Ігор сидів у їдальні і їв борщ, коли до нього підсів його друг Андрій.
– О, Ігорю, привіт! – весело привітався той. – Ну як ти там? Про мій день народження памʼятаєш?
Ігор якось одразу спохмурнів.
– Слухай, Андрію, я, мабуть, до тебе на день народження не прийду, – раптом сказав він.
– А що таке? – здивувався Андрій. – Всі наші будуть. Приходь, не пошкодуєш!
– Ось у тому-то й річ, що точно пошкодую… – зітхнув Ігор.
Андрій здивовано дивився на друга не розуміючи, що відбувається.
– Просто Жанна моя, мені цього не пробачить… – додав Ігор.
– Дружина твоя проти, чи що?! – здивувався Андрій. – Так ти її не питай. Ще не вистачало, на думку жінки звертати увагу. Приходь, не морочся!
– Та не можу я, кажу ж. Я, як тільки їй сказав про те, що після роботи затримаюся, так вона так галасувала, що в мене досі у вухах чується!
– Не зрозумів! Вона ж у тебе в декреті сидить, значить, цілком і повністю від тебе залежить, і ще сміє обурюватися з приводу того, що ти вирішив розслабитися раз на сто років у чоловічій компанії. Знахабніла вона в тебе, ось що я тобі скажу.
– Але, Андрію, ми ж тільки минулого тижня в кафе ходили, три дні тому в боулінг всі разом пішли, вчора в сауні були.
– І що? Розслаблялися мужики після важкої роботи. Я не зрозумів, ти тепер з нами не ходитимеш, чи що?
– Не буду, мабуть… Жанна сказала, що на розлучення подасть, якщо я не припиню всі ці походи.
– Хай подає. Подумаєш! Жінок мало, чи що? Іншу знайдеш.
– Але я дружину люблю, донька у нас недавно народилася. Я тут подумав, що й справді палку перегнув. Адже Жанна з донечкою нашою втомлюється, їй допомога, напевно, потрібна, а мене постійно вдома немає.
– А ти не втомлюєшся, чи що? Донька ночами спати не дає, ти не висипаєшся, а тобі ж вранці на роботу ще йти.
– Так воно то так, але ж я до доньки ночами не встаю, а Жанна встає, їй важче, напевно…
– Чого це їй важче? Вона вдень виспиться, поки дитина спить.
– Коли? У неї ще домашніх справ повно.
– Які там справи?
– Ну, як же ж. Поїсти приготувати, випрати, прибирання. Та і спить Настуся наша погано, в основному, у Жанни на руках.
– Розбалувала її, і тобі надокучає. Як же ж раніше жінки з купою діточок справлялися? Щороку народжували і нічого. І мужиків своїх не напружували. А тепер он. Не балуй дружину, я тобі щиро раджу, інакше під каблук потрапиш, потім не виберешся…
– Андрію, якось ти, начебто, все й правильно кажеш, але відчуваю, що це точно мене до розлучення доведе.
– Ігорю, мужик повинен бути головою сім’ї, а, якщо ти прогинатися під інтереси дружини постійно будеш, то вона тобі швидко на шию сяде і ніжки звісить. Так, дивишся, почне з подружками зустрічатися, а ти з дитиною після роботи сидітимеш! Нормально, правда?
– Ось так вона мені вчора і заявила…
– Що?
– Каже, що вона з дому нікуди не виходить, хіба що з дитиною на прогулянку і в магазин. А їй теж хочеться розслабитися!
– От! А потім ще чогось їй захочеться.
– Чого?
– З другом зустрітися, поки ти суп варитимеш.
– Який ще суп? Готує у нас Жанна, я на кухню і носа не показую.
– Це поки. Як тільки ти їй поступатися почнеш, так і супи готувати навчишся, і одяг свій прати, і пил у квартирі протирати. Не поступайся, кажу! Пошкодуєш.
– Так? Ну, не знаю, Андрію… А от скажи мені, а чому ти з дружиною розлучився?
– З дружиною? З якою з них?
– А у тебе їх багато було?!
– Офіційно, чи ні?
– А офіційно скільки?
– П’ять. Хоча ні, постривай, шість… Точно шість!
Ігор аж застиг, такого він не чекав. Андрію через тиждень тільки тридцять п’ять років виповнитися ж має…
– З першої почати, чи з останньої?
– Давай з першої…
– Одружилися ми, значить, за великим коханням одразу після школи. Батьки тоді ще дуже проти були, але я їх не послухав. Через рік син у нас народився. Ну, і почалося. Туди не ходи, сюди не ходи, я місяць потерпів і пішов.
– І не шкодуєш?
– Я? Нехай вона шкодує, такого чоловіка втратила! Правда вона давно вже заміж вдруге вийшла, живуть непогано, мабуть, зрозуміла, що можна говорити мужику, а що не можна…
– А, може, просто її другий чоловік до неї прислухається?
– Може, не цікавився. Але тоді він просто підкаблучник. І це його проблеми!
– Ясно. А з другої ти чому жити не став?
– Так там взагалі важкий випадок. Я купив собі путівку в Італію одразу після народження нашої дочки, щоб відпочити і розслабитися, а вона від заздрості так і не отямилась. Я, коли повернувся, то дізнався, що вона на розлучення подала. Ну, я й не заперечував…
– Але як же ж так?!
– От і я говорю, як це так? Не змогла зрозуміти, що чоловік від вагітності її втомився…
– Зрозуміло… А що з третьою дружиною у тебе трапилося?
– Класика жанру. Вона сама з новонародженим сином не справлялася, почала вимагати, щоб я їй допомагав.
Ну, я все зрозумів і викликав на допомогу мою маму. Так вона їй допомогала, поради давала, що і як робити потрібно.
А дружина моя вчитися не захотіла, зібрала мої речі і речі моєї мами і відправила нас обох у місце нашої прописки…
– А навіщо ти маму покликав? Я не зрозумів.
– Тому що не чоловіча ця справа – сидіти з дитиною.
– Ясно. Але ж у тебе четверта дружина ще була. Так?
– Так. Ця взагалі недолуга виявилася. Тільки і робила, що просила мене то в магазин сходити, то з дитиною погуляти. Я їй, зрозуміло, відмовив, а вона плакати почала. Жіночі сльози я не витримую зовсім. Гаразд, зібрав я свої речі, поки вона з донькою гуляла і пішов. Більше ми не бачилися.
– А, може, варто було все-таки допомогти. Ну, не важко ж з дитиною погуляти.
– Та ну тебе з такими порадами!
– Добре, добре, заспокойся… А п’ята дружина чим тобі не догодила?
– Там все зовсім цікаво вийшло. Вона ж думала, що у відпустку по догляду за дитиною я піду, коли вона народиться.
– А чому вона так думала?
– А тому що заробляла вона втричі більше за мене. От і вирішила, а я їй нічого проти не казав, поки син наш не народився.
– А потім?
– А потім сказав, звісно. Що тепер я – глава сім’ї, а її місце – біля ліжечка сина, на кухні біля плити, і у ванній біля тазика з одягом. Так вона речі мої у підʼїзд викинула. І заявила ще, що не по-чоловічому це, слово своє не тримати.
– Так вона ж права!
– Та що ти не кажеш! Я їй нічого не обіцяв, просто мовчав, коли вона мені свої побажання висловлювала. Коротше кажучи, і з цією я жити не став.
– Круто. Я і не знав, що в тебе таке насичене життя було…
– Чого це було? Є! Моя шоста дружина від мене тільки пів року тому пішла.
– Куди?
– А ось ця до іншого мужика одразу пішла, уяви собі! І дитину мою з собою прихопила…
– Оце так…
– Ось тобі і так. І знаєш, як пояснила мені свій вчинок?
– Як?
– Тебе, каже, постійно вдома немає. А сусід то з дитиною допоміг у підʼїзді, то кран на кухні полагодив, то в магазин по продукти сходив, то в аптеку. Коротше, увагу дуже проявляв. Ще один підкаблучник.
– І ти її не вмовляв залишитись?
– Я? Ще чого! Нехай іде на всі чотири боки. Я собі ще знайду.
– Ну не знаю…
– А тут і знати нічого. Ось, коли день народження відзначатиму, так обов’язково з ким-небудь і познайомлюся. Я з цього приводу не переживаю. І ти приходь, ми і тобі нормальну жінку знайдемо.
– Андрію, так у мене дружина є, й інші жінки мені не потрібні. Ти, це, друже, не ображайся, але я більше у ваших посиденьках не братиму участі.
Піду сьогодні одразу додому після роботи. З донькою погуляю, поки Жанна вечерю готувати буде. А, може, і вдвох ми з нею прогуляємося. Вибач, Андрію, але щось мені твою долю повторити не хочеться.
– Ще один підкаблучник трапився! Ех, ось так усі нормальні мужики й переведуться. Ну, якщо передумаєш, приходь.
– Вибач, Андрію, але не прийду. Точно не прийду.
– Ну, як знаєш. Як знаєш…
Ігор того дня одразу після роботи прийшов додому. І не просто прийшов, а з букетом квітів!
Жанна дуже зраділа і з задоволенням пішла з ним на прогулянку у парк.
Донька собі спала, а Ігор розповідав дружині про те, як пройшов його день. Жанна уважно слухала.
Щоправда, про розмову з другом Ігор дружині розповідати не став. Навіщо їй такі нісенітниці слухати?
…Пройшло багато років. Жанна з Ігорем виховали разом двох чудових дітей.
Розбіжності у них, звісно, трапляються, але не часто, адже Ігор добре пам’ятає розмову з другом і те, що, одружившись багато разів, він не захотів жити з жодною зі своїх дружин лише тому, що вони від нього чогось хотіли.
У шлюбі ж як? Або кожен підлаштовується один під одного, або зрештою молоді розбігаються.
І на старості років залишаються зі своїми інтересами, але в гордій самотності.
А Ігор цього не хотів!
Андрій же ж був одружений ще кілька разів, і діти у нього в нових шлюбах незмінно народжувалися. Та потім завжди настало розлучення.
Зараз Андрій живе сам, з дітьми не спілкується.
Він знову в активному пошуку, але чомусь ніхто за нього заміж більше не йде.
Слава про Андрія погана, і жінки не наважуються на серйозні стосунки з ним.
Ще б пак! Кому ж потрібен старий дід з величезними аліментами і поганим характером?!