Напередодні дня народження Геннадія подружжя трохи посварилося, але потім як завжди помирилося. Таїса замолоду була ревнива, і був у них у сімейному житті один момент, коли чоловік не ночував вдома, а вона вважала, що він був у іншої жінки. І досі так думала. Загалом Геннадій не подавав їй приводу для ревнощів за сорок п’ять років спільного життя, але один раз було… давно, років двадцять тому, але дружина це пам’ятала завжди. І час від часу цей випадок виринав при сварках.
А сварка почалася через дрібницю, увечері дивилися фільм по телевізору, і головний герой фільму зрадив своїй дружині, а потім прийшов до неї просити вибачення, дружина вибачила. Таїсія, побачивши цю сцену, зітхнула і сказала:
– Ось жінок називають слабкою статтю, а слабкими є чоловіки. Ось навіщо цей… клявся дружині, що любить її та дітей, а сам лише за поріг і одразу наліво, а через деякий час знову до дружини з повинною.
– Ну, помилився чоловіак, буває, зате переосмислив і прийшов назад, – відповів Геннадій.
Таїсія махнула рукою і роздратовано промовила:
– Звичайно, а що ти ще скажеш на захист цього негідника. Усі ви такі чоловіки. Переосмислив він, зрозумів коли притиснуло, от і прибіг назад до дружини.
– Таїсо, ти чого так настроєна проти цього чоловіка з фільму? Це ж кіно… – спокійно питав чоловік, – не приймай близько до себе.
– Як же не приймати, якщо ти такий самий, як цей… – назвала вона непристойним словом кіногероя. – Мало до Зіни не пішов.
Геннадій одразу зрозумів, про що натякала дружина, а найбільше ображало, що згадала історію двадцятирічної давності.
– Ти що, Таїсо, що на тебе найшло? Для чого докоряти минулим «глибокого пенсіонера». Ми з тобою давно вже з’ясували і забули, а ти перетрушуєш старість і знову ту історію витягуєш із глибини років. Ні до чого це…
Тут підскочила Таїсія, розмахуючи руками:
– А що, не так? Правда, очі тобі коле. Стара історія! Було ж? Було? Я тієї ночі очей не зімкнула і пережила казна-що.
– А я скільки пережив через твої підозри? Я ж тобі сказав – не було нічого. А ти своє… Не ходив я до Зіни.
Таїсія засміялася єхидним сміхом.
– Так я тобі і повірила. Пішов гримнувши дверима і всю ніч тебе не було.
– Не ходив я до неї, ну скільки разів тобі повторювати, – розсердився Геннадій.
– Ну-ну… Міг би давно вже зізнатися, самому легше стало б. Адже я так і так давно вибачила вже.
Фільм вони вже не дивилися, у них у хаті ставало все спекотніше від суперечки. А загалом у їхньому будинку за багато років такі суперечки траплялися дуже рідко. Найбільше Геннадія ображали ревнощі дружини, причому невиправдані. Йому було прикро, що дружина не вірила.
Вже на вулиці стемніло, він вийшов з дому від гріха подалі, і сів на лаву біля воріт. Осіння прохолода підтягувала, а він у легкій сорочці, як був вдома, так і вийшов. А повертатися не хотілося, нехай дружина трохи охолоне.
А Таїсія, трохи постоявши посередині кімнати, вже й пожалкувала, що знову зачепила чоловіка.
– Дивися й слова не скажи, вже сивий весь, а це ніяк з нього не вийде. Вже зізнався б і справа з кінцем. Адже давно це було, що вже тепер. А хоча я сама перша і почала…
Тоді вони посварилися сильно, вже й діти виросли, жили окремо своїми сім’ями. А посварилися Геннадій із Таїсією через ту Зіну, яку вдень він підвозив. Працював Геннадій на той час на машині, возив продукти в магазин, а Зіна там продавцем була. Якось вона попросилася з ним додому доїхати, Геннадій знав, що його дружині обов’язково розкажуть про Зіну, бо в їхньому селі вона не відмовлялася від зустрічей із чоловіками, жінка самотня. Але не зміг відмовити наполегливій жінці та підвіз до її будинку. Якось у молодості вони зустрічалися небагато, проводжав він її з дискотеки, але потім їх шляхи розійшлися. Геннадій одружився з Таїсією, Зіна теж вийшла заміж, але швидко розлучилася.
І треба було таке статися, коли Геннадій зупинився біля будинку Зіни, Таїа з сусідкою якраз ішли з роботи. Побачивши, що Зіна з усмішкою до вух виходить із машини чоловіка, Таїса зупинилася, як вкопана, але швидко схаменувшись пішла додому. Таїса природно запідозрила чоловіка у зраді і влаштувала йому розбір польотів. Влаштувала такий розбір, що чоловік не витримав, гримнув дверима і зник на всю ніч. А вона не спала цієї ночі, які тільки картини в думках не малювала, лаяла себе, думаючи, що своєю сваркою сама підштовхнула чоловіка до Зіни в обійми.
Заспокоїлася ближче до обіду, якраз був вихідний, коли чоловік похмуро з опущеною головою подався додому. Не розмовляли два дні. Ця сварка у них була найсерйозніша за всі 45 років спільного життя…
Таїса одягла куртку, прихопила чоловікові вітровку і вийшла на подвір’я, озирнулася, вона знала, що чоловік сидить на лавці біля воріт. Вийшовши за хвіртку, побачила чоловіка, простягла йому вітрівку і сіла поруч, тут же прилаштувався їхній пес Шарик. Глянувши на чоловіка, вона зрозуміла, що він вже не ображається, та й у неї весь запал вийшов. Сиділи мовчки хвилин п’ять.
– Не був я тоді в неї, – спокійно сказав Геннадій.
– Гаразд Генадій, не починай. Наше життя під гірку котиться, не хочеться сваритися. Ну що ми до останнього дня будемо сваритися через неї. Не варта вона цього. Все, я обіцяю – забули раз і назавжди. Не хочу більше сваритись.
Але Геннадій продовжував:
– Не був я в неї. І не збирався до неї. Просто підвіз і все, сама вона напросилася. Просто ти мене тоді довела, тож я й вигукнув у серцях, що до Зіни йду. У нас з нею ніколи нічого не було, я її завжди обходив, щоб ти не ображалася. Запитаєш, де я тоді був, що вночі додому не прийшов? У Бориса я був тоді, його дружина поїхала до міста до дочки, ось ми з ним добре посиділи… Можеш у нього спитати, якщо що. Вже за вікном розвиднілося, коли я ледве пішов від Бориса, додому і не дійшов. Прокинувся, а мені сонце світить просто у вічі і лежу я під нашим парканом, але з боку поля. Це я потім зрозумів, чому під парканом, мабуть, пішов городами, а потім увійшовши у двір заліз на сінник, дуже вже голова важка була. Не хотів з тобою зустрічатися в такому вигляді, та й від людей подалі, таки мене багато хто знав.
Таїса задумливо промовила:
– Так, пам’ятаю, тоді від тебе за версту несло, тільки я подумала, що ти був в іншому місці, у неї.
– Ось-ось, я тобі тоді намагався все пояснити. Хіба ти чула мене? Уперлася на своєму.
– Ну гаразд, Генадій, ось і з’ясували все, хоч і минуло двадцять років з того часу. Не повертатимемося до цього. Я тобі вірю. Ходімо додому, прохолодно вже. Осіннє повітря сире, не помітиш, як занедужаєш. А в тебе завтра свято, таки день народження один раз на рік буває. Діти і онуки приїдуть, от радість буде.
З ранку в Таїси почалася метушня, тісто піднялося, пирогів напекла, наготувала різних смаколиків. А по обіді приїхали син із сім’єю, а слідом і дочка із зятем та сином. Коли сіли за стіл, слово взяв зять, досить-таки вгодований і добродушний здоровань:
– Дорогий мій тесть, Геннадію Івановичу з днем народження тебе. Ти і моя теща – ви для нас справжній приклад міцної родини. Слово честі, дивлюся на вас і хочеться прожити наше життя так само дружно і в злагоді. Дякую вам за те, що ви є! Ось він живий приклад перед очима.
– Так, мамо-тату, – підхопив син. – Ми вас дуже любимо, живіть обидва довго-довго. Ну а ми часто приїжджатимемо в гості.
Таїсі та Геннадію було трохи ніяково від цих слів. Адже тільки вчора ввечері вони посварилися, а сьогодні їх нахвалюють.
– Добре, що діти нічого не знають, – обидва подумали одночасно і подивилися один на одного, обидва по очах зрозуміли, про що думали…
День народження відзначили весело. Наступного дня діти з онуками поїхали. А Таїсія з Геннадієм знову разом сиділи на лавці, а поряд Шарик.
– Гаразд, пора в будинок, змерзла мабуть? Он які руки холодні, – взявши за руки, він підняв дружину з лавки.
– Ходімо, – погодилася Таїса, а Шарик виляв хвостиком і стрибав радісно.