Півроку тому чоловік Ірини Олег поїхав у тривале відрядження.
Поїхати разом подружжя не могло, оскільки жодних умов для проживання сім’ї роботодавці надати не могли: хіба що будівельний вагончик.
Розлучатися не хотілося, але й везти маленького сина невідомо куди було немислимо, і Ірина залишилася з малюком удома.
Вона дуже сумувала. Чоловік не просто любив Ірину, він носив її на руках, здував порошинки, а в синочку душі не чув. Робив усе, щоб дружина і син нічого не потребували, відчували себе захищеними. Тепер доводилося жити без його постійної турботи, уваги та допомоги.
Олег теж сумував. Він щодня дзвонив до Ірини, розповідав, як пройшов день, а, якщо подзвонити не встигав, подружжя довго переписувалося в соцмережі.
Розлука наближалася до кінця. Ірина з нетерпінням чекала на повернення чоловіка. Залишалося трохи, і Олег буде вдома.
Аж раптом Ірина отримала дивне повідомлення на електронну пошту.
Якась жінка писала, що Ірині пощастило, що має чудового, порядного, шляхетного чоловіка. Що за останні кілька місяців вони з «Олежиком» дуже зблизилися. Ні-ні, тільки не подумайте нічого такого! Що їй шкода з ним розлучатися. І що вона буде дуже вдячна, якщо Ірина іноді писатиме їй, розповідатиме, як у Олега справи.
Ірина поцікавилася, хто ця дама, та та відповіла, що вони з Олегом разом працювали весь цей час, дуже потоваришували. Що вона покохала його всією душею, але він не дав їй жодного шансу.
– Він любить лише вас, Ірино! – писала вона, – і я вам по-жіночому заздрю. І, звичайно, бажаю щастя!
Ірина одразу зателефонувала Олегу. Чоловік не заперечував, що знайомий із цією жінкою:
– Ми працюємо разом. А чому ти питаєш?
– І які у тебе з нею стосунки? – Відповіла Ірина питанням на питання.
– Жодних, – Ірина відчула, що чоловік зніяковів, – я давно з нею не стикався.
– І як давно? – Ірина вирішила з’ясувати все до кінця.
– Так із місяць вже. Вона виїхала на інший об’єкт.
– Дивно. Вона пише, що ви постійно спілкуєтеся. Що вона тебе кохає і не хоче відпускати. Виходить: хтось із вас обманює.
– Іра, ти що мені не віриш? – сображеним тоном спитав Олег.
– Хочу вірити. Не виходить, – Ірина кинула слухавку.
Олег ще довго дзвонив…
Весь наступний день чоловік знову намагався додзвонитися, поговорити із дружиною.
Ірина жодного разу не відповіла.
Не знала, що казати, як реагувати. Слухати свідомий обман вона просто не могла.
Плакала, не перестаючи.
– Не уявляю, що робити і як жити далі, – говорила жінка сестрі, яка прибігла, як тільки дізналася про те, що сталося.
– Зачекай себе накручувати, треба розібратися, – заспокоювала та, – не можу повірити, що олег знайшов тобі заміну.
– Може, й не знайшов, але якісь шури-мури на стороні таки завів.
– Чи мало жінок могли на нього клюнути! Він же в тебе такий красень!
– Могли. Але він підпустив цю даму до себе надто близько. Вона навіть закохатися встигла!
– Іра, це її проблеми.
– Ні, сестричко. З листування я зрозуміла, що вона не вірить, що Олег назавжди йде з її життя. Вона мріє про продовження. І де гарантія, що це – не взаємне бажання?
– І все-таки, мені здається, ти перебільшуєш. Яка різниця, про що вона мріє? Головне – він їде додому! До тебе, до сина
– Ну так, а подумки буде там. З нею.
– І що?
– А те. Я не хочу бути у цій компанії. Нехай навіть першим номером. Я можу бути лише єдиною. І тому як тільки Олег приїде, я подам на розлучення.
– Невже не вислухаєш його?
– Вислухаю. Тільки це нічого не змінює. Довіряти йому більше не зможу. А без цього – як жити?
Як вам таке рішення? Може, порадите щось Ірині, поки чоловік ще не приїхав?