– Здрастуйте, Ганно Петрівно. Таня вдома? – Ігор у розстібнутій куртці стояв на порозі, з тортом в одній руці та пляшкою ігристого в іншій.
– Привіт, Ігоре. Проходь, роздягайся. А в честь чого ти так офіційно вбрався?
Молодий чоловік зам’явся. Потім присунувся до Анни Петрівни і прошепотів їй на вухо:
– Я приготував сюрприз. – Ігор відсторонився, спостерігаючи за вчиненим ефектом.
– Сюрприз? Як цікаво, – сказала Ганна Петрівна. – Я піду, попереджу Таню, щоб одяглася відповідно до моменту. – Вона розуміючи кивнула і пішла.
Ігор пригладив волосся, взяв торт, шампанське та пройшов до кімнати. Він озирнувся, не знаючи, куди поставити подарунки. Не під ялинку ж. Поставив на журнальний столик та сів на диван.
Він хотів зробити Тані пропозицію на Новий Рік, але не наважився. Компанія підібралася молодіжна, галаслива, та й відповідного моменту не сталося. Інша справа зробити пропозицію у сімейному колі. Ось тому і одягнувся належним чином: костюм, блакитна сорочка, краватка в смужку.
Тридцятидворічний чоловік не був красенем. Але всі дівчата в інституті намагалися підкорити серце чарівного викладача. Якось Ігор побачив у першому ряду на своїй лекції симпатичну студентку і пропав. Дівчата відчайдушно заздрили Тетяні. Вважали, що їй дуже пощастило.
– Привіт! – Зі своєї кімнати вийшла Тетяна в ошатній сукні коралового кольору, яка дуже йшла її смаглявому обличчю та темному волоссю.
Ігор окинув її захопленим поглядом. Його серце затремтіло.
– Я піду, чайник поставлю, – сказала Ганна Петрівна, взяла торт із пляшкою ігристого і пішла до кухні.
А Тетяна з Ігорем завмерли, не зводячи очей один з одного. Вони навряд чи її почули.
Ганна Петрівна нарізала на трикутні шматочки торт, поставила на стіл парадні чашки з чаєм, і покликала молодих до кухні. Ігор відкрив ігристе.
– Ганно Петрівно, можна келихи?
– Звісно, Ігоре. – Ганна Петрівна перезирнулась із дочкою.
Ігор розлив ігристе по високих тонких келихах. Встав із-за столу.
– Сьогодні Святвечір. Напередодні дивовижного свята я прошу у вас, Ганно Петрівно, руки вашої дочки, – почервонівши, сказав він. – Таня, ти вийдеш за мене заміж?
Тетяна зашарілася від задоволення і теж встала. А Ганна Петрівна рушником промокнула сльози на очах. У цей момент Ігор дістав з кишені тонке золоте колечко з діамантом і опустив у келих Тані. Вона нічого не помітила, бо не відводила очей від нареченого.
Чому Ігор вирішив саме так піднести нареченій обручку, він і сам не знав. Побачив у якомусь фільмі. Епізод справив на нього незабутнє враження. Але в житті, як правило, все виглядає і виходить далеко не так, як у кіно.
– Ти так і не відповіла, чи вийдеш за мене? – Ігор повторив своє питання, вже добряче нервуючи.
– Я… – очі Тані сяяли щастям. – Згодна! – прошепотіла вона на радість Ігора.
– Діти мої, будьте щасливі! – сказала Ганна Петрівна, вже не приховуючи сліз. – Піднімемо до дна. – Вона теж підняла келих.
Хотіла вигукнути «Гірко!», але схаменулась, що це ще не весілля.
Вони цокнулися. Тетяна, не відводячи очей від обличчя Ігоря, піднесла келих до губ. Вона відкинула голову, і тонке кільце ковзнуло по прозорій вологій стінці келиха їй у рот.
Ігор, заціпенів від страху, що Тетяна проковтне кільце. А вона раптом зігнулася навпіл, та затулила рот долонькою, під якою щось хруснуло. Наступної миті Тетяна відібрала від обличчя руку. На долоні лежало кільце і шматочок переднього зуба.
З очей нареченої линулися сльози. Говорити вона не могла, тільки незрозуміло дивилася на свою долоню.
– Вибач. Я зробив дурницю. Думав… Ганно Петрівно! Що ж робити? – Ігор поставив келих на стіл і безпорадно дивився то на Таню, то на її маму.
– Треба їхати до лікарні. Там має бути стоматолог. Заспокойтесь Ігоре. Нічого, буває. Поїдемо швидше. – залепетала Ганна Петрівна.
Таня плакала всю дорогу. Ігор почував себе повним невдахою. Корив себе за любов до кінематографічних ефектів, без кінця просив вибачення.
У коридорі сиділа довга черга. Ігор, намагаючись виправити прикру помилку з невдало поданим кільцем, влетів у кабінет лікаря з вимогою терміново допомогти його нареченій. Його негайно виставили у коридор. Але через десять хвилин прийшов інший лікар і повів Тетяну з собою.
Ігор не знаходив собі місця, чекаючи на неї. Вона вже не плакала, коли вийшла з кабінету. Лікар йшов слідом і наказував їй наступного дня сходити в стоматологічну клініку і долікувати зуб.
– Нічого, до весілля заживе, – примовляла Ганна Петрівна дорогою додому.
Ось так закінчилося невдале сватання Ігора. Вранці Тетяна сходила до стоматологічної клініки, де їй поставили пломбу, відновивши коронку зуба. Тепер вона знову могла посміхатися та радіти життю. Вона одягла злощасне кільце на безіменний палець правої руки. Вони з Ігорем подали заяву до РАГСу.
Два місяці пролетіли непомітно за передвесільною суєтою. Пригода із зубом майже забулася. І напередодні 8 Березня відбулося весілля.
Але матері Ігора наречена не подобалася. Вона мріяла, що дружиною її єдиного сина буде строга, скромна дівчина, також викладач як Ігор. Вони мають бути одного поля ягодами, мати спільні інтереси. А тут молода і вертихвістка, хоч і гарна. Ігор втратив голову та розсудливість від кохання. Маму не слухав, робив усе по-своєму.
У день весілля мама Ігора змінила гнів на милість. Убралася в синю сукню, підфарбувавши в тон їй яскраво-синіми тінями повіки. Від невдоволення вибором сина, обличчя її пофарбувалося рум’янцем.
Весілля проходило у шикарному ресторані. Гості зустрічали молодих, стовпившись у дверях. Ганна Петрівна вийшла вперед, тримаючи перед собою на рушнику з вишитими червоними маками коровай, випечений для цього на місцевому хлібозаводі.
Тут майбутня свекруха вирішила, що саме вона на правах мами нареченого повинна зустрічати короваєм молодих при вході в банкетний зал. Вона вихопила у Ганни Петрівни коровай і відтіснила її.
Як годиться, сказала коротку вітальну промову і запропонувала молодим відкусити від короваю. Мовляв, у кого шматок виявиться більшим, той у хаті й господарем буде. І пробурила своїми маленькими запливлими очима ненависну невістку.
Тетяна перелякано перевела погляд на маму.
– Не кусай, відламай, – розумно сказала Ганна Петрівна і похитала головою.
Як лікар, вона чудово розуміла, що надкушуючи, хоч і свіжий коровай, але з товстою рум’яною скоринкою, можна знову зламати злощасний зуб.
Мама Ігора зверхньо глянула на Ганну Петрівну, і знову витріщилася на невістку.
– Кусай! – знову промовила вона.
Тетяна відкрила було рота, але зрозуміла, що коровай дуже високий. Засумнівалася, чи вдасться відкусити шматок.
– Ну давай! – Нетерпляче повторила свекруха.
Гості стояли позаду, не могли бачити, через що сталася затримка. Тягнути далі було не можна. Тетяна підняла руку до короваю, збираючись відламати шматочок. Але, глянувши в очі розсердженій свекрусі, відсмикнула руку і надкусила коровай. Завмерла на мить, потім виплюнула в руку відкусаний шматок разом із пломбою.
Все весілля Тетяна сиділа засмучена, не посміхалася. Свекруха ж, навпаки, переможно дивилася на неї.
Наступного дня Тетяна знову сходила до клініки, де їй відновили передній зуб пломбою
.
За два тижні молодята розлучилися. Тетяна правильно вирішила, що зламаний зуб краще за зламане життя. За півроку вона вийшла заміж за лікаря-стоматолога. Тепер вона сліпуче усміхалася і була щаслива. Проблем із зубами у неї точно більше не буде.
Ігор так і не одружився, боячись зробити чергову помилку. Та й його мама не схвалила жодної кандидатури нареченої. То занадто молода, то з дитиною, то без прописки.
Ось така історія про кохання, зламаний зуб і невдалу першу спробу вийти заміж.