Ірина сиділа за кухонним столом та пила зелений чай. На годиннику було без чверті шість вечора, а це означає, що Володя мав з хвилини на хвилину прийти з роботи.
«Ну, чого ти так переживаєш, – подумки казала сама собі Ірина. – Адже маєш право передумати. Та й варіант, який ти запропонуєш йому натомість, ще кращий, ніж нинішній. Він має зрозуміти. А ти давай заспокойся, тобі не можна хвилюватися».
Так, переживати Ірині були зараз не можна. Вона чекала на дитину, йшов третій місяць вагітності. Але розмова, яку вона мала сьогодні вести зі своїм чоловіком, не терпіла зволікань. Ріелтор вже знайшов покупця на квартиру, і чим раніше Ірина проінформує всіх про те, що вона передумала продавати житлоплощу, тим краще.
Маленька однокімнатна квартира належала лише Ірині. Вона купила її за 3 місяці до знайомства з майбутнім чоловіком. У 25 років, щоб заробити на власне житло, дівчина їздила на заробітки. І Ірина в 27 років купила квартиру. Нехай маленьку, без ремонту, але це було своє житло!
Потім вона зустріла Володю, і вони швидко покохали одне одного. Хлопець був гарний, веселий, та й працювати теж умів. Але житла у нього свого не було, доводилося на той момент знімати з колегою на двох невелику двокімнатну квартиру в старій п’ятиповерхівці. Відносини молодих стрімко розвивалися, оскільки вони підходили один одному: обидва романтики, легкі на підйом і ті, що обожнюють все, що пов’язано з подорожами. Молода людина і пропозицію Ірині зробив у дуже несподіваній формі під час їхньої подорожі в Тайланд. Це було так красиво та романтично, що дівчина не змогла йому відмовити.
І ось через півтора роки після знайомства вони одружилися і почали жити в Ірини. Володя і раніше заїкався про те, що треба продати цю тісну квартирку, та взяти в іпотеку нормальну простору квартиру, а коли стало відомо, що Іра вагітна, він буквально став наполягати на своїй ідеї.
– Ну, як ми житимемо тут з дитиною, ти подумай, – переконував Володя дружину. – Тут навіть колиску ніде буде поставити. Балкона немає. Ти знаєш, скільки прати доведеться? А сушити де?
Іра погоджувалася з доказами:
– Я все розумію, дорогий, але й ти зрозумій: ми не продамо за один день цю квартиру. А віддавати її за безцінь я не хочу. Плюс іпотека. Скільки потрібно часу на її оформлення? Поки все це вирішиться, мені вже народжуватиме потрібно буде. Я навіть не говорю про те, що іпотеку може банк не схвалити. Загалом, любий, не час зараз цим займатися.
І Володя відступив.
Але одного разу він прийшов додому радісний і заявив:
– Ірише, я знайшов покупця на нашу квартиру! Йому терміново потрібно купити житло у нашому мікрорайоні, і він готовий викласти на 20 % більше ринкової вартості! Це шанс, який ми не повинні упускати!
Ірина подумала, прикинула та погодилася.
Однак чим ближче підходив день угоди, тим більше сумнівів у неї було. Виходило так, що вона позбавляється свого особистого житла, а набуває спільне з чоловіком. Ні, у Володі вона не сумнівалася, він був чесною і порядною людиною.
– Але чужа душа то темний ліс. І мало, як може життя повернути в майбутньому, – мудро розмірковувала жінка. – Я не хочу втрачати свою житлоплощу.
І ось сьогодні Ірині спала на думку одна ідея. Вона чекала на чоловіка, щоб поділитися нею з ним. І чомусь їй було хвилююче це очікування, вона чомусь переживала реакції Володі на її пропозицію змінити їхній план.
Іра відключила духовку, в якій досмажувалась апетитна курочка з рум’яною скоринкою, і почула, як спрацював домофон. За хвилину Володя увійшов до квартири.
– Боже, який аромат! – вигукнув з коридору чоловік.
– Вечеря готова, коханий, мий руки і сідай за стіл, – сказала Іра, поцілувавши чоловіка.
– Ти ніби чимось засмучена, – зауважив Володя, коли його дружина накривала на стіл.
– Ні, просто задумалася.
– Над чим?
– Та розумієш, Володю, – почала вона, поклавши вилки на стіл. – Не хочу я продавати цю квартиру. Мені вона подобається, до того ж ти знаєш, як багато я працювала, щоб її купити. Тут район добрий, сусіди чудові.
– Ірино, адже ми вже обговорювали це. Ну, як ми тут будемо втрьох тулитися?
– А навіщо продавати? – з пожвавленням та посмішкою запитала Іра.
– Не зрозумів.
– Мені спало на думку ідея: ми візьмемо іпотеку без продажу цієї квартири. Туди переїдемо, а цю здаватимемо. Як тобі такий варіант?
Володя насупившись, задумався.
– А гроші на початковий внесок? – спитав він. – А фінансова подушка?
– На початковий внесок ми використовуємо гроші, які ми з тобою відкладали. Ну, а щодо подушки… Так, її не буде. Але буде якийсь прибуток від здачі в оренду цієї квартири. Я отримуватиму декретні, а потім вийду на роботу. Ми потягнемо, любий. А квартира – це капітал, його завжди можна перевести в готівку.
Володя подивився дружині в очі, і вона помітила на його обличчі легке розчарування.
***
– Тепер я бачу, ніби ти засмучений чимось, – спитала Ірина, прибираючи брудні тарілки зі столу.
– Так, ти вірно помітила, – з іронічною посмішкою відповів чоловік, – Я трохи засмучений.
– Але чим? Милий, ти зрозумій, питання першого внеску вирішено. Залишається тільки…
Ірина подивилася в цей момент на чоловіка. Він відвів погляд у вікно, трохи піднявши брови. Іра не могла зрозуміти, яка його реакція на її пропозицію.
“Невже він і справді …”, – почала вона думати, але тут же зупинила свою думку. Вона глибоко зітхнула і встала з-за столу.
– Тобто ти проти? Якщо так, то добре, – промовила Іра. – Нехай буде по-твоєму. Давай продавати квартиру.
– Та ні, я не заперечую. Просто я трохи засмучений тим, що не мені першому не спала на думку ця найкраща в нашій ситуації ідея. Справді, мати дві квартири – це краще та надійніше. Мало, як життя повернеться.
Володя обійняв дружину за плечі і ніжно поцілував її в щічку.