Ірина була на сьомому небі від радості. Вона вийшла заміж за людину, в яку закохалася з першого погляду. Олексій справді був красенем. Високий і з прекрасним почуттям гумору. І, до всього іншого, він дуже красиво залицявся. Вистояти перед його чарівністю Ірина просто не змогла. І, коли він зробив їй пропозицію, вона відразу ж кинулась у його обійми.
Так вже склалося, що весілля припало на другу половину серпня. Ірині дуже хотілося у медовий місяць разом із коханим вирушити на один із зарубіжних курортів. Але подорож довелося відкласти. Адже через тиждень після весілля Ірині необхідно було розпочати навчання в університеті. Позаду було чотири курси навчання у вищому навчальному закладі.
Щодо Олексія, то він після отримання диплома про вищу освіту, вже три роки працював на посаді інженера на великому підприємстві.
Першого навчального дня Ірина вирушила до університету у чудовому настрої. А після занять одразу поспішила додому до квартири, яку подарували молодятам батьки Ірини. Повернувшись додому, Ірина відкрила шафу, де на одній із полиць мали лежати гроші, подаровані нареченому та нареченій у день весілля. Приготування, запланованої Іриною вечері, відкладалося. Адже заздалегідь Ірина збиралася відвідати магазин. Невдовзі з’явився з роботи Олексій.
– Олексій, – звернулася до нього Ірина. – А де наші гроші?
– Ірино, – загадково посміхнувся чоловік. – Я сьогодні купив машину. Весільних грошей мені, звичайно, забракло, довелося ще взяти і кредит.
– Машина – це, звичайно, добре, – сказала ображено Ірина. – Але на що ми тепер житимемо. Ти ж знаєш, що я поки що вчуся. Вся надія на тебе.
– У мене справді не залишилося ні копійки, – зізнався Олексій. – Але як не будь до зарплати дотягнемо.
– У сенсі дотягнемо? – обурилася Ірина. – Мені що, до батьків треба тепер звертатися.
– А чому б і ні, – як ні в чому не бувало заявив Олексій. – Тебе ж батьки утримували весь цей час, поки ти навчалася в університеті. Значить, і зараз допоможуть.
– Олексій, ти не мав права брати ці гроші. Адже їх подарували нам, а отже, половина належала мені.
– Це чому ж? – насупився Олексій. – Хоча, якщо дотримуватися твоєї логіки, то половина цієї квартири належить мені. Адже твої батьки на весіллі піднесли нам ключі від неї на блюдечку.
– Ну так, це наша з тобою квартира, – підтвердила Ірина.
– Тоді надай мені документи, де сказано, що ти і я в рівних частках є власниками цього житла.
– Добре, я уточню у батька, – погодилася Ірина.
Наступного дня розмова молодят продовжилася.
– Олексій, власником цієї квартири поки що є мій батько. Але він сказав, що, якщо я наполягаю, то він може оформити дарчу на мене.
– Що й потрібно було довести, – сказав Олексій, потираючи задоволено руки.
– Ну, так, – зі смутком у голосі промовила Ірина. – Тато сказав, що в житті всяке буває.
– Отже питання вирішене. Квартира твоя, а мені дісталися усі гроші, подаровані нам. Адже все одно ти у виграші, тому що вартість квартири набагато більше тих грошей, що нам подарували.
– Все так, Олексію. Ось тільки в мене не повернувся язик, щоб просити гроші у батьків на наш утримання.
– А ти проси лише на себе. Невже тобі батьки відмовлять!
– Олексію, батьки мені не відмовлять. Тільки все одно це неправильно. Так, мій батько працює головним інженером заводу. Має непогану зарплату. Але він не мільйонер. І я знаю, щоб подарувати нам цю квартиру, він відкладав на неї гроші не один рік.
– Та не треба прибіднятися, адже я теж витратився на весілля.
– Тобі не соромно, Олексію, робити такі заяви! Ти ж чудово знаєш, що мій батько замовив і ресторан, і сплатив усі витрати, пов’язані з весіллям. Ти на що витратився?
– Ірино, ти що забула? Я купив обручки, собі костюм придбав, діджея оплатив.
– Та це все дрібниці.
– Для когось, може, й дрібниці. А в мене зарплата не така, як у твого батька.
– Загалом так, – підвела підсумок розмови Ірина. – Поки у нас у холодильнику порожньо, я поживу у своїх батьків. Хоча б до твоєї зарплати.
– А після зарплати нічого не зміниться, – заявив Олексій.
– Як це не зміниться? – Запитала чоловіка Ірина.
– Поясню, – відповів Олексій. – Половину зарплати я віддам за кредит, частина мені потрібна на бензин, а решта на дрібні витрати. Я ж не можу без копійки залишатися в кишені.
– А як же я? – Здивувалася Ірина.
– Та зрозумій ти нарешті, – підвищив голос Олексій. – Я поки що не зможу утримувати тебе. Попроси грошей у батьків.
– Олексій, я все зрозуміла. Просити гроші у батьків я не збираюся. Я просто переїду до них. А ти, доки не встанеш на ноги, поживи у своїх батьків.
– Ти мене виставляєш! – обурився Олексій. – Ось що значить не моя квартира.
– Олексій, а ти як хотів! Адже я так зрозуміла, що й за комунальні послуги ти платити не збираєшся. Отже, все по справедливості.
Цього дня Ірина повернулася до своїх батьків та пояснила їм ситуацію. Батьки не стали тиснути на Ірину, надавши їй повну свободу дій. На подив Ірини Олексій не поспішав піти на примирення і спробувати хоч якось виправити ситуацію. За півроку Ірина розлучилася з Олексієм.