Життя у невеликому містечку в Оксани не складалося. Колись вона була коханою та люблячою дружиною, дбайливою матір’ю для своєї доньки Алли та доброю дочкою. Жили вони вчотирьох із мамою Оксани доти, доки чоловіка не стало.
Ні слова розради, ні грошова компенсація від підприємства, де працював чоловік, ні слова, що життя продовжується не могли допомогти її стану відчайдушності та безнадійності. Рятували лише турботи про доньку-школярку та маму-пенсіонерку.
Але матеріально було дуже важко, зарплата завгоспа у профтехучилищі була мізерною, як і мамина пенсія. Алла підростала, їй і одягтися хочеться не гірше за інших, і телефон потрібен, а вже про піґулки для мами й казати нема чого. Не стара ще жінка, але здала після того, як не стало зятя, за доньку переживала дуже.
А тут і училище закрили, вірніше, перевели до іншого міста, перейменувавши на коледж. Оксану з роботи не виганяли. Директор сказав, що вона може переїхати та продовжувати свою діяльність. І поки вона роздумувала над цією пропозицією, принагідно підшукуючи собі щось ще, подруга запропонувала інший варіант:
– В Київ їдь, якщо хочеш грошей заробити. Там знайдеш таку ж роботу у будь-якому училищі чи коледжі. І платять там утричі більше.
– А Алла з мамою? – спитала Оксана.
Але подруга запевнила, що за ними нагляне, Алла вже велика, скоро закінчить школу. Вони з бабусею впораються вдвох, тим більше що гроші Оксана їм надсилатиме.
– А там, дивишся, Алла заміж вискочить. Вона яка гарна, довго в дівках не засидиться.
І це було правдою. Дочка була струнка, як тополя, з величезними синіми очима і довгою косою. І навіть хлопець у неї вже був, однокласнику. То уроки разом вчать, то у кіно збігають.
– Аби нічого поганого, не наробила, – зітхнула Оксана, але до слів подруги прислухалася.
Одна вчителька з її училища поїхала два роки тому у Київ. Роботу знайшла, а незабаром і одружилася. Приїжджала нещодавно у шубці, чобітках, щасливе та задоволене життям.
Мама відпустила Оксану без слів. Не дівчинка, вже. Знає що робить. Та й справді, життя своє треба влаштовувати, а в них у містечку всі чоловіки давно розібрані, тільки гуляки й залишилися без діла, та й у тих дружини є.
Оксану пошукала роботу з газет, нічого не знайшла і вирішила поїхати спробувати щастя на місці. Не вийде, повернеться. Від спроби вона нічого не втратить.
Зідзвонилася зі своєю давньою знайомою, тією самою викладачкою. Вона прийняла її. І чоловік був не проти. Гарний чоловік.
Роботу шукали всі разом, але пара співбесід пройшли безрезультатно: в одному місці зарплата надто маленька, в іншому вона чомусь не підійшла, причину не пояснили. Оксана зажурилася. А тут раптом чоловік знайомої приходить із роботи і каже:
– Слухай, у мого товариша, сестра працювала покоївкою в одного солідного бізнесмена. Живе один, ні дружини, ні дітей. Але зараз вона йде, за батьком потрібен постійний догляд. Він шукає заміну, в агентстві йому всі літніх підсовують та неквапливих. А ти жінка господарська, молода. Може тебе порадити?
Оксана відразу погодилася, особливо почувши про зарплату. Про такі гроші вона і мріяти не могла! Тільки питання із житлом її хвилювало. Знімати навіть кімнату в тому районі, де жив цей бізнесмен, було б їй не по кишені, враховуючи, що більшу частину грошей вона збиралася відправляти мамі з донькою.
І все ж таки на співбесіду до нього пішла, відмовитися від такого варіанту було вкрай безглуздо.
Ігор Петрович зустрів її холодно-стримано, розмовляв трохи зверхньо і лише у справі. Але на роботу взяв із випробувальним терміном на місяць. Але найголовніше, він надав їй кімнату, яка, мабуть, слугувала якимсь складським приміщенням.
– Приберіть тут все, речі та папери складіть у коробки і знесіть у підвал. Я потім сам із ними розберуся. Душ та туалет поруч, під сходами.
Так в Оксани почалося нове життя. Її звичка до чистоти та порядку пішла їй на користь. Готувала вона теж добре, особливо з таких продуктів: свіже м’ясо та овочі, молоко та сметана, сир та олія. Ковбасу Ігор Петрович не вживав, вів здоровий спосіб життя, займався спортом.
Рівно через місяць він затвердив її на посаді та виплатив першу зарплату, яка вся цілком майже була відправлена мамі з донькою.
Оксана не могла натішитися зі вого успіху. Їй пощастило і з роботою, і з житлом, і з ним, Оксана закохалася.
Молодий чоловік сорок з невеликим, привабливий, цікавий. Жінок не водив, правда на вихідні їхав кудись частенько, а вечорами довго розмовляв з кимось телефоном, посміхався, розсипався в компліментах.
Оксана намагалася до цих розмов не прислухатися, закриваючись у своїй кімнаті і тихо переживаючи.
Їй все більше і більше подобався цей чоловік, заради якого вона готова була на все, аби догодити йому. Він її старання гідно оцінював і до будь-якого свята завжди нагороджував преміальними.
Так минув рік. Алла закінчила навчання і теж вирушила у Київ. Оксана зустріла дочку з величезною радістю. Допомогла їй із переїздом. Алла вступила до університету зі своїми п’ятірками в атестаті та отримала гуртожиток. Гордості Оксани не було меж.
Все складалося чудово, ось тільки любов до свого роботодавця, яка жила в душі, не давала спокою. Але з цим Оксані доводилося якось справлятися. Вона і не думала про жодні стосунки, і виду не подавала. Трималася з гідністю, що відповідає її статусу.
І лише в рідкісні вечори Ігор Петрович запрошував свою покоївку до розмови після вечері, цікавився її життям, розпитував про плани на майбутнє.
– Я сподіваюся, ви не зберетеся мене покинути одного чудового дня? – питав він, гортаючи журнал іноземною мовою.
Оксана відповідала, що, якщо збереться, то він про це дізнається першим місяць, два до її відходу.
– Ну ну, – відповів він. – Але це буде не найприємнішою звісткою. Я дуже звик до вас і не хотів би нічого міняти.
Оксана подивилася на його благородний профіль, випещені руки і несподівано для самої себе запитала:
– А чому ви не одружуєтеся, Ігоре Петровичу?
Він відповів не відразу, і вона вже пошкодувала, що поставила це неправильне запитання. Але тут він підвів на неї очі, відірвавшись від журналу і промовив:
– Не одружуюся, бо ціную свободу найбільше у світі. Мені не потрібна господиня в моєму житті, а в будинку вистачає вас. – І з усмішкою додав: – Я почуваюся в надійних руках.
На цьому розмова вичерпалася, і Оксана поспішила до себе, лаячи себе за нестримність. У своїй кімнаті вона зненацька розплакалася. Він так подобався їй, чоловік її мрії. Недосяжний, ідеальний та абсолютно недоступний.
В один із вихідних Ігор Петрович повідомив, що їде на риболовлю на два дні. Виїде в суботу рано-вранці, повернеться в неділю надвечір. І тут Оксана подумала, що готувати не буде, значить можна перемити всі вікна в будинку, що забирало завжди дуже багато часу. Ігор Петрович навіть збирався викликати мийників вікон. Але поки що так і не викликав.
– Ось і вимию нарешті, – вирішила вона і зателефонувала дочці.
Та з радістю погодилась допомогти. Всю суботу Оксана витратила на миття вікон на другому поверсі будинку, а в неділю зранку приїхала Алла.
– Нам треба закінчити все до обіду, а потім я повинна вечерю приготувати до його приїзду, – сказала Оксана, попередньо нагодувавши дочку. І вони взялися до справ.
Вікна у вітальні з виходом у садок були величезні, під стелю. Алла стояла зовні на сходах і чистила верхнє скло, коли у двір в’їхала машина господаря. Він вийшов з неї, підійшов до Алли і почав уважно роздивлятися дівчину знизу.
Затягнута в джинси фігурка, густе волосся, витончена фігура. Алла глянула на нього своїми синіми очима і квапливо спустилася вниз. Він допоміг їй, все ще запитливо дивлячись на дівчину.
– Ви з агентства? – Запитав він. – Я начебто не викликав…
– Ні, я Алла, дочка Оксани Максимівни, просто вирішила допомогти мамі.
Так відбулося це знайомство. Ігор Петрович двома словами пояснив, що повернувся раніше: риболовля не задалася, а в нього завтра вранці рання ділова зустріч. І пішов до себе на другий поверх.
Оксана з Аллою швидко закінчили миття вікон, і дівчина зібралася йти. Але тут знову з’явився Ігор Петрович і сказав:
– Я не голодний поки що, Оксано. Давайте краще кави поп’ємо. Алла, складете компанію?
Схоже, що це було кохання з першого погляду. Звісно, ні сама Алла, ні її мати не запідозрити цього не могли. Але після кави Ігор Петрович люб’язно запропонував відвезти дівчину до гуртожитку, а наступного дня призначив побачення.
– Я тільки у фільмах бачив, як солідні дядьки закохуються у молоденьких студенток. А ось і сам попався. Я люблю вашу дочку, Оксано, і маю намір зробити їй пропозицію, – ділився він через три місяці після цього знайомства.
Оксана не вірила своєму щастю за дочку, а свої почуття заховала так глибоко, що не дозволяла їм навіть на мить вийти назовні.
Після пишного весілля дочки вона залишила свого «улюбленого» роботодавця і повернулася додому до матері. Оксана поринула в турботи про неї, поставивши поки що велику крапку на своєму особистому житті.
Такого чоловіка, як Ігор Петрович, вона сама тепер навряд чи зустріне, зате дочка в надійних руках, щаслива, кохана. Хіба можна бажати більшого?