– Вітя, ну почекай… Тобі що не цікаво, скільки нам на весілля подарували? – Аня намагалася звільнитися від обіймів чоловіка.
– Так. Я не зрозумів, тобі конвертики важливіші за чоловіка? – Віктор, намагаючись відсунути тепер вже законну дружину ближче до ліжка.
– Ти, важливіший, – мляво прикриваючи очі, відповіла Ганна.
Віктор крадькома глянув на годинник і ніжно поцілував дружину, прикривши руками її вуха.
– Двері… там хтось прийшов, – Аня здригнулася.
– Нікого там немає, тобі почулося, ти ухиляєшся від подружнього обов’язку, – посміхнувся Віктор.
Але Аня тільки наморщила лоба.
– Добре я подивлюся.
Віктор вийшов у сусідню кімнату, повернувся усміхнений, показуючи дружині ключ.
– Бачиш? Я закрився на ключ, ніхто не ввійде.
Аня посміхнулася.
***
Південне сонце настирливо просвічувалося через щільно закриті штори. Аня розплющила очі і побачила, що Віктор вже прокинувся і дивиться в телефон.
Зараз вона згадала, як злилася на нього лише тиждень тому, побачивши поряд із колегою по роботі. Ані здалося, що це була не просто розмова, та й частина діалогу, яку вона почула, надто схвилювала її.
Віктор був красенем. Атлетична статура, блондин. Завжди одягнений зі смаком та харизматичний. Аня навіть одразу не повірила, коли чоловік запропонував їй зустрітися у кафе.
Але зараз… “Якби не любив, не одружився ж”, – намагалася знайти відповіді на свої запитання Ганна. “Ну й що, що мій батько власник фірми. Любов важливіша! Значить, та дівчина не має для нього значення”.
Аня посміхнулася сама собі.
– Я ображусь, невже телефон важливіший за дружину? – демонстративно надула губи Аня.
– З днем весілля всі вітають, п’ятдесят повідомлень, треба було переглянути, щоб не прогаяти важливе.
– Нічого там цікавого немає, йди до мене, – покликала Ганна.
Віктор нахилився та поцілував дружину.
– Я дуже голодний, вставай, підемо снідати чи вже обідати.
– Іди, якщо хочеш, я хочу подивитись подарунки, вчора так і не вийшло.
Аня накинула шовковий халат і вийшла у вітальню.
Подарунки у великих та маленьких коробках були складені в середині кімнати. У блакитній коробці лежали конверти, літали гелієві кулі, стояли квіти у вазі.
Аня підійшла до блакитної коробки і почала щось шукати.
Віктор вже відчинив ключем двері і хотів вийти, як дружина зупинила його.
– Конверта тітки Марії немає, здається, такий пухкий був.
Віктор обернувся.
– Подивися ще раз. Тут стільки подарунків, що він міг завалитися кудись, – чоловік підійшов до дружини і спитав: – Що тобі принести? Закуски хочеш? Сподіваюся, що їжа є, і люди все не доїли.
Віктор ніжно поправив локон, і глянув у її сірі очі, затримавши свою руку біля її обличчя.
– Я скоро, готуйся, – шепнув Віктор їй на вухо.
Аня відчула, як мурашки забігали по шкірі. Вона прикрила очі і, схаменувшись, пішла у ванну кімнату. Коли вона повернулася, то застала Віктора, який задумливо дивився у вікно. На столику біля ліжка стояла тарілка з сирним асорті і два наповнені келихи з ігристим.
– Ти засмутився?
– Пробач, мені зателефонували… наш медовий місяць треба буде перенести, я їду до родичів на поминки.
Аня засмутилася.
– Так – так, звичайно, без розмов. Коли ти їдеш?
– Завтра, думаю. Сьогодні я хочу провести день із тобою.
– А як же наші квитки та готель?
– А давай не будемо нічого скасовувати, я приїду трохи пізніше, починай відпочивати без мене. Переведеш мені на карту, я без грошей зовсім?
Аня одразу погодилася.
– Слухай, Вітя, почекай, а де конверт моїх батьків, там якраз карта є з грошима, тобі ж потрібні будуть гроші, напевно, це все дорого, – Аня згадала, що шість місяців тому, коли не стало її бабуся, батько сказав, що дешевше відзначити ювілей, аніж піти на небеса.
Віктор глянув на дружину, трохи примружившись, наче знайшов приголомшливий вихід із ситуації, що склалася, і кивнув.
– Я знайду.
– Я сам, відпочивай. А пін-код?
– Дата нашого весілля число та місяць, – Аня обійняла чоловіка.
– Дякую, я швидко, туди та назад. І потім ми ще два тижні будемо разом, лише ти та я.
Аня вийшла у вітальню і почала знову шукати пухкий конверт.
– Тобі ж і готівка може знадобитися, зараз … почекай, тут десь тітки Марії конверт був.
– Та ну їх, ці гроші, не хвилюйся, у нас же весілля, – Віктор старався, щоб Ганна не підходила більше до блакитної коробки.
– Ти маєш рацію, настав час спускатися, гості чекають.
Ночували та відзначали другий день одруження у заміському будинку батьків нареченої. Друзі та близькі родичі вже почали збиратися на свято.
– Піду, подивлюся, чи готове все чи ні.
“Такий дбайливий”, – зраділа Аня.
Віктор спустився на перший поверх і непомітно увійшов до дальньої кімнати.
– Ти що з глузду з’їхала ховатися у молодят у кімнаті, що ти збиралася там робити?
– Вітя, я скучила, – Катя притулилася до нього і вп’ялася своїми губами в його губи.
– Треба потерпіти, кохана, завтра ми поїдемо кудись. Гроші маю. Точніше картку.
– Цю картку? – Катя дістала з сумочки конверт, у якому лежала карта.
– Навіщо ти забрала карту?
– Я взяла конверт із грошима, а цей із карткою, прилип до нього.
– А якби тебе хтось побачив. Віддай конверти.
– Хто? Ця твоя? Сказала б, що принесла подарунки, що залишилися. Вітаю і таке інше. І взагалі це мені за моральні переживання, оплата так би мовити. Чому ти не прийшов до мене вночі? – Катерина вийняла гроші з конверта і простягла їх Віктору.
Він забрав її руки з плечей і швидко забрав конверти.
– Я не готовий ризикувати, коли гроші в мене вже в руках. Зараз це просто весільні гроші, а потім гроші фірми, сім’ї. Тому рекомендую тобі сидіти тихіше за воду, нижче трави. І на роботі не смій навіть дивитися у мій бік, чуєш? Зрозуміла? Іди до всіх, і давай щоб я не хвилюватись.
– Та зрозуміла я, – зітхнула Катя.
Віктор швидко вийшов із кімнати і попрямував у двір. Гості вже зібралися, з тераси потягнувся запах шашлику. Аня вже теж одяглася і вирушила на перший поверх. Біля сходів Віктор і зустрів її.
Прощалися вранці. Віктор не дивився в її очі. Аня ловила погляд і чомусь готова була розплакатися.
– Я швидко.
Вікторр поїхав, а Аня залишилася у заміському будинку батьків. Останній день літа ніби не хотів нічого міняти. Жарко було з самого ранку, жарко по-літньому. Хотілося мінералки.
-Тату, а де вода? На кухні нема? – Запитала Аня.
– Подивися у дальній кімнаті, там упаковка ще була.
Аня кивнула і пішла шукати. Дві упаковки мінералки справді стояли за дверима. Аня дістала одну пляшку і вже збиралася вийти з кімнати, як їй на очі попався конверт. Той самий конверт, який дарувала тітка Марія.
Аня підняла його. Конверт був порожній.
– Тату, тут така справа… Я думала, що конверт десь у подарунках, але мені здається, назріває сварка.
– Що? – Батько повернувся до дочки, подивився на дружину, яка сиділа на веранді, і сказав, – розповідай.
– Цей конверт від тітки Марії, вона подарувала дуже пристойну суму. Такий конверт був один. І вранці після весілля я не знайшла його у коробці. А зараз пішла за мінералкою, а він там валяється. Я хотіла віддати його Віктору… і не пам’ятаю, щоб він його брав.
– Давай, я подивлюсь по камерах. У тій кімнаті теж камера є, не хвилюйся.
За кілька годин, на вечерю, батько вийшов зі свого кабінету і неквапливо підійшов до столу. Батько, здавалося, вивіряв кожен крок, ніби готуючись озвучити якусь таємницю.
– Ганно, – почав батько. – Я зідзвонився з дядьком Віктора, пам’ятаєш, він приїжджав проїздом тиждень тому, сам знайшов мене. Аня кивнула. – Так ось. У їхній сім’ї ніяких поминок немає, усі живі здорові. Батьки Віктора також нічого такого не знають. Виходить, Віктор тебе обдурив.
– Оце так, другий день тільки, як одружилися, – мама Ані прикрила долонею рота.
– Але ж це не все, дочко…, – тут батько запнувся. – Ти мені не віриш. Але в дальній кімнаті теж є камери і після цих доказів я рекомендую тобі подати на розлучення.
– Що? – Аня не витримала і підскочила зі стільця.
– Карту, до речі, що ми з мамою вам подарували, я заблокував. Він тобі зраджує, я певен. Віктор зустрічається з Катею. У тій кімнаті вона вийняла з сумочки два конверти, ось цей з грошима і другий з карткою. Гроші забрала собі, а картку віддала Віктору. Вони цілувалися та обіймалися.
Аня заплакала та кинулася до матері.
– Не плач, – серйозно сказав батько. – Ситуація з конвертом відкрила очі тобі на чоловіка – це найцінніше, що тобі подарували у день весілля!
Розлучалися тихо. Батько зробив так, щоб Аня про це не турбувалася та не переживала. Віктор і Катя одразу звільнилися з фірми і більше у житті Ані не з’являлися. А той порожній весільний конверт батько Ані поклав до папки з остаточним розрахунком.