Галина була на кухні і готувала обід, коли в коридорі задзвенів дзвінок. Син прийшов. Галина вийшла йому назустріч і, з подивом побачила в його руках великий подарунковий пакет. – Що це, синку? – Мамо, це тітка Олена тобі передала. Це тобі подарунок на Новий рік. Галина нагодувала сина і пішла подивитись на подарунок. Вона відкрила пакет і ахнула – там лежала велика гарна ваза! Її ваза

Галина була на кухні і готувала обід, як раптом в коридорі продзвенів дзвінок.

Син прийшов зі школи.

-Добре, що встигла! – подумала жінка. – А то сяде за уроки, не докличешся. Андрійка треба одразу ж годувати, а то потім він “дуже зайнятий».

Галина вийшла назустріч синові і, з подивом побачила в його руках великий подарунковий пакет.

-Що це, синку?

-Мамо, це тітка Олена тобі передала, я її біля будинку зустрів. Сказала, що квапиться, зайде до тебе завтра. Вона тільки недавно приїхала. А у пакеті тобі подарунок на Новий рік.

Галина нагодувала сина і вирішила подивитись на подарунок.

Вона відкрила пакет і ахнула – там лежала велика гарна ваза… Її ваза!

-Так це ж… Ну привіт, моя вазочка! І як же ти потрапила до Оленки?

Галина, Світлана, Ірина та Олена дружили ще зі школи.

Бачились не часто – у всіх справи, турботи, але сьогодні Галина обдзвонила всіх і запросила до себе на чай.

Обіцяли прийти.

У призначену годину будинок наповнився сміхом, поздоровленнями – подруги давно не бачилися, у всіх новини.

Вже сидячи за столом, Галина подивилася на всіх.

-Ой, дівчата! Я забула фрукти, зараз принесу.

Галина наповнила принесену вазу фруктами та поставила її в центрі столу.

-Це що? Звідки ця ваза? – Світлана здивовано дивилася на блискучу красу.

-Оце я й хочу зрозуміти! Вчора мені її подарувала Олена!

Першою тихенько засміялася Ірина. Потім сміх підхопили всі інші.

-Ой, дівчата! Давно я так не сміялася! – Ірина витерла сльози. – Ну що, давайте розказуйте!

-Так, дівчата! – сказала Галина. – Визнаю, що це я була першою хто це почав. Мені цю вазу подарували на роботі, але у мене таких схожих кілька штук. Ну я її і поклала в шафу, а коли Світлана наступного року запросила нас на Різдво, подарувала їй цю вазу.

Усі глянули на Світлану.

-І?

-Ви ж знаєте, що моя свекруха нормально сприймає лише кришталь. І ніяк їй неможливо пояснити, що нині ним мало хто користується, є багато хорошого посуду з інших матеріалів.

Не бажаючи вислуховувати сотий раз історію про важке придбання кришталю в минулому я, будучи хорошою невісткою і не бажаючи сваритися зі свекрухою через нісенітницю, просто сховала вазу. А дістала її через рік, коли Ірина запросила мене на Різдво.

-А я не вмію вибирати подарунки, і ніколи не купую їх вчасно! – продовжила Ірина. – Ця ваза пролежала у мене без вжитку рік.

Ви ж знаєте, у мене сильно заслабла мама, кілька місяців я жила у неї, не до свят та гостей було, тому, коли Олена покликала на наступне Різдво, я щоб не вибирати непотрібну річ, просто дістала цю вазу та й подарувала їй.

-А мені вона просто не сподобалася! – сказала Олена. – Вибач, Ірочко – до вигляду та якості жодних запитань, але я люблю маленькі вазочки, для мене вона надто громіздка.

Тому вона й перейшла до рук Галинки. Сім’я у неї велика їй і посуд потрібний більше. Ось так і вийшло, Галочко, що ваза повернулася до тебе.
-Сподіваюся, що Галя не подарує мені цю вазу наступного Різдва! – розсміялася Світлана.

-Ну вже ні! По-перше, ти її вже бачила. А по-друге, раз вона повернулася до мене, значить так тому й бути! Нехай буде у мене!

Ну, дівчата, ми насмішили одне одного! Тепер із моєю новою – старою вазою все ясно, давайте пити чай!

Мені не терпиться дізнатися про все, що трапилося у вас, поки ми не бачилися!

І жінки весело загомоніли, пригощаючись фруктами з вази, власниками якої, була кожна з них по черзі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.