Ганна Павлівна плакала. Так вона ще ніколи не плакала.
– До чого ж цибуля пекуча попалася! – подумала вона, вкотре промивши цибулю холодною водою.
Сиве пасмо волося вилізло з-під косинки. Руки звично чистили, смажили, варили. Особливо готувати нема для кого: у квартирі тільки вона, та котик Мурчик. Але звичка залишилася. Навіть якщо одна – це не означає, що треба їсти бутерброди.
Ганна Павлівна не зовсім одна. У неї є син – Павло. Але він живе не з нею. Поруч, але не з нею. Коли Павло одружився з високою чорноокою красунею Оксаною, Ганна Павлівна спочатку зраділа. Думала: – Ну от і онуки скоро підуть. І помічниця вдома. І поговорити, жіночі справи обговорити.
Але помилилась. Оксана тільки за собою любила доглядати: то басейн, то манікюр, то фітнес у неї. Додому тільки ночувати приходила. Свекруха цього не розуміла.
-Ні, те, що ти за собою дивишся, це добре! Це навіть дуже добре! Але ж ти не одна! Напевно, треба якось чимось і поступитися заради сім’ї!
А Оксанка відразу сваритися починала!
-Не лізьте до нашої сім’ї! Не ваша справа! Ми з Павлом самі розберемося. Чи ви думаєте, що якщо ми у вас живемо, мною командувати можна?!
А Ганна Павлівна теж була не з тих, хто дозволить так розмовляти з собою. Не мовчала:.
-Ти спочатку туфлі свої брудні вимий, а потім сваритися тут будеш! Зауваж! Твої туфлі, не мої!
І так, слово за слово – і з маленької сварки, виникла грандіозна.
Отак і жили: жодного дня без сварки! Тільки одного разу все це припинилося. Виїхали Павло та Оксанка. Маленьку квартирку собі в іпотеку взяли у новому районі міста. Добре там їм жилося чи погано, Ганна Павлівна не знала. Її у гості ніхто не кликав, а сама вона ніколи не поїде.
Так і залишилася вона сама з Мурчиком. Тільки іноді з сином зідзвонювалася, та й то, у разі крайньої необхідності.
Ганна Павлівна із задоволенням вдихнула аромат свіжого борщу!
Смачно вийшло!
– Ну що, Мурчик, обідати будемо? – спитала вона у котика, викладаючи тому в миску корм із пачки.
Мурчик зліз із стільця, потягнувся, прогнувшись у спині, ніби дякував господині, і приступив до трапези.
Тільки Ганна Павлівна зібралася і сама скуштувати борщу зі сметанкою, як у двері подзвонили.
Дивно, але на порозі стояв Павло. Ганна Павлівна свого подиву не видала. Сприйняла як належне. Тільки поцілувала його в щоку: – Привіт, синку! Борщ будеш зі мною їсти?
-Буду, Мамо! – зрадів Павло.
Коли він повернувся з ванною, з вимитими руками, на столі в кухні вже стояло дві тарілки маминого борщу зі сметаною.
Він їв із величезним задоволенням, весело постукуючи ложкою по тарілці. Як у дитинстві. Мама завжди добре готувала.
-Ой, відвів душу! Давно такого не їв! – сказав Павло.
Наївшись, Павло відкинувся на стільці.
-Мамо, мені з тобою поговорити треба! – раптом сказав син.
-Слухаю тебе синку! – відповіла Ганна Павлівна.
– Можна, я в тебе поживу трохи? Я від Оксанки пішов! Набридло вже все: майже нічого не готує, прибирати не любить. Що не скажи – одразу сварку закочує.
Павло дивився на маму з надією, що вона його з радістю підтримає. Адже вона не любить Оксану.
Ганна Павлівна вислухала сина. Воно, звичайно, погано, що Оксанка так поводиться. Але з іншого боку, вона такою завжди була. І Павла це раніше не напружувало.
-Ні, Павле, йди додому, до дружини. Вирішуйте проблеми разом. Не бігайте по батькам. Сьогодні ти прибіг до мене на жінку скаржитися. Завтра Оксанка до своїх батьків побіжить зі скаргою на тебе.
Павло застиг, образився, що його мама не розуміє, не шкодує, не любить.
-Ні, Павло! Я тебе любила, люблю і любитиму! Ти мій син. Але проблеми у сім’ї ви повинні вирішувати разом. Якщо вам погано разом – розходьтеся! Якщо добре – живіть, народжуйте дітей, виховуйте! І я готова вам допомагати! Але лише в цьому. А ховати тебе від дружини, і покривати не буду! Потім у тебе це увійде у звичку: ти почнеш іти спочатку до друзів, потім до подруг! Я в цьому брати участь не хочу!
Ганна Павлівна говорила все це синові твердо та спокійно. Хоча на душі було дуже тяжко.
-Мамо, звідки тобі все це знати? Не збираюся нікуди! Я просто не хочу бачити її зараз!
-Знаю, синку! Колись ось так пішов твій батько! Спочатку до мами своєї бігав за будь-якої сварки. Якщо щось не по його було – одразу йшов. А потім з мамою сумно було, то він по друзях: то в одного переночує, то в іншого! А я свекрусі дзвонила, турбувалася. А їй доводилося брехати на прохання сина. А далі й нова родина з’явилася! І зі мною твій батько ніколи не поговорив, не обговорив, що його не влаштовує. Він просто йшов … до мами! Тож ось тобі моє слово: борща поїв? Треба – приходь, ще дам! А зараз іди додому!
Ганна Павлівна майже прогнала свого сина. Їй було важко. І сина шкода. Дуже шкода. І невістку вона не любила. І син пішов дуже ображений на неї. І вона потім сиділа і плакала. Адже могла й лишити сина!
А ображений Павло ішов додому. Він і справді все ще любив цю свою сварливу дружину. І їм справді треба поговорити.
А вона, тільки-но, він встиг відчинити двері, кинулася йому на шию, притулилася до нього і заплакала: – Я думала ти назавжди пішов! Вибач мене!
-І піду, якщо ще раз так зробиш! – твердо сказав він. – А взагалі, я думаю, нам пора вже дитину народити! – Закінчив Павло.
А потім настав день, коли він зателефонував мамі:
-Мамо, ми з Оксаною хочемо запросити тебе до нас! У нас велика радість!
Ганна Павлівна раділа і посміхалася, коли пекла пироги! І настрій у неї був добрий. Вона наказала Мурчику поводитися добре і вирушила до сина.
Виявилося, що Оксана вагітна та Ганна Павлівна незабаром стане бабусею.
А зараз Ганна Павлівна почувається абсолютно щасливою людиною! Їй є для кого жити: невістка Оксана подарувала їй чудову онучку – маленьку Катрусю!
-Все ж таки права я тоді була, коли Павла прогнала! – думає вона, гуляючи з маленькою Катрусею.