Яні додому йти не хотілося, хоч і закінчився робочий день.
Яна, сидячи у себе в кабінеті, переглядала пошту. Це звичайно можна зробити і завтра, але вона вирішила чимось себе зайняти.
На неї чекала порожня квартира – ні чоловіка, ні сім’ї, навіть кота немає. Бо коли потрібно їхати у відрядження чи відпустку нема з ким залишити.
Ну який може бути домашній улюбленець, якщо її часто немає вдома і його навіть нагодувати нікому.
Син Олег після закінчення університету поїхав в Німеччину, живе там уже два роки і не збирається повертатися, а навпаки.
– Мамо, ти навіть не уявляєш, як мені тут все подобається! – казав він. – Тут для молодих спеціалістів створено чудові умови. Квартиру дали і підприємство її оплачує. Класно.
– Синку, а дівчина, з якою ти живеш німкеня? – запитувала мати
– Наполовину, батько її місцевий, а мама теж з України. Дуже хороша сімʼя. Так що це мабуть таки моя майбутня дружина! Поживемо – побачимо, – весело сказав син.
Яна глянула у вікно офісу. Там унизу кудись поспішали люди…
Нарешті закривши свій кабінет вона попрямувала до ліфта. Натиснувши кнопку виклику, вона раптом почула позаду себе квапливі кроки:
– Яно Романівно, хвилиночку, я з вами поїду! – сказав її колега Кирило.
Коли вони їхали в ліфті, Яна на правах керівника офісу запитала:
– Кирило, а ти чому затримався? Не встиг щось доробити?
– Так, є трохи, втомився я сьогодні, терміново треба було вирішувати робочі питання.
Кирило був хорошим фахівцем. Це Яна добре знала.
З офісу вони вийшли разом. Кирило запропонував підвезти Яну додому, але вона показала рукою на службовий автомобіль.
– На мене чекає водій. А взагалі-то я його зараз відправлю додому. Поїдемо з тобою Кирило, щось сьогодні хочеться поговорити…
…Кирило від щастя був на сьомому небі. Яна не знала, що він уже кілька місяців був закоханий в неї. Ще з того часу, як прийшов до них працювати.
Він розумів, що вона керівник, а він простий менеджер. Тим більше що колеги кажуть, що вона – залізна леді, і на роботі собі нічого легковажного не дозволяє. Хоча ніхто до ладу й не бачив, що вона з кимось зустрічається.
Яна з чоловіком розлучилася десять років тому. Зараз їй було сорок вісім років.
Красива, струнка, знаюча собі ціну брюнетка, принципова і строга.
Розумна і цілеспрямована, питання й проблеми вирішує швидко.
Багато хто з жінок в офісі їй заздрили, навіть сердилися.
Але були й такі, які ставляться до неї з повагою і захоплювалися її бездоганним смаком.
Вона віддавала перевагу непомітному макіяжу, класичному стилю і пастельним відтінкам в одязі.
Чоловіки в офісі таємно мріяли про свою начальницю, але тільки таємно.
Багато ж одружені, і вони знали, що для Яни одружений чоловік – табу.
Вона ніколи не дозволить собі зустрічатися із сімейним!
Коли Кирило влився в колектив офісу, а він, до речі, не був одружений, а йому ж було вже сорок сім років, то самотні жінки одразу взяли його до уваги.
Особливо Інна, яка жила мрією, як би швидше вийти заміж. В сьомий раз!
Якось не щастило їй із чоловіками, хоч і виглядала вона добре у свої п’ятдесят років.
Активна і напориста. Де вона з’являється, там весь простір заповнюється нею, і якщо бачить об’єкт, який її цікавить, то одразу береться за справу.
А чоловіки мабуть лякаються її активності та прямолінійності.
– Дівчатка, Кирило мій! – заявила вона одразу. – Попереджаю зразу, такого красеня я не можу проґавити!
З перших же ж днів вона цілеспрямовано намагалась подружитися з Кирилом, та так, що той спочатку аж не зрозумів.
А потім він озирнувшись і розібравшись, що до чого, поставив Інну на місце.
– Інно, вибач, і не ображайся, але на мене в цьому плані не розраховуй! – сказав він. – Я нещодавно розлучився і поки що не хочу нових стосунків, це по–перше.
А по–друге, чесно скажу, ти не мій типаж!
Він сказав це діловито і впевнено. Вони були наодинці. Інні навіть не було що заперечити…
– Ну й гаразд, я зрозуміла, що мені нічого не світить, – зітхнула вона. – Я відчеплюсь, але знай, якщо що…
Вона розвернулась і, помахавши ручкою, пішла у свій кабінет…
…Колеги не розуміли, чому Інна залишила Кирила у спокої, хоча й припускали, що між ними є якась домовленість.
А Кирило вже кілька місяців таємно кохав Яну… Вона не давала йому спати ночами, снилася йому.
Він уявляв, як запросить її в кафе і чесно освідчиться в коханні.
В офісі ніхто про це не знав і не здогадувався. Навіть найпроникливіші в цих питаннях нічого не помічали.
Але все ж колеги дивувалися і пліткували:
– Може у Кирила не все гаразд по чоловічому? – базікали пліткарки. – Чому він не дивиться на жінок в офісі, вірніше не проявляє жодного інтересу? А може, у нього є жінка, з якою він живе? А може він однолюб?
Попереду зʼявилося кафе, і Кирило запропонував Яні просто так, навіть ні на що не сподіваючись:
– Може заїдемо в кафе, бо в мене вдома в холодильнику ніц нема?!
– А що, давай, у мене в принципі майже те саме! – посміхнулася Яна.
Сиділи вони в кафе довго, і самі не помітили, як захопилися розмовою.
Виявляється, вони мали дуже багато спільних інтересів. Яна розповіла про сина, а Кирило про свою колишню родину.
– Я півтора роки тому розлучився з дружиною, донька теж доросла, але на боці матері.
У нас був бізнес, працювали вдвох із дружиною. Але вона закохалася, причому так закохалася, що не почала від мене нічого приховувати.
Я знаю того чоловіка, про нього говорили всяке погане, але її нічого не зупинило.
Вони разом вирішили залишити мене без бізнесу, точніше без моєї половини. І в них це вийшло.
Дружина виплатила мені певну суму. Я поступився, не хотілося розбиратися з оцим всім брудом.
Поїхав я з того міста, а тут у мене живе мама. Я купив квартиру й почав усе з чистого аркуша…
Яна з повагою дивилася на Кирила і думала:
– Молодець якийсь, вчинив по чоловічому – залишив усе й пішов.
Про себе вона розповіла мало:
– У мене все дуже просто. Мого чоловіка я застала з моєю найкращою подругою вдома, коли раніше повернулася з відрядження. Я мала приїхати вранці, а повернулася напередодні ввечері і без дзвінка.
Ось такі справи…
– Нічого собі, як можна проміняти на когось таку красуню?! Я не думаю, що твоя подруга була гарніша за тебе! – здивувався він.
– Ну, вона гарна, але як мені вона сама й пояснила, то хотіла просто зустрічатись з моїм чоловіком без зобов’язань і продовження.
Я звичайно не повірила, знаючи всі її пригоди… Хоча у чоловікові була впевнена. Але на жаль отакі справи…
…Після кафе Кирило довіз Яну додому і простяг їй руку, а вона вклала в його долоню свою…
Він відчував, яка в неї м’яка і тепла долоня, трохи тремтяча. Дивлячись прямо їй у вічі він промовив:
– До завтра, Яно Романівно…
– До завтра, але можна просто Яна! – відповіла вона. – Спасибі за компанію. А я й не знала, що ми можемо так легко спілкуватися, і наші інтереси багато в чому збігаються!
…Яна заснути швидко не змогла. Вона прокручувала їхню розмову з Кирилом.
Вона відчувала, що йому подобається. Вона розуміла, що Кирило для неї світлий промінчик, саме про такого чоловіка вона мріяла, з яким можна поговорити про все на світі, вихований і впевнений у собі!
…Вранці Яна прокинулася з хорошим настроєм, випила каву і визирнувши у вікно, побачила, що її чекає машина з роботи.
В офісі деякі жінки одразу звернули увагу, що їхня «залізна леді” прийшла якась оновлена, і, привітавшись з усіма, легкою ходою зайшла у свій кабінет.
Кирило працював і Яну не бачив цілий день, а в кабінет він не наважувався йти просто так, оберігаючи її від розмов і пліток…
Після роботи він чекав Яну біля своєї машини, хоча вчора вони ні про що не домовлялися.
Та вона все не йшла. Її службова машина стояла біля входу.
Раптом Кирило побачив, що водій завів машину і поїхав.
У Кирила все аж похололо всередині:
– Чим Яна поїде? Зі мною? Я дуже цього хочу, але якось без надії чекаю… А раптом…
Яна у вікно бачила, як Кирило походжає біля машини і серце її стрепенулося:
– Кирило чекає мене. Чомусь я раніше не звертала уваги на нього. Все чекала на якогось принца. А всього на всього треба було подивитися навколо, напевно б побачила його цей палкий погляд…
Яна вийшла з офісу. До неї підійшов Кирило, глянув у її чорні очі і зрозумів, що його надії справдилися.
– Їдемо? – запитав він.
– Їдемо, – відповіла вона і щасливо засміялася.
Вона сіла в машину, а Кирило із заднього сидіння дістав букет червоних троянд:
– Це тобі, Яночко. Ти знаєш, я люблю тебе з першого дня, як побачив. Це називається кохання з першого погляду. А підійти не наважувався.
Мені сказали, що на роботі ти не дозволяєш собі стосунків із колегами.
Я вже хотів звільнитися, щоб ми не були колегами, і потім якось налагодити стосунки.
Але не зміг – тоді б я тебе не бачив, а без цього я жити не зможу…
– Кирило, ну ти даєш! – ахнула Яна. – Навіть в офісі ніхто не знає про твоє ставлення до мене, не те що я! Як це тобі вдалося наших пліткарок, які все про всіх знають, обвести навколо пальця?!
Кирило тільки посміхнувся у відповідь…
…Наступного ранку всі співробітники застигли від подиву, а Інна так прямо аж скочила зі свого робочого місця.
Яна йшла з Кирилом по коридору і весело про щось говорила.
Він провів її в кабінет, ніжно обійняв, і попрямував до себе на робоче місце…
Офіс дзижчав, як вулик! Це була надзвичайна новина! І як це могло проскочити повз усіх?!
А потім всі гуляли в ресторані на гучному весіллі Яни й Кирила…