Галина Сергіївна дуже переживала! Сьогодні вона має важливий день, від якого залежало майбутнє її сім’ї, хоча в сім’ї всього дві людини: вона і дочка Марійка, славна тринадцятирічна дівчинка, яка ще не увійшла в перехідний вік. Ну, так Галині здавалося.
А день був особливий тому, що відзначали кінець навчального року Марії та офіційне оголошення про те, що вони з «дядьком Ігором» хочуть одружитися. До цього дядько Ігор, колишній товариш її покійного чоловіка, був просто другом сім’ї.
Він часто приходив у гості, вирішували їхні сімейні проблеми на кшталт ЖКГ, дрібного ремонту в будинку. Іноді водив у кіно, театр чи кафе. Марійка була прив’язана до нього з раннього дитинства, а того, що у них з мамою кохання, вона, звісно, не розуміла.
І ось сьогодні це належить оприлюднити. Як дівчинка все сприйме? Як поставиться до цієї звістки? Галина переживала не на жарт. Її заспокоювала Ліда, також подруга. Вона була щасливо заміжня і бажала Галині такої ж долі. Це зрозуміло.
– Не хвилюйся ти так! Не з вулиці дядька привела. Марійка знає його з дитячого садка, можна сказати. Чого ти хвилюєшся? Все буде нормально.
Вони спекли торт, запекли курочку, наробили салатів. Стіл накрили святковий, гарний, з букетом бузку посередині.
– Шкода, що Юрко у відрядженні, – пошкодувала Лідія. – Таке гуляння пропустить.
Юрко – це її чоловік. Постачальник, тому часто у роз’їздах. А після повернення на нього завжди чекає рясне застілля, на яке Лідія майстриня.
Нарешті, прийшов час. Марійка в рожевому платті в горошок і з такими ж рожевими щічками світилася радістю. А Галина тремтіла, як осиновий лист. Але дзвінок у двері, і на порозі з’явився Ігор.
Модні, елегантні, з радісною посмішкою на обличчі. Він привітав Марію із чудовим закінченням чергового навчального року та подарував їй планшет. Дівчинка так зраділа, що кинулася йому на шию і віддячила, пообіцявши й надалі вчитися добре.
Сіли за стіл, почали вести неспішну розмову про справи насущні. Ігор запитав, коли Юрій повернеться, щоб на рибалку з’їздити. Та й говорив переважно він. Мама Марії мовчала, а Лідія підбадьорювала її поглядами.
Тут Ігор дістав із свого пакета ігриста, до цього пили лише сік. Попросив у Галини фужери, наповнив до країв собі і дамам, піднявся на весь свій значний зріст і промовив:
– Дорогі та близькі мені жінки, Галина, Марія та подруга Ліда. Сьогодні для мене дуже особливий день.
Ліда сиділа спокійно, Марія дивилася на свого улюбленця на всі очі, а у Галини на щоках з’явився густий рум’янець, а очі були опущені.
– А особливий він тому, – продовжив Ігор з усмішкою, – що я хочу оголосити, що дуже люблю Галю і прошу її стати моєю дружиною.
Повисло тяжке мовчання. Галина дивилася на дочку і побачила, як іскри в її очах згасли, і вони перетворилися на колючі щілини.
– Ви ж татовий друг…, – прошепотіла вона. – Як ви можете? Це ж зрада! Мамо, скажи йому!
Тиша стала напруженою, Галина спробувала щось сказати на виправдання, але Марія слухати не стала, вискочила з-за столу і втекла до своєї кімнати, щільно зачинивши двері. Дорогу іграшку вона із собою не взяла.
Усі розгубилися, Ігор прокашлявся, а Лідія сказала:
– Не звертайте уваги. Марія дівчинка розумна, подумає добре та вибачиться. Не псуйте собі свято.
Але свято не вийшло. Лідія принесла торт, вони нашвидкуруч попили чай, і вона пішла додому, залишивши подругу з Ігорем наодинці. На прощання тільки прошепотіла Галині:
– Та пройде все це у неї. Зараз відмовишся від своєї долі, а через кілька років зустріне Марія якогось Володю, і пурхне до нього. Залишишся сама. Подумай про це, не роби не обдуманих вчинків…
Галина з дядьком Ігором постукали в кімнату Марії, хотіли поговорити, але почули гнівне:
– Двері зачиніть! Я не хочу нічого обговорювати.
Ігор попрямував до порога, де в них із Галиною відбулася нелегка розмова. Вона гладила його по рукаву і сумно говорила:
– Мабуть, не судилося нам, Ігор. Ти вже все зрозумів, не можу я всупереч дочці піти…
Чоловік лише сумно похитав головою та пішов.
Після цього життя у Марії з мамою потекло, як і раніше. Ось тільки мама посміхатися стала рідше, і очі завжди були сумними. Але Марія цього не помічала, вона раділа, що в них вдома нічого не змінилося, їм із мамою дуже добре вдвох. Не помічала до певного часу.
Якось вночі вона прокинулася від дивного приглушеного звуку, навіть не зрозумівши, звідки він. Дівчинка встала і пройшла на кухню, щоб попити води і зрозуміла: це плакала її мама.
Вона захвилювалася. Раптом вона занедужала чи щось трапилося. Але зайти до неї не наважилася. Наступного дня довго вдивлялася в її обличчя і зрозуміла, що мама переживає.
Як тільки мама пішла на роботу, вона одразу зателефонувала тітці Ліді та розповіла, що трапилося.
– Зайди до мене ввечері, поговорити треба, – суворо відповіла та.
І Марія з хвилюванням на душі прийшла до сусідки. Розмова була важкою для дитячих вух. Додому Марія повернулася задумливою та сумною. Обійняла маму, вдихнула її рідний запах. Їй так багато хотілося їй сказати, але вона не наважилася.
Наступної неділі вони мали йти у кіно. Мама наперед купила квитки, і вони з Марією готувалися до цього виходу. Вибирали вбрання, сукні, туфельки, як дві подружки. І мама помітно повеселішала.
Але в неділю вдень Марія раптом зам’ялася, не наважуючись щось сказати. Нарешті сказала:
– Мамо, ти тільки не ображайся, але може, ти сама сходиш? Мене хлопчик на день народження запросив, Сашко, ти його знаєш. Я не змогла відмовити, там усі наші збираються.
Дівчинка вичікувально дивилася на матір, і та квапливо відповіла:
– Так, Марійко, йди, звичайно. А квиток я продам на вході, що робити тепер… У тітки Ліди чоловік повернувся з відрядження, вона не піде.
Марії було дуже шкода бачити мамине засмучене обличчя. Вона поцілувала її і відправила, побажавши гарного вечора.
Сльози так і норовили покотитися з очей, коли Галина їхала в таксі. Водій навіть спитав, чи не сталося чого?
– Ні, все гаразд. А ви не хочете в кіно сходити? Я маю зайвий квиток, – сама від себе не чекаючи, відповіла вона.
– Ах ось воно що. Кавалер не зміг супроводжувати даму. Ні, дякую, я тільки на зміну заступив.
Галина вийшла біля кінотеатру. Біля входу було чимало народу, гарно одягнена публіка, всі парами… І тут вона почула його голос:
– Галино, я знаю, у тебе є зайвий квиток.
Вона озирнулася й побачила поряд із собою Ігор. Він лукаво посміхався, і вона зрозуміла.
– Марійки витівка? – Запитала вона.
– Так. У тебе, точніше, у нас чудова дочка! – відповів він і міцно обійняв Галину.
Пізно ввечері вони втрьох сиділи за столом, радісні, щасливі та обговорювали весілля. Вирішили, що вона буде скромною, у колі близьких та друзів.
– Тільки ми маємо встигнути в серпні, щоб ще на море з’їздити всією родиною, – сказав щасливий наречений і розкланявся, поцілувавши своїх коханих жінок на прощання.