Геннадій гарно вдягнувся, причепурився, намазався одеколоном і непомітно від дружини вийшов з будинку. Сусідка Марина вже чекала його з вечерею. А наступного дня він оголосив дружині: – Все Галю! Час нашого кохання минув. Я йду від тебе заради нового щасливого життя! Галина аж присіла від здивування

Геннадій повернувся до дружини через три місяці.

-Пробач, Галю, сам не знаю, як так сталося! Не знаю, що на мене найшло. Мабуть, криза… Цього… Як його… Середнього віку, – Геннадій м’явся біля дверей, ніяково поглядаючи на дружину.

-Запізно, Геннадій, для цього. Вже пʼятдесят років тобі, а ти все про середній вік балакаєш. Іди назад до цієї своєї рудої і не повертайся!

-Але ж Галю! – сумно сказав чоловік. – Подумай про дітей! Як без батька будуть?

-Геннадій, діти вже самі скоро батьками стануть. І, між іншим, вони повністю на моїй стороні. Де це бачено, щоб старий чоловік від дружини до молодої жінки йшов?

-Ох, пробач мені! Закохався я, як юнак!

І не брехав Геннадій. Справді закохався. Марина була жінка не те щоб зовсім молода, але молодша за його Галину на цілих десять років.

Не заміжня, з яскраво-рудим волоссям і дуже ефектна. Завжди з макіяжем і на підборах, одяг носила модний і незвичний.

Як потім з’ясував Геннадій, вона сама цей одяг і придумувала, і шила.

Працювала Марина у перукарні в сусідньому під’їзді, куди Геннадій раз на три тижні ходив підстригтися.

І дуже йому рудоволоса і жвава Марина подобалася. Завжди вона була весела і дуже шанобливо слухала його розповіді про те, який він був у молодості і що робив.

Його Галина фарбувалася тільки на свята, а підбори і зовсім не носила. І слухати його не любила, а тільки виховувала та намагалася з нього «людину зробити»…

А Марина нахвалювала Геннадія, а після стрижки говорила, що ось тепер він «шикарний чоловік» і «справжній наречений».

-Ну, як тут було не закохатися? – думав Геннадій.

Сам він, звичайно, у жодному разі першим ініціативу не проявив би. Бо розумів, що він такій жінці, як Марина, не пара. Але, як виявилось, він помилявся…

Якось під час чергової стрижки Марина поскаржилася на самотнє життя. Мовляв, навіть нема кому навіть картину на стіну причепити.

-Я можу допомогти, – несподівано для себе сказав Геннадій.

-Ох, ви такі добрі! – промуркотіла Марина. – Сьогодні? Я у сусідньому будинку, до речі, живу.

У Геннадія від щастя аж серце тьохнуло.

Надвечір він вдягнувся, причепурився, одеколоном намазався і непомітно від дружини вийшов з будинку.

Марина чекала його з вечерею та ігристим.

Одним словом, картину він тоді так і не причепив…

Наступного ж дня Геннадій оголосив дружині:

-Все Галю! Час нашого кохання минув. Я йду від тебе заради нового щасливого життя.

Галина аж присіла від здивування.

-Ага, йди, Геннадію, капці тільки по дорозі не загуби! – нарешті сказала вона. – Подивимося, чи довго вона тебе витерпить!

Дуже тоді Геннадій образився на Галину.

-Не цінуєш ти мене, Галю, тому й іду. Піду радувати своєю присутністю іншу жінку, ласкаву та велелюбну.

Галина тільки рукою махнула і пішла мити посуд.

Прозріння до Геннадія прийшло вже через місяць.

Виявилося, що Марина по квартирі ходить без підборів і макіяжу, і волосся у неї не від природи руде, а фарбоване.

Слухати про його молодість вона втомилася вже через тиждень, і запропонувала Геннадію говорити про щось інше.

Через два місяці виявилося, що Геннадій не дарує належної кількості квітів і взагалі вкрай неромантичний.

А їй, Марині, зовсім не хочеться готувати такому чоловікові різні смаколики. І Марина накупила повний холодильник заморожених вареників.

А через три місяці, коли Геннадій почав розкидати брудні шкарпетки вдома, Марина його виставила.

І ось він прийшов до офіційної дружини Галини, благати, щоб прийняла…

-Куди ж мені йти тепер, Галю? Та й прописаний я у нашій квартирі. Будь ласки, пусти в мою квартиру.

Але Галина просто зачинила двері перед чоловіком.

Нічого тоді Геннадію не залишалося, окрім як попроситися до одинокого сусіда Миколи Івановича, з яким вони давно дружили.

Микола Іванович прийняв Геннадія як брата. Поспівчував і погодився з ним, що жінки «всі однакові».

Геннадій у сусіда прижився. Разом вони розкидали шкарпетки по квартирі і стригли один одного.

А Галина, іноді таки сумувала за чоловіком. Самотньо їй було. Тому на розлучення вона подавати не поспішала і раділа, що чоловік хоч і не вдома живе, а поряд.

-Хтозна, як воно буде в житті, – міркувала жінка. – Та пробачити його, я навряд чи зможу!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.