Ірина готувала вечерю на кухні. Віктор став на порозі, глянув на дружину й зітхнув. Він щойно говорив зі своєю коханкою Лізою. – Я тебе не тримаю! – сказала йому Ліза. – Мені набридло! Або ти переїжджаєш до мене від дружини, або ми розходимося… – Втомився я щось, – сказав він Ірині. – На дивані ляжу спати. Ірина пішла у ванну й розплакалася. А вранці Віктор вирішив діяти

Ірина безцільно ходила з кутка в куток, намагаючись заспокоїтися.

Робочий день давно закінчився, а Віктора досі не було вдома. Вона відчувала, що стосунки між ними стають все гіршими з кожним днем.

Ірина давно здогадалася, що він їй зраджує. А як не здогадатися, якщо чоловік третій місяць поспіль іде спати на диван, кажучи, що втомився!

Іра сподівалася, що це ненадовго. У чоловіків буває таке в певному віці. Вона вдавала, що нічого не помічає, наполегливо намагаючись зберегти сім’ю…

-А є вона, та сім’я? Може, й зберігати вже нічого? – думала вона.

-Мамо, дивись, що я намалювала! Дивись, це я, це ти, а це тато! – щебетала донька Софійка.

Іра усміхнулася дочці.

-Як гарно! – сказала вона. – А це що?

-Ну мамо, це ж намет! Пам’ятаєш, ми влітку на природу ходили? Тато впіймав велику рибу, а потім ти варила юшку на багатті. Тато казав, що, коли буде літо, ми знову підемо в ліс усі разом. Правда, мамо?

-Обов’язково підемо, Софійко. Ми з тобою підемо, або ви з татом удвох…

-Ні, я хочу, щоб усі разом, – переконувала маму Софійка.

Іра добре пам’ятала той сімейний похід на природу. Остання сімейне свято. Як пояснити дочці, що з того часу багато чого змінилося?

У домі оселилися нелюбов і важке мовчання. Іра завжди пишалася своєю витримкою, але останнім часом їй хотілося це все припинити.

Хотілося посваритися з ним, і сказати, що вона все знає! Що так далі жити не можна!

Вона теж жива людина, і вона більше не може! І нехай він іде до цієї своєї!

Але варто їй було глянути на Софійку, як вся її рішучість зникала. Що вона скаже дочці? Що вони не зможуть піти влітку всі разом у похід, бо тато, швидше за все, вже житиме не з ними? Що тато більше не любить маму?

Із чоловіком треба поговорити. Саме сьогодні вона нарешті набереться сміливості і скаже йому все!

У дверях заскреготів ключ, і вся її рішучість зникла.

Віктор прийшов додому в поганому настрої. Сьогодні вони серйозно поговорили з Лізою. Вона категорично наполягала на тому, щоб він переїхав до неї.

-Знаєш, любий, я тебе не тримаю! – сказала Ліза. – Мені набридло так жити. Або ти переїжджаєш до мене, або давай розійдемося!

Я розумію, що ти любиш дочку, але ти підеш не від неї! І про дружину подумай. Вона, звичайно, про все давно вже здогадалася. Інша давно б затіяла сварку. Вона, мабуть, сильна жінка, але твій чесний вчинок буде для неї полегшенням!

-Як ви жінки любите все ускладнювати! – обурився Віктор. – Чим тобі погано? Ми зустрічаємося щодня, подарунки тобі дарую, гроші даю, чого тобі ще треба? Хай усе йде, як іде. У мене хоч Софійка трохи підросте, – скривився Віктор.

-Е, ні, так не піде! Ти хочеш і сім’ю, і коханку мати? Ти про мене подумав? Ні, не подумав. Мені вже тридцять скоро, і я теж хочу народити нашу дитину і обов’язково в законному шлюбі. Вікторе, якщо ти не згоден стати моїм чоловіком, тоді я шукаю іншого. І знайду, не сумнівайся!

-Ну, послухай! – вона обняла його, і змінила тон на лагідний та грайливий. – Я можу сама з Ірою поговорити.

-Ні! – Віктор стрепенувся.

В розмову між дружиною та коханкою він не вірив.

-Я сам поговорю з нею. Сьогодні ж!

Майбутня розмова не додала йому оптимізму. Віктор репетирував промову, що він скаже дружині, і прикидав, що почує у відповідь.

Він вважав Іру розумною і гордою жінкою, іноді його просто вражав її спокій. Може, він їй зовсім не потрібен, якщо вона не бореться за нього? Своєю байдужою мовчанкою вона сама підштовхує його до розлучення!

-Та вона сама у всьому винна! – подумки вирішив він.

Але незважаючи на всі намагання знайти аргументи проти дружини, Віктор все ж усвідомлював, що винен тільки він сам. Від цього ставало ще сумніше…

А донька? Дружина – доросла людина, їй все можна пояснити, але як пояснити Софійці?

З цими невеселими думками він відчинив двері в квартиру, і донька зі сміхом вибігла зустрічати тата.

Віктор розчулився. Ну як можна залишити отак донечку? Якщо він піде, дочка вважатиме його зрадником.

Віктор вирішив – зранку все вирішиться. Вранці вони й поговорять.

Ірина готувала вечерю на кухні. Віктор став на порозі, глянув на дружину й зітхнув.

-Втомився я сьогодні щось. На дивані ляжу спати, – сказав він і пішов до Софійки.

Він, як завжди перед сном прочитав доньці казку й поцілував її.

-А маму? Маму теж треба поцілувати, – напівсонно сказала Софійка.

Він розгублено глянув на дружину, яка зайшла в кімнату. Іра намагалася посміхнутися, але в неї нічого не виходило.

Віктор весь час намагався не дивитися на неї, соромно було, і тільки тепер він побачив, як вона змінилася: схудла, в очах блиск…

Ірина не витримала, непрохані сльози покотилися з очей. Вона швидко пробурмотіла:

-Усім добраніч, а мені треба у ванну.

Вона закрила двері у ванній, відкрила воду і розплакалася, уткнувшись в рушник.

Коли вона повернулася у кімнату, Софія вже солодко сопіла.

Чоловік лежав на дивані, старанно вдаючи, що спить.

Іра не могла заснути і сварилася на себе.

-Ще подумає, що я його намагаюся сльозами втримати, – міркувала вона.

Віктор теж лежав без сну. Вигляд дружини, яка плакала розбурхав його. Він звик бачити дружину спокійною та впевненою, і анітрохи не сумнівався, що вона без особливих проблем переживе розлучення.

Турбувався тільки про дочку. А зараз, слухаючи її плач у ванній, він раптом зрозумів, що не така вже вона й сильна.

Вранці на роботі до нього одразу підійшла Ліза.

-Я сподіваюся, ти вирішив питання з дружиною? Ти зробив свій вибір? – запитала вона.

-Я вирішив всі питання, – сказав впевнено Віктор. – Шукай собі іншого чоловіка, ти ж сказала, що для тебе це не проблема. Я вибираю дружину, і намагатимуся вимолити у неї прощення. Я не зможу жити без неї і без дочки!

А потім він зайшов у кабінет начальника і написав заяву на звільнення, щоб не зустрічатися з колишньою коханкою…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.