Ганна Костянтинівна дивилася улюблений серіал по телевізору, як раптом у домофон подзвонили.
-Мамо, це ми! Відчиняйте! – почула вона голос невістки в слухавці.
Вона невдоволено зітхнула, натиснула на кнопку домофона і пішла в спальню накинути халат.
-Мамо, доброго ранку! – невістка Оля діловито зайшла в квартиру з величезною сумкою. – А це Олежика речі. Він зараз підніметься. Вони з Павлом там якогось песика у дворі гладять.
Павло був сином Ганни Костянтинівни, а Олежик онуком. І, здавалося б, будь-яка мати і бабуся були б раді візиту улюбленого внука і сина суботнього ранку. Але Ганна Костянтинівна була не будь-яка. Вона була особлива мама і особлива бабуся.
-Олю, а я щось не зрозуміла… Ми хіба домовлялися, що ви приїдете?
-Ні, Ганна Костянтинівно, але просто у нас з Павлом зʼявилась можливість поїхати з друзями за місто на вихідні.
Вирішили, що усі будуть без дітей. Виїжджати потрібно через дві години. А Олежика залишити нема з ким. Ось ми і вирішили порадувати вас онуком.
-Ясно … – Ганна Костянтинівна награно посміхнулася. – Послухай, Олечко, у мене плани на вихідні. Тож Олежика я залишити в себе не можу.
-Але, мамо … – Оля звично підібгала губи, подібні розмови відбувалися вже не раз. – Зрозумійте наше становище.
-На жаль, не можу, – зупинила її Ганна Костянтинівна. – Олечко, я серіал дивлюся. І не можу зараз вас запросити у гості. Тож до побачення.
Вона відчинила двері і показала рукою на вихід.
Ольга рота аж рота відкрила від здивування.
У цей час відчинилися двері ліфта, і звідти вийшов син Ганни Костянтинівни Павло й онук Олег.
-Привіт, бабусю, – буркнув Олег, похмуро дивлячись на Ганну Костянтинівну. – Я на вихідних у тебе…
-Ні, Олежику. Я зайнята на цих вихідних.
-Чув таке? – Оля з викликом подивилася на чоловіка. – Не може мати Олежика в себе залишити. Тож плакав наш відпочинок.
-Мамо, ну будь ласка! – Павло засмучено дивився на матір.
-Вибач, Павлику, але в мене свої плани. Я буду рада прийняти Олежика іншим разом. Тільки, будь ласка, погоджуйте зі мною свої плани.
Ганна Костянтинівна ввічливо посміхнулася і зачинила двері перед сім’єю сина.
-Ти вже пробач мені, Павлику, вона, звичайно, твоя мама, і ти можеш на мене сердитись. Але робить вона, недобре. А не так, як має робити мама, – Оля роздратовано засовувала сумку Олежика в багажник машини. – Усі бабусі, як бабусі. Нічого в житті, крім онуків, не треба. А вона!
-Ну, може й справді плани в неї якісь… – мляво намагався заступитися Павло за матір.
-Ага! Плани! А те, що вона тебе після інституту одразу з дому виставила! Ти ж сам розповідав! Казав, що вона тобі умову поставила, щоб ти протягом трьох місяців з’їхав від неї.
-Ну так… Було діло… Але зате я швидше за всіх однокурсників роботу нормальну знайшов.
-Зате! – сказала Оля. – Та хороші матері синів від себе відпускати не хочуть! Біля себе тримають, одружуватися не дозволяють!
-Ну ти вже як скажеш, Оля… – Павло посміхнувся. – Що ж хорошого, якби вона мені одружитися з тобою не дозволила?
-Та не в цьому справа, Павлику, – сказала Оля. – Справа в тому, що вона поводиться не як звичайна мати. І не як звичайна свекруха.
І далі Оля почала розповідати чоловікові про те, як поводяться свекрухи її подруг.
З’ясувалося, що «хороша» свекруха не повинна мати власного життя, а жити тільки турботами і справами сім’ї свого сина. Повинна приїжджати на першу вимогу, якщо молодій сім’ї потрібна допомога. Повинна приймати в себе онуків у будь-який час і на будь-який термін.
Звичайно, були й винятки. Вони приїжджали набагато частіше, ніж потрібно молодим, намагалися встановлювати свої правила, а також вимагали від молодих, наприклад, присутності на дачі. Але навіть вони приймали в себе онуків із задоволенням і ніколи не виставляли гостей.
Павло у відповідь на бурхливу розмову дружини вважав за краще помовчати. Тому що, з одного боку, йому, звісно, було шкода втраченої можливості відпочити. Але з іншого…
Ганна Костянтинівна виховувала сина одна. Хто був його батьком, Павло так і не дізнався. Ганна Костянтинівна розповідала, що його не стало, але чомусь Павло не вірив у це.
Найближчі родичі жили в сусідньому місті, і на тендітні плечі Ганни Костянтинівни лягли всі турботи про сина, які зазвичай розподіляються на кількох людей.
З самого раннього дитинства Павло знав, що має бути самостійним і сильним. Тому що треба допомагати мамі. І він достеменно знав, що дитину можна виховати і без допомоги свекрухи. І навіть без допомоги чоловіка.
Які він міг претензії виставити матері?
А те, що після університету його попросила відселитися, то він он яку кар’єру завдяки цьому побудував! Можливості розслаблятися не було!
І взагалі йому дуже приємно, що мати залишається цікавою жінкою. Розвивається, доглядає за собою. Гімнастиками усілякими займається.
Оля он нехай ще знайде таку модну свекруху! Ніхто такої не має!
Але дружині все ж таки він вважав за краще цього не говорити. Просто наступного разу треба буде заздалегідь з матір’ю домовитися на рахунок Олежика.
А Ганна Костянтинівна спокійно собі повернулася до перегляду серіалу після того, як зачинила двері за сином та його родиною.
У її душі не було ні тіні якогось каяття за те, що вона так безцеремонно відмовила родичам.
-Зрештою, це їхні проблеми, що вони ніяк не усвідомлюють, що я самостійна людина і маю власне життя, – вирішила вона і більше про це не думала…