Перспектива залишитись самотньою жінкою напередодні Нового року Юлію не радувала. Але й миритися з чоловіком, який виявився зрадником, було теж не найкращою ідеєю.
— Це ще син дорослий, не дитина. Все розуміє, – зітхаючи, заспокоювала себе вона. Але все одно було важко від розриву. Двадцять років шлюбу викреслити однією заявою до ЗАГСу було просто неможливо.
***
І, найголовніше, нічого не віщувало біди. Того дня Юлія прийшла з роботи, як завжди, приготувала вечерю, прийняла душ і вже збиралася лягати спати.
— А що це таке?
Улюблений гребінець Юлі був сповнений жіночого волосся. Рудого волосся.
Сама вона була білявкою, і тому побачене здивувало її. Перед очима моментально постали картини — чоловік Сашко приводить додому довговолосу, рудоволосу коханку.
— Пояснити, що це таке!
Юлія кинула злощасний гребінець біля чоловіка. Той, як завжди вечорами, лежав на дивані з пультом від телевізора в руках.
— Де? Що трапилося? — не одразу зрозумів Сашко. — Гребінець твій. Ти чого, Юля?
— Він ще й питає!
У неї бризнули сльози з очей.
— Як ти міг! Привести додому жінку!
— Та ти що таке кажеш? – Схопився з дивана чоловік. – Думай, що кажеш!
— Сам думай, що робиш! Я подаю на розлучення! Прямо завтра.
І Юля вилетіла з кімнати. Цілий вечір вона проплакала в спальні і непомітно заснула. А коли серед ночі прокинулася, то чоловіка вдома не було.
— І як натурально зіграв, — бурмотіла Юлія. — Можна було б повірити. А може … Може, ця коханка спеціально залишила сліди, щоб я нарешті про все дізналася…
У коридорі клацнув вхідний замок і почулися човгаючі кроки.
— Повернувся, негідник? Не прийняла тебе твоя? — навмисне голосно запитала Юлія.
— Мамо, ти чого не спиш? — у кухню зазирнув син. — І з ким розмовляєш?
Юля закусила губу. Вона подумала, що це повернувся Сашко, а це лише Іван повернувся зі зміни. Хлопець працював у нічному магазинчику, і його зміна часто закінчувалася далеко за північ.
— Та сама з собою… А ти чого так пізно?
— Товар приймали. Ну, все, я спати.
Вона кивнула головою. Який таки син виріс — розумний, красивий і роботящий. Івану було майже дев’ятнадцять, але він жив разом із батьками. Це була умова Юлі, коли син не пройшов на бюджетне відділення в університеті. Та сімейна розмова ніби була вчора, хоча минула майже рік тому.
– Значить так. Ми з батьком, звичайно, сплатимо твоє навчання. Але за умови, що ти влаштуєшся на підробіток. І ще – жодних дівчат. Ти маєш думати про навчання. От вивчишся, тоді сам вирішуй, — категорично заявила тоді Юлія Івану.
І хоча молодому хлопцю не дуже хотілося продовжувати жити з батьками, сваритися з мамою він не став. Тому Іван влаштувався на роботу і почав потихеньку відкладати гроші на оренду житла, сподіваючись у майбутньому почати жити самостійно. Але найсумнішим у цій історії було те, що Юля просто на поріг не пускала дівчат сина. Щойно Іван заїкався про те, що він з кимось зустрічається, у хаті починалися сварки.
— Ти що, надумав кидати навчання? – Запитувала Юлія, театрально сплескуючи руками. — Ми з батьком стільки в тебе вклали, і навіщо? Навіщо, я питаю?
— Мамо, ну ми ж просто зустрічаємось…
— Нічого не просто, коли вже додому приводиш своїх дівчат. Я знаю про що говорю! Я, зрештою, тебе народила о двадцять. Тож не треба мені тут! Навчання і тільки навчання має бути на думці.
Іван кивав. Сперечатись із мамою було собі дорожче. Тому за порадою батька він просто поменшав розповідати Юлі про своє особисте життя.
***
За вікном почало світати, але чоловік так і не повернувся. Юля крадькома визирнула у вікно — може, чоловік сидить у машині? Але авто під вікнами не було.
— Переживай зараз за нього… Негідник. По-любому до своєї цієї поскакав! Ех, якби сталося якесь новорічне диво і цей вчорашній гребінець зник, наче його й не було, — пробурмотіла Юлія, наливаючи в чашку кави.
Сну не було. Думки роїлися в голові. Як при розлученні ділити майно? Як сказати синові, що вони з його батьком вирішили розлучитися? Говорити сину про зраду чоловіка зовсім не хотілося.
Хвилинна стрілка на годиннику, здавалося, стоїть на місці, та й взагалі, час ніби зупинився. Юля неквапливо допила кави і неквапливо приготувала синові сніданок. Треба було чимось себе зайняти. У будь-який інший передноворічний день жінка почала б готувати салати, розмірковувати, як краще подати гаряче… Але не сьогодні.
— Тоді до обіду сходжу до ЗАГСу, дізнаюся, що до чого, — вголос планувала день Юлія. — А потім… Потім… Можна й не готувати нічого, якщо одна зустрічатиму. А можна і не зустрічати, Іван все одно до друзів піде. Синку, вставай!
За сніданком Юлія що сил намагалася “тримати обличчя”.
– Мамо, є розмова …
Юлія запитливо подивилася на сина. Зараз не найкращий час для серйозних розмов, адже вона й так виснажена нічними переживаннями.
— Можна, я зустрічатиму Новий рік з вами і… І приведу дівчину познайомитися?
— Дівчину?
— Ми з Оленою вже майже рік зустрічаємось… — сказав Іван.
— Ну що ж… Приводь. Разом веселіше. Тим більше, що тато, мабуть, не зустрічатиме з нами свято. Ми з ним посварилися.
Іван розуміюче кивнув і Юлія видихнула з полегшенням від того, що їй не доведеться пояснювати все синові.
Відділ ЗАГСу було закрито. Не дивно, адже на календарі 31 число. Зрозумівши, що з розлученням доведеться почекати, Юля поплелася додому. Якщо Іван приведе додому дівчину, то приготування святкових страв не уникнути.
***
На годиннику було без чверті десять, коли дверний дзвінок заспівав звичною солов’їною тріллю. Поглянувши в дзеркало і переконавшись що вона добре виглядає, Юля повернула замок і … На порозі стояв справжнісінький Миколай. Точніше, це Юлія спочатку вирішила, що справжній, але, придивившись, відразу побачила хитрі очі чоловіка, що виглядали з-під наклеєних на лоб брів з вати.
— Здрастуйте, дівчинко… — старечим голосом заспівав він. — Як ти поводилася цього року?
— Добре, — відповіла Юлія. — Чого прийшов? Набалакався?
— Мамо, ну що ти знову? Новий рік! – пролунав голос сина. Іван виринув з-за спини батька і став перед Юлією.
— А ти звідки тут? – Здивувалася Юлія. — Твоя подружка теж тут?
За спиною чоловіка щось зашаріло, а потім назустріч Юлі визирнула молода дівчина. Вона несміливо взяла Івана за руку і схвильовано подивилася на Юлію.
— Доброго вечора, мене Олена звуть… — ледь чутним голосом привіталася дівчина.
— Так… Ось що. Заходьте в квартиру, — скомандувала Юлія.
—А я? — жалібно подивився на жінку чоловік.
Юля зітхнула. Бракувало ще при чужих людях концерти влаштовувати.
— Заходь, що з тебе взяти. Речі збереш заодно.
Вона вже хотіла пройти до кімнати, щоб розсадити гостей і розглянути подругу сина. Адже якщо він прийняв рішення познайомити батьків зі своєю дівчиною, то справа серйозна. Звичайно, Юлі не хотілося, щоб син кимось серйозно захоплювався, все-таки навчання… Але тут Олена зняла шапку і Юля застигла від здивування. У подруги сина було шикарне довге руде волосся.
— У вас гарний колір волосся… Проходьте до кімнати.
— Дякую, зараз тільки руки помию, – посміхнулася Олена і впевнено попрямувала всередину квартири.
Юля й сама не могла зрозуміти, чому в неї всередині наростає занепокоєння. Олена моментально перестала їй подобатися. Якимось сьомим почуттям вона точно знала — вчорашнє волосся на гребінці належить саме цій дівчині. І потім вона так впевнено пішла у ванну, точно була в цій квартирі вже не раз.
«Невже Сашко зустрічається із подругою Івана?» — ошелешено розмірковувала Юлія. Від цієї думки їй стало зле – краще б чоловік знайшов собі іншу рудоволосу даму, ніж розважатися з коханою сина.
Швидким кроком Юля зайшла до вітальні й уважно подивилася на чоловіка та сина.
— Ви точно не бажаєте мені нічого розповісти? Особливо ти, Сашко, вона уважно подивилася на чоловіка.
Той зніяковіло опустив очі, а потім штовхнув плечем Івана:
— Розказуй, нам все одно доведеться.
***
Виявилося, що Іван і Олена разом уже майже півтора роки і навіть збираються в майбутньому одружитися. Але знаючи непростий характер Юлії, вирішили їй поки що нічого не говорити. Натомість взяли в союзники батька. Сашкові дівчина сподобалася — вихована, скромна, ще й відмінниця. Коли Юля була на роботі, молоді часто приходили до них додому і проводили час. Іноді Олена навіть щось готувала на кухні, щоби звільнити від цієї повинності Сашка.
— Тобто, пироги минулого тижня не твоїх рук справа? — насупилась Юлія, перетравлюючи інформацію.
— Так… Це Олена напекла, — зітхнув Сашко, знімаючи ватяну бороду.
Олена так освоїлася у квартирі Івана, що почувала себе тут як удома. Єдиним правилом було — о п’ятій годині не залишати жодних слідів своєї присутності. У цей час із роботи зазвичай поверталася Юлія. Але скільки мотузочці не витися, а кінець буде. І цим кінцем виявилася гребінець, який вчора виявила Юлія.
– Тобто Олена не твоя коханка? — з надією перепитала Юля, ще не сміючи повірити, що ситуація вирішилася.
— Мамо, ну ти що таке кажеш! – обурився Іван. — Прийде ж таке на думку!
Повисла незручна пауза. Юля не знала, куди себе подіти, під здивованими поглядами сина та його дівчини.
— А давайте зіграємо у настільну гру! Миколай засидівся вже тут у вас, — надягаючи ватяну бороду і підводячись із-за столу, заявив Сашко. — Ану дітки, вставайте до ялинки.
Юля видихнула і посміхнулася. І як вона могла запідозрити чоловіка у зраді? За стільки років вона вже не раз переконувалась, що вийшла заміж за чудову людину. І сьогодні ще один доказ цьому.