Федір прокинувся з важкою головою, дуже хотілося пити.
-Віра, дорога, дай води, – гукнув чоловік.
Відповіддю йому була тиша.
-Віра, не чуєш чи що? Дай води! – повторив Федір, не отримавши відповіді.
І знову мовчання.
-Ну, Віра, що тобі шкода чи що?
Мовчить… Федір насилу підвівся з ліжка і поплентався на кухню. Налив собі води, почав пити і… застиг. На столі лежала записка: “Я пішла…” Там, правда, ще щось було написано, але Федір не дочитав. Він швидко почав згадувати, що ж таке він накоїв, що від нього пішла Віра після 25 років щасливого та безтурботного життя.
***
Вчора Федір, як завжди, вийшов з роботи і помчав додому, по дорозі він зайшов у магазин за хлібом, ще вранці Віра його про це попросила, а там був Микола – друг його. Був він надзвичайно веселий і доброзичливий. У борг не просив, а сам все купував.
-О, Федоре, привіт, а я премію отримав, підемо відзначимо.
-Привіт, друже, але мене Віра вдома з хлібом чекає.
-Чекає-чекає, зачекає. Ти що? Мене не поважаєш? Ну?
Федір не став друга засмучувати, пішли вони в гараж до Федора премію обмивати. Дорогою зустріли, Федір це пам’ятав точно, Віктора, який в гараж по огірки йшов. Не дійшов, пішов разом із ними. Потім їм ще зустрівся Славко, той собаку вигулювати вийшов… Та що там собака, коли друзі зустрілися? Коротше, вони відпустили Рокі одного гуляти, а самі дружно до Федора в гараж попрямували.
Накрили стіл, перша швидко закінчилася, Микола за наступною побіг, а чоловіки розмовляли…
Віктор на дружину свою Риту скаржився, казав, що готує вона погано, їсти неможливо. Славко теж про свою розповів, у того Катя прибирає погано, квартира вся пилом заросла. А тут і Микола повернувся, теж на свою Наталку поскаржився, це ж треба, всі білі майки Миколи з кольоровими футболками випрала, тепер і майки у того різнокольорові. Федір на свою Віру не скаржився, адже готувала вона чудово, прала ідеально, а яка чистота в будинку – диво.
Чоловіки переглянулись і запитують:
-А ти, Федоре, чого мовчиш? Чого про Віру свою нічого не розказуєш?
-А що розповідати, хлопці, все у нас добре.
-Та бути такого не може. Напевно, щось та знайдеться…
-Напевно вона просить тебе на дачі працювати!
-Ні, сама все вона на дачі робить, я там на рибалку ходжу…
-А, ну, так, напевно, рибу сам чистиш?
-Та ви що? Віра чистить, та юшку варить. Ох, гарна юшка у неї виходить.
-Так, напевно, юшку саму їси? Для апетиту ніколи не дає?
-І це дозволяє!
-Ну, так, звичайно, ремонтами тебе вона навантажує, то полицю причепи, то килим, то каналізацію відремонтуй, так?
-Хлопці, у мене Віра з молотком краще мене управляється, а вже як спритно каналізаційні труби розбирає, чистить, та збирає, прямо, як конструктор, я так не можу. Ви що?
-Ох, Федоре, ну, ну внуки-то напевно всі вихідні у вас живуть, самі бачили, так, мабуть, весь час вони на тобі, поки Віра твоя в перукарню ходить … Так?
-Внуки? Ну, так, ті до нас завжди у вихідні приїжджають, але я ж у вихідні з вами, тут на гаражах, так що вони мене не напружують. Ви про що?
Багато чого чоловіки говорили, але Федір вже точно не пам’ятав про що, адже Микола ще за добавкою бігав, а закушували вони огірками з льоху, які Віра на зиму закрутила.
Як і коли він прийшов додому, Федір не пам’ятав. А вранці прокинувся, зле йому, а на столі ця записка.
Подзвонив Федір дочці.
-Оленко, мама не у вас?
-Ні, тату, а що?
-Вона від мене пішла!
-Давно пора!
І дочка слухавку поклала. Тоді Федір синові подзвонив:
-Михайле, мати у вас?
-З чого б раптом, тату? А що?
-Вона від мене пішла!
-Не здивований!
І син трубку кинув. А тут Пушинка до Федора підійшла, об ноги треться, на вулицю проситься. Пішов Федір випустити, а на лавці бабусі-сусідки сидять. Федір у них питає:
-Ви Віру мою сьогодні не бачили?
-Бачили, Федоре, з двома сумками вона з дому вийшла близько години тому…
Ну, все, пішла та ще й речі свої забрала. Погуляв Федір з Пушинкою і додому її покликав. Зробив собі бутерброди, чаю та подумав: “А які Віра мені сніданки готувала, а обіди… До речі, чим я сьогодні обідати буду?”
Зателефонував Федір на роботу, відгул узяв. Потім він помив за собою посуд, чого давненько вже не робив. Потім м’ясо на борщ дістав, розморожувати поклав. Слідом за пилосос узявся. А чим ще зайнятися? Думки погані в голову лізуть… Де йому тепер шукати Віру?
Подзвонив він подружці її Люсі, хоча так не хотілося, але та його посварила всіляко, та слухавку кинула. Ну, справи… Де ж Віра?
Подивився Федір на м’ясо, розморозилося вже, знайшов каструлю, та за приготування обіду взявся… Обід був готовий, а думки невеселі всі в голові Федора крутилися. Ну, треба ж, адже він виявляється по дому нічого всі ці роки і не робив, з усім Віра одна справлялася… А він тільки біля телевізора сидів, та поради роздавав.
.. Щодня так і розслаблявся… Не дивно, що Віра пішла. Де тепер шукати її? Все Федір передумав, все усвідомив, вирішив, що своє життя неправильно прожив… міняти треба його, все міняти…. Але де ж дружину-то шукати?
Борщ зварився, а Федір зовсім зажурився. І тут раптом вхідні двері відчинилися і увійшла Віра.
-Федю, а ти чому вдома досі?
-Відпросився! А де ти була?
-В гараж ходила, банки порожні відносила. Прибрала там. Що ти вчора в гаражі влаштував? Що там було, Федоре?
-Віра, мила, не сварися, будь ласка. Я ось тут прибрався трохи, борщ нам з тобою до обіду зварив. Іди, спробуй…
– Борщ? Федю, це ти?
-Я, Віра, я …. А в гаражі у нас тепер завжди чисто буде, я тобі обіцяю. Може, полицю якусь дома причепити треба, ти проси, не соромся. А каналізація у нас ще не засмічена, як думаєш? А то я почищу, поки відгук у мене.
Віра, звичайно, борщ з Федором поїла, та похвалила. І за прибирання йому дякую сказала, хоч і без того чистота в них була, та хай потішиться. Шкода чи що? Чистку каналізації вирішили відкласти… Домовилися піти до парку прогулятися.
А тут донька зателефонувала, спитала, чому вона їй додзвонитися не може. Віра пояснила їй, що у справах ходила, а телефон вдома забула, а Оленка сказала їй про те, що тато дзвонив, та скаржився, що вона від нього пішла і записку залишила. Тут Віра у Федора про записку і спитала. Той сказав, що у відро її викинув, коли прибирав. Дістала Віра цю записку і прочитала: “Я пішла в гараж, скоро повернуся.” Федір так і не зрозумів, як так вийшло, що він не дочитав записку. А може, це й на краще?