– Я не зрозумів! – кричав на всю квартиру Андрій. – А хто варення з’їв? Вчора Андрій попросив дружину приготувати млинці. – Щось млинців хочеться, – сказав він. – З малиновим варенням. Яна прокинулась раніше і приготувала багато млинців. Зранку вся сім’я сіла за стіл, як раптом виявилося, що варення нема! На полиці загадково стояла порожня банка

Недільний ранок розпочався зі сварки.

-Я не зрозумів! – кричав на всю квартиру Андрій. – А хто все варення з’їв?

У суботу ввечері Андрій попросив Яну на сніданок зробити млинці з варенням.

-Щось млинців хочеться, – сказав він. – З малиновим варенням.

Яна, щоб догодити чоловікові, прокинулася раніше і зробила багато млинців.

І ось коли вже вся сім’я сиділа за столом і збиралася почати їсти млинці, раптом з’ясовується, що ніякого варення немає. А на полиці стояла лише порожня банка з-під нього.

-І що тепер з цим робити? – запитав Андрій, показуючи на тарілку з млинцями, що стояла перед ним.

-Може, зі згущеним молоком спробуєш, Андрійку? – сказала Яна.

-Дякую дуже! – відповів Андрій. І навіть підвівся, вклонився дружині до самої землі і знову сів на стілець. – Зі згущеним молоком. Угу. Дуже вдячний. З маслом ще запропонуй. Або з оселедцем. Можна ще з сиром плавленим або з солоними грибами. Дехто, я знаю, їдять млинці навіть із чорною ікрою. Ага. Тільки їжте самі. А мені такого не треба…

Він витримав невелику сумну паузу.

-Раз у житті, можна сказати, вирішив поїсти млинців із варенням і… На тобі. Їж, Андрійку, на здоров’я. Смачного.

Андрій зробив скривджене обличчя і почав дивитись у вікно.

-Ну, не засмучуйся ти так, – втішала чоловіка Яна, дивлячись на свекруху. Вона гладила його по голові, а він всіляко ухилявся, всім виглядом показуючи, що не потребує ніякої ласки.

-Куди це воно цікаво подітися могло? – ніби між іншим промовила Інна Сергіївна.

Хоча кому, кому, а їй було дуже добре відомо, куди воно поділося.

Тому що саме вона і з’їла це варення. Не за раз, звісно.

Як-не-як, все-таки літрова банка.

Інна Сергіївна їла варення цілий тиждень. Потроху щодня, от і нема його.

Чому Інна Сергіївна одразу не зізналася?

Справа в тому, що вона не думала, що її улюблений синочок Андрійко так засмутиться з цього приводу. Ну ось і… Злякалася чогось.

А тепер, оскільки одразу не сказала, змушена була вдавати із себе безневинну.

-Не інакше, як Оленка з’їла його, – сказала Інна Сергіївна, суворо дивлячись на внучку.

-Що ж це я говорю? – скрушно подумала Інна Сергіївна. – Це ж треба!? Та як у мене язик повернувся покласти всю провину на внучку? Та хто ж я після цього?

Яна строго подивилася на дочку.

-Я не їла, – злякано сказала Оленка.

-А більше нема кому, – суворо сказала Інна Сергіївна.

-Я їй потім самокат куплю, щодня в кіно, у кафе і в парк на атракціони водитиму буду, – виправдовувала себе в думках Інна Сергіївна. – Спокутую провину. Бачить Бог, спокутую…

Оленка розплакалася.

-Ну, годі тобі, доню, годі, – сказав Андрій. – Тато не гнівається. З’їла та й з’їла. На здоров’я.

-Та-а, на здоров’я, – жалілася крізь сльози Оленка. – А як же ти тепер? Голодний залишишся?

-Та не хвилюйся ти за мене, – втішав Андрій дочку. – Знайду я, з чим їх з’їсти. Он тут на столі скільки всього. Голодний не залишусь.

Оленка заспокоїлася і всі почали снідати.

Після сніданку Інна Сергіївна увійшла до кімнати онуки.

-Оленко, – сказала Інна Сергіївна. – Я ось що подумала.

І вона розповіла Оленці про свої плани щодо самокату, кіно, атракціонів та всього іншого.

Оленка уважно слухала бабусю і мовчки, з розумінням, кивала головою.

-Я ось що подумала, бабусю, – сказала восьмирічна Оленка. – У цій справі… Плутаній справі. Справі незрозумілій. Темній. Як би тобі це м’якше сказати? Не знаю. Отож, самокатом та всім іншим, що ти тут перерахувала, ти не відбудешся…

-В якому сенсі? – не зрозуміла Інна Сергіївна.

-У тому сенсі, що я весь тиждень, – відповіла Оленка. – З цікавістю спостерігала, як пустіє банка з варенням.

Оленка зробила великі очі і розвела руками.

-Такі справи, бабусю, – зітхнувши, сказала Оленка. – Я все про тебе знаю.

-А чому ж ти… — Інна Сергіївна знизала плечима. – Не видала мене?

-За кого ти мене маєш, бабусю? – образилася Оленка. – Щоб я! Зрадила! Свою улюблену бабусю? Вони ніколи від мене цього не дочекаються.

-Яка ж ти в мене… – почала Інна Сергіївна, але Оленка зупинила її.

-Список покупок я надішлю тобі трохи пізніше, – сказала Оленка. – Справа виявилася набагато серйознішою, ніж ми думали? Так? Тут багато чого треба обміркувати. Ось так одразу я не можу сказати, що хочу за свою відданість.

-Розумію, – сказала Інна Сергіївна. – Все розумію, Оленко. Думай, онучечко. Не поспішай. Бабуся на все згодна.

Інна Сергіївна зітхнула і пішла в кімнату перераховувати свої гроші, які вона відкладала…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.