У житті можливе все. Георгій це тепер знає. Вже не молодий, шістдесят років. Ще працює, але попереду маячить пенсія. З дружиною Аллою прожили гарне життя майже тридцять два роки. Виростили двох дітей, сина та доньку. Звели свій великий будинок. Жили у невеликому районному місті. Спочатку була своя квартира, але Георгію завжди хотілося мати будинок, у дворі є чим зайнятися, та й свій город завжди на допомогу.
Алла була доброю та дбайливою дружиною, господарською. Усі зароблені гроші Георгій віддавав дружині:
– Зарплату отримав ось, – простягав їй гроші чоловік. – Ну куди вони мені, забирай.
Він знав, що дружина завжди по-господарськи розпоряджалася грошима, щось треба дітям, продукти купити та інше. Жили не гірше за інших. У льоху завжди повно картоплі, моркви, буряків, а скільки банок з огірками, компотами та варенням. Гарна господиня була Алла.
Залишилися вони одні, діти вивчилися, одружилися і стали жити сім’ями. Георгій почав помічати, що з дружиною щось негаразд. Часто лягала відпочити, стала втомленою, скинула трохи кілограмів.
Навіть коли жінка сказала:
– Я мабуть занедужала, щось серйозне в мене.
Йому й на думку не могло спасти, що її може не стати. Він вважав, що зазвичай раніше відходять чоловіки. Багато хто нездужає. Тому подумав, що його Аллочка трохи полеже, потім прийде в себе і знову господарюватиме, як завжди. Але після огляду спеціаліст сказав, що у Алли дуже важка недуга і потрібно бути готовим до всього.
– Як це до всього, що це означає? Її може навіть не стати? – запитував Георгій, для нього це було несподіванкою, та й не вірив він у це.
– Я ж сказав, треба бути готовим до всього… – повторив спеціаліст.
Алла нездужала півтора роки, особливо останні кілька місяців не вставала і пішла його дружина в інший світ. Це було величезною втратою для чоловіка. Після прощання з дружиною Георгій гостро відчув самотність і як не вистачає її. Довгий час не міг звикнути до думки, що її більше немає. Все чекав, що вона зайде в будинок і посміхнеться своєю лагідною усмішкою. Більше нічого цього не було.
– Добре, що я ще працюю, – думав він, приходячи ввечері до порожнього будинку. – Одному цілий день сумно.
На вихідні приїжджали діти з онуками, було галасливо і весело, але потім виїжджали знову самотність. Родичі всі як один пропонували знову одружитися.
– Ну, що ти будеш один, ти ще не старий, треба знайти жінку по собі, – казала його сестра.
– Розумієш, Анно, – казав він сестрі, – перша дружина дана Богом, це я зрозумів, коли втратив Аллу. То був мій тил. То був мій справжній тил. Адже і справді перша дружина буває тільки твоєю. Тільки вона тебе розуміє та поважає. І важкі часи легше пройти пліч-о-пліч з нею. Навіть і не знаю, чи зможу я ще знайти таку дружину.
– Розумію, але одному тяжко, попереду в тебе життя. Діти звичайно приїжджають. Але діти – це інше, у них своє життя, цілі та прагнення. А може, знайдеться така жінка, з якою тобі буде цікаво, будуть у вас спільні справи, порозуміння.
На самоті Георгій жив ще три роки. Були самотні жінки, які пропонували пожити разом, навіть на роботі в нього були такі. Але він не наважувався взяти і просто так привести в будинок жінку. Та й родичі намагалися з кимось познайомити, але не лежала в нього душа ні до кого.
Вже почав втрачати надію і звик до думки, що доживатиме свій вік на самоті, як познайомився з жінкою. З Лідією вони були ровесниками і познайомилися на дні народження своєї ж сестри. А може, навіть сестра спеціально запросила Лідію. Про це ніхто не знав, а сестра мовчала.
Коли Георгій вийшов на балкон подихати, слідом за ним вийшла Лідія.
– Як добре на свіжому повітрі, – сказала вона співучим голосом, – у квартирі душно, багато народу.
– Це точно, – підтримав її Георгій. – Я теж вирішив провітритися. І тут добре мати свій будинок. Я звик у дворі копатися, завжди на свіжому повітрі, тож не можу довго у квартирі перебувати, та ще стільки народу.
Довго вони розмовляли і навіть знайшли спільні теми для розмови.
– Лідо, а де ви живете?
– На іншому кінці міста, у мене теж квартира. Дві дочки та обидві одружені.
– А чоловік є?
– Ні, ми вже шість років у розлученні.
Ще поговоривши про те про се, вони зайшли в квартиру, а сестра за ними тишком-нишком наглядала. Щоправда, Георгій цього не бачив.
Попрощавшись, він поїхав додому. За два дні зателефонувала сестра Ганна:
– Георгій, я можу дати твій телефон Ліді? Вона зацікавилася тобою, сказала, що не проти поспілкуватись ще раз. Як вона тобі?
– Дай звісно, я не проти. Ми з нею добре поговорили, навіть спільні теми знайшлися.
Ще через день зателефонувала Ліда та запросила Георгія у гості. Він погодився. Як тільки увійшов до квартири, зрозумів, що вона проста жінка. Нічого особливого у квартирі не було, як у всіх, але чисто та акуратно. А коли запропонувала пообідати, то зрозумів, що й вона готує смачно. Сама доброзичлива та спокійна. Ну що ще потрібно чоловікові?
Потім вони знову зустрілися, тепер він запросив її в гості. Лідї все сподобалося в будинку і сам будинок та Георгій теж.
– Лідо, якщо ти не проти, давай не ходитимемо навколо. Переїдь до мене. Вдвох веселіше, ти мені подобаєшся. Поживемо-побачимо, може й одружимося надалі, – запропонував він.
– А що, я не проти, мені теж із тобою спокійно. Ти зовсім без поганих звичок, а це рідкість у наші часи, – погодилася Лідія.
З чоловіком вона розлучилася саме через його погані звички, часто гульбанив, сварився. А Георгій – сам спокій.
Прожили місяці чотири і Георгій запропонував їй одружитися. Побралися, у нього вже навіть крила виросли за спиною. Він поки що працював, а вона була на пенсії. Зарплату йому переводили на картку, він і картку віддав їй.
– Нехай гроші будуть у тебе, я завжди так звик жити. Тобі видніше, що треба купити.
Минув час. Якось приїхав із роботи і побачив, що Лідія трохи чимось засмучена.
– А що трапилося в тебе? – Запитав Георгій.
– Та особливо нічого, але приїжджала старша донька до мене і сказала, що їй та молодшій не подобається, що я живу тут у тебе.
– Чому тобі що погано тут живеться, – не зрозумів він.
– Ні, добре живеться. Я дочці про це сказала, але вона все в багнети сприймає …
– Ну нічого, зрозуміє все, обійдеться з часом, – заспокоював її Георгій.
Минуло років зо два і почалися у них якісь розбіжності. Лідія почала дивитись якось з недовірою, але мовчала, хоча Георгій не розумів, звідки і що береться. Він теж не ліз їй у душу.
– Схоче, скаже, що не так, – вирішив Георгій.
Він у принципі не любив сварок. З дружиною прожили багато років, сварилися звичайно іноді, але ніколи сильно. Георгій сам прагнув згладжувати всі кути, та й Алла завжди поступалася і довго не ображалася. Лідію він не розумів, але думав, що вона запропонує йому поговорити, чекав. Навіть сам одного разу запропонував:
– Лідо, якщо тобі щось не подобається, давай поговоримо, скажи все чесно та відкрито. Я відчуваю, що ти зачаїла щось у собі.
– Ні, все нормально, – тільки й відповіла вона.
Минуло ще кілька місяців, а краще не ставало. Навіть вона почала якісь невдоволення висловлювати, а Георгій не розумів, навіщо вона все вигадує на рівному місці.
Якось приїхав із роботи, дружини вдома не було. Навіть її взуття в коридорі не було. Він пройшов у кімнату, відчинив шафу і побачивши порожні полиці зрозумів, що Ліда забрала свої речі та поїхала від нього. Щоправда, карту, на яку перераховували йому зарплату, залишила на столі.
– Ну, все зрозуміло, пішла. Тільки не зрозуміло, чому пішла, – думав Георгій, він звичайно образився. – Пішла нишком, нічого не пояснивши. Невже не можна було пояснити, що їй не подобалося, і чому вирішила піти. Я не тримав би її. Ділити нам з нею нема чого, могла б просто попередити. Спеціально обрала час, коли я був на роботі.
Він чекав ще трохи, але потім вирішив зателефонувати. Вона відповіла і сказала:
– Я пішла до колишнього чоловіка. Мої діти були проти тебе.
– Але треба було хоча б мені пояснити, бо зібралася і втекла.
– Не хотіла тебе засмучувати. Скажу чесно, коли ти був на роботі, я зустрічалася з колишнім чоловіком, і ми вирішили знову жити разом. Та й дочки наполягли, щоб ми знову зійшлися. На розлучення я подам сама. Тому що він знову запропонував мені заміж.
Георгій навіть і не знав, що сказати і видавив із себе:
– Ну що ж, бажаю щастя, прощай
Було погано на душі в нього. Він уже повірив, що самотність йому більше не загрожує, начебто з Лідою вони особливо спочатку жили добре. Ще йому було незрозуміло, добре б вона пішла до іншого чоловіка. А пішла до колишнього чоловіка, про якого вона так погано говорила і чого тільки не розповідала про нього, Георгій навіть дивувався. І раптом пішла до колишнього.
Потім зателефонувала сестра Ганна:
– Георгій, ти дуже засмутився?
– Та ні, не дуже, ну що поробиш, таке життя, – казав він.
– Слухай, я думала Ліда самостійна та серйозна жінка, вона мабуть вітряна. «Чим прати речі чужого чоловіка, краще прати речі свого чоловіка, він все-таки батько моїх дітей». Так і сказала. А я її не розумію – краще за її чоловіка немає, виявляється, хоча раніше було все навпаки. Чоловік колишній поманив, вона й пішла від тебе. Ну може бути там кохання. Але раніше його сварила на чому світ стоїть. Нічого не розумію… Якщо він такий добрий, навіщо тоді розлучалася з ним. Адже від добрих чоловіків не йдуть.
Георгій вирішив, що одружуватися більше не буде, краще вже на самоті, тихо й спокійно, ніж такі проблеми. Та й втратив він до всіх довіру.
– Правильно кажуть, що перша дружина від Бога. А Лідія жила зі мною, але сумувала мабуть за колишнім чоловіком. Я довірився їй, думав, що знову знайшов своє щастя. А воно ось як!