні, ні, не відмовляйте, будь ласка, – відповіла дівчина, – ви врятували мене і я наполягаю.
Юля посміхнулася. Авантюра їй чомусь сподобалася.
-Так… Де наречена, чому двері відчинені, – до кімнати зайшов чоловік. Парадний вигляд дуже пасував йому.
-Василю! – Злата зраділа і кинулася до чоловіка. – Васильку, це…
Злата обернулася до Юлі та зрозуміла, що не знає, як її звуть.
Юля, простягла руку:
-Юля.
-Це Василь, старший брат нареченого.
Величезна міцна рука ласкаво обійняла м’яку жіночу руку.
-Юля має бути на весіллі, я прошу тебе, Василю, вона моя рятівниця.
-Ого! – усміхнувся чоловік, – навіть так. А Оленка де?
-Я переодягнуся і повернуся, – відповіла Юля і спробувала вийняти руку з його руки.
-Яка квартира? Раптом ви втечете? – запитав Василь, підійшовши надто близько.
-Шістдесят… третя, – запнулася Юля, і Василь одразу відпустив руку.
Юля швидко зібрала волосся, нанесла легкий макіяж і відчинила дверцята шафи. Задумливість швидко пройшла, як тільки пальці торкнулися червоного оксамиту. Раптом захотілося виглядати надзвичайно.
-Ну і що, що тридцять мені вже, – подумала Юля і рішуче взялася за потрібні плічки.
Василь стояв на майданчику, коли Юля почала спускатися, він явно був зачарований, навіть вийняв руки з кишень і злегка торкнувся ними штанів – спітніли долоні. Йому навіть на мить здалося, що в його житті відбувається щось важливе, і весілля брата швидко відійшло на другий план.
Юля не подала вигляду, що цей чоловік їй симпатичний і трохи усунулася, коли підійшла. Тоді Василь сам зробив крок вперед і запросив поїхати до ЗАГСу на його машині.
Викуп провели швидко, розсілися по машинах і швидко вирушили до ЗАГСу.
-Що там трапилося, що Злата вважає вас рятівницею?
Юля знизала плечима, коли побачила, що чоловік дивиться на неї в дзеркало заднього виду.
-Нічого такого, сукню свою подарувала, їй зіпсували її весільну.
-А… Ви не просто вродлива жінка, у вас ще й душа відкрита, ви добра. Сукня, до речі, чудова.
-Мені вона просто вже не потрібне, а Златі якраз, чому ж не допомогти.
-Ви давно з нареченою знайомі? – продовжував цікавитись чоловік.
-Дві години тому познайомились.
-Я так і думав, що нещодавно. Я вас раніше не бачив, та й за віком…
Юля примружилася.
-Вибачте за безтактність, я не те мав на увазі.
Юля трохи розгнівалася, але Василь швидко змінив тему і почав розповідати щось смішне. Після офіційної частини молоді поїхали фотографуватися, а Василь запросив Юлю одразу в ресторан, йому треба було залагодити деякі формальності.
Урочистість вийшла весела, незважаючи на невелику кількість гостей. Але така тепла і сімейна, що Юля раптом відчула, як їй комфортно в цій компанії, як затишно та по-домашньому, хоча багато гостей бачили один одного вперше. У Юлі цього не було. Родичі, звісно, були, але інші. Василь весь час провів поруч, доглядав і наприкінці свята відвіз додому.
-Зараз приїду додому, відкрию ігристе і почну святкувати, втомився, – резюмував Василь, – важко бути серйозним на весіллі брата.
Юля посміхнулася.
-Мені дуже сподобалося, так добре посиділи. Я б, до речі, від ігристого також не відмовилася. Може, зайдеш?
-Ні, ні, бо ще почну чіплятися, – пожартував він.
-Ми ж дорослі, вільні люди, що тут поганого.
Василь повернувся до машини, дістав пакет і, виставивши вперед зігнуту руку, запросивши Юлю взятися за неї.
Більше Юля і Василь не розлучалися. Вони одружилися.
Ось так весільна сукня, яку Юля зберігала у валізі, подарувала дівчині нове кохання…