Півроку минуло після розлучення Інни з чоловіком, може трохи більше, але вона все ще ніяк не може забути його. Переживає, згадує, бо все було гаразд, і раптом у нього інша. Хоч би як це банально звучало – у чоловіка інша жінка, але вона важко переживає розлучення.
Син дорослий, навчається на третьому курсі інституту в іншому місті, приїжджає на канікули, а цього літа зовсім не збирається додому, каже, поїде на літо грошей підзаробити. Батька не прощає, син на боці матері та підтримує її.
Її колега та найближча подруга Єва повідомила:
– Інно, ти ж у курсі, у суботу у мого благовірного ювілей, тож ти в обов’язковому порядку маєш бути присутньою. Святкуватимемо у кафе, запрошених буде пристойна кількість, в основному друзі та колеги чоловіка. Ти ж знаєш мого товариського Артема, у нього всі свої та наші. Так що запрошення я тобі передаю від імені чоловіка, сказав, що ти обов’язково маєш бути, і чомусь загадково посміхнувся.
– Добре, я приїду, правда мені не дуже хочеться в компанію, останнім часом мені й одній комфортно.
– Ну скільки можна переживати за цим зрадником? Півроку минуло, ну пішов і пішов, навіть не пішов, а втік, підло зилишив. Прокинься вже, і полюби себе. Жити треба на повну котушку. У тебе син, у тебе робота, я зрештою – твоя подруга. Зрозуміло, ситуація важка, але час вже й забути про нього. Усе. Було і минуло, це у минулому.
– Євочко, спасибі дорога тобі, але це не ситуація, це справжня біда, як мені жити без нього, адже я його любила і досі люблю, – каже сумно Інна.
– Ось так і жити, радісно та широко, подивися на ситуацію з іншого боку. Ти гарна і вільна, у тебе ще все життя попереду, ну що це за вік сорок три роки?
Єва справді гарна і щира подруга, це вона витирала Інні сльози та заспокоювала, відволікала та витягувала її з цього стану.
У кафе було багатолюдно, коли Інна приїхала на таксі із подарунком Артему. Побачивши їх із Євою, підійшла, привітала, вручила подарунок. Артем сяяв, виглядав елегантно у світлому костюмі, з короткою стрижкою, весь урочистий і гостинний.
– Дякую, Інночко, радий тебе бачити. А у мене тобі сюрприз, хочу тебе познайомити з моїм хорошим знайомим Стасом. Ось він підходить, – кивнув він на чоловіка, що підходить до них з радісною усмішкою, привабливий з невеликою борідкою.
– Стасе, знайомся, це Інна, про яку ти питав.
Стас, трохи нахиливши голову, представився:
– Дуже приємно, Стас. Я давно знаю Вас заочно, бачив в компанії Єви, от і захотів ближче познайомитись.
– Інна, будемо знайомі, – трохи зніяковівши відповіла вона.
Трохи пізніше Єва запитала:
– Ну, як тобі Стас? Симпатичний?
– Не мачо, звісно. Але дуже нічого.
– Ну от і добре. Ми з Артемом вирішили познайомити вас, тільки мовчи, сварити мене будеш потім, я дала йому твій номер телефону. Виявляється, ти давно йому подобаєшся, але він не наважується підійти, бо ти завжди сувора та неприступна.
Але Інна не стала обурюватися, не місце і не час, просто кивнула. Стас виявився чемним і, як їй здавалося спокійним. Майже при кожній зустрічі дарував їй квіти, часто освідчувався у коханні. Ні від кого не приховував своєї симпатії, представляв її друзям та знайомим своєю коханою жінкою. Мабуть, зголоднівши за увагою чоловіків, вона вбирала всі його слова, як губка. Спочатку їй все подобалося:
– Виявляється, я ще он як можу закрутити голову чоловікові!
– Інно, я давно шукав саме таку, як ти, – щоразу нагадуючи їй про кохання, повторював Стас.
Але згодом його наполегливість і солодкість почала насторожувати, до того ж він був дуже ревнивий. Нав’язливість і віддані очі навівали нудьгу, з ним неможливо було посперечатися, покірливо у всьому з нею погоджувався, ніби своєї думки зовсім не мав. І вже цих солодких стосунків їй не хотілося, чи не подобалося їй це, і вирішила Інна порвати всі стосунки. Але, як йому про це сказати, не знала і вирішила просто його уникати, на телефон не відповідати. Вирішила розлучитися.
У вихідні телефон не брала, хоча він не замовкав від дзвінків Стаса. Приїжджав, дзвонив у двері, але вона не відчинила, навіть не підходила до дверей, і так знаючи, хто там.
У понеділок Інна тільки-но вийшла з машини, під’їхавши до офісу, як тут же підскочив Стас з ображенним обличчям, очі його метали іскри, взяв її за руку, вигукнув:
– Інно, що ти собі дозволяєш? Не відповідаєш, ігноруєш мої дзвінки, що сталося?
– Стасе, вибач, але нам треба розлучитися. Я так вирішила все. Не знаю, як пояснити, але для мене все вирішено, – відверто сказала вона.
– Як? Чому? Я тебе не відпущу, не хочу з тобою розлучатися. Я проти! – вигукнув він голосно. – Ти знайшла іншого? Ти мені зрадила, ти мене зрадила?
– Стасе, не сварися і візьми себе в руки, – прямуючи до дверей офісу, говорила Інна, їй стало соромно за нього.
Його очі були темніші за хмару і раптом він хотів було…, але Інні допоміг охоронець, який спостерігав за цією картиною.
Єва цілий день була біля неї. Вона була здивована від вчинку Стаса, відчувала свою провину і навіть зателефонувала чоловікові. Артем спочатку не повірив, але Єва говорила стривожено та впевнено.
– Нічого собі, Стас. Я за ним такого не помічав, завжди спокійний та врівноважений. Навіть не подумаєш, що може таке викинути. Ну гаразд, вибачся там за мене перед Інною.
Коли Інна піднялася до себе на поверх після роботи, раптом зупинилася, як укопана, перед нею стояв Стас.
– Ти думаєш я тебе не дістану? Тут немає охоронця! – вигукнув він. – Повернися до мене по-доброму, інакше я за себе не відповідаю, – він зробив крок до неї.
Інна трохи відступила, захвилювалася, і хотіла бігти назад, але в цей час по сходах піднімався чоловік. Він, звичайно, чув, як Стас на весь під’їзд свариться, та що говоре. Піднявшись на майданчик і глянув на Інну, та дивилася йому прямо в очі. Стас напружився.
– Спокійно, – торкнувшись Інну за руку, сказав незнайомець. – Спокійно, я все вирішу. Ви самі підете, чи Вам допомогти спуститися з третього поверху? – звернувся він до Стаса.
– А ти хто такий? Ідеш, ось і йди далі, – сказав Стас.
– Так, я зрозумів, значить, Вам потрібно позначити напрямок? Дайте моїй дружині спокій, – сказав грізно чоловік.
– Якій дружині?
– Так, це мій чоловік повернувся, – раптом підтримала Інна.
– Але ж він покинув тебе, ти сама говорила, – невпевнено казав Стас.
– Кинув, а потім покаявся, зрозумів, що це найкраща дружина у світі. Тож я планую довге сімейне життя зі своєю законною дружиною. А Ви швидко йдете звідси, інакше я допоможу. Дорога, можна я розберуся з цим, набрид він, дратує своєю присутністю.
– Як хочеш, – знизала плечима Інна.
– Він тебе обманюю, він знову від тебе піде, а я тебе люблю, – не заспокоювався Стас, але сам з хвилюванням обійшов незнайомця і швидко став спускатися вниз.
Інна дивилася вниз з хвилюванням, а незнайомець весело сказав:
– Ну от і все. Тож давайте знайомитися, мене звуть Олег. Я нещодавно купив тут квартиру, на четвертому поверсі, і навіть не припускав, що тут киплять такі пристрасті. Ось прийшов перевірити, а тут…
Олег дивився теплим поглядом, у його карих очах грали іскорки. Спортивної статури, на скронях видно сивину, стильно одягнений, років сорока восьми.
– Інна, – зніяковіла вона, а потім схаменувшись додала: – Ой, Олег, я Вам вдячна, Ви мій рятівник. Дякую. Не уявляю, що я робила, якби не Ви. Звідки взялися, мабуть, Бог послав мені Вас на допомогу.
– Ну-ну, не варто, чоловік повинен жінку берегти, а не ображати. А може в гості на чай мене запросіть, заразом по-сусідськи познайомимося, можна звичайно і до мене піднятися, але там ще не до кінця облаштовано.
– А чому у гості? – якось по-господарськи спитала Інна. – Не в гості, а додому, Ви ж мій чоловік!
– Ах, так, щось я почав забувати про свої сімейні обов’язки. Перепрошую, звичайно додому, люба! – Підхопив словесну естафету задоволений Олег.
Коли Інна познайомила Олега з подругою, та весело сказала:
– Інно, а доля поряд виявилася. А ти мало не пропустила. Хоч у цьому Стас став у нагоді.
Олег з Інною щасливо живуть разом і часто відвідують друзів, Артем з Євою завжди радо зустрічають їх. А для Артема з його товариськістю та привітністю, Олег швидко став близьким другом.