– Доброго дня, мамо, – несміливо привіталася зі свекрухою Таня, переступаючи через поріг квартири батьків чоловіка. – Я вас не відволікаю від справ?
– Що ти, що ти, Таня!- щиро зраділа Олена Григорівна. – Я дуже рада, що ти прийшла. Ти голодна?
– А ви? – Запитала у відповідь Таня.
– Трохи, – засміялася свекруха. – Якщо ти не проти, давай разом з тобою пообідаємо.
– Добре, – кивнула Таня.- Давайте. Але тільки ми з вами будемо їсти мою їжу. Гаразд?
– Що? – застигла Олена Григорівна.
– Ви, будь ласка, не дивуйтесь, але я вам принесла баночку свого борщу, – пояснила Таня.
– Що це означає, Таня?! – ще більш здивувалася свекруха. – Ти думаєш, у мене нема чого поїсти?
– Ні-ні, ви не правильно мене зрозуміли. Я вам зараз все поясню, – захвилювалася дівчина, виймаючи з пакета літрову банку, в якій хлюпалася червона субстанція. – Мені дуже потрібно, Олено Григорівно, щоб ви спробували це і сказали, що у моєму супі не вистачає.
– Навіщо? – здивувалася свекруха.
– Тому, люба Олено Григорівно, що ваш Сергій завжди мені каже, що ваш борщ смачніший за мій.
– Сергій так каже? – недовірливо скривилася свекруха.
– Так. Я вже раз десять намагалася приготувати йому його улюблений борщ, але він щоразу незадоволений. Він стверджує, що ви готуєте смачніший. Я хочу зрозуміти, що при готуванні роблю не так.
– Але дитинко, навіщо тобі це потрібно? – ще раз спитала свекруха.
– Ну, як же. Я хочу догодити Сергію, – жалісним голосом відповіла Таня.
– Господи… – Олена Григорівна кисло посміхнулася. – А чи не простіше тобі влаштувати сварку?
– Сварку? – розгубилася Таня.
– Ага. Влаштувати велику сварку. Сказати, якщо він ще раз таке скаж, ти взагалі перестанеш його годувати.
– Та ви що?.. – захвилювалася Таня. – А раптом він образиться. До того ж… Він же іншу мою їжу хвалить. Лише борщ йому не подобається.
– Ось, негідник… – пробурмотіла свекруха.
– Чому ви його так називаєте? – одразу обурилася Таня.- Він же ваш син.
– А тому що він веде себе як примхливий негідник!- повторила Олена Григорівна. – Я знаю, це він узяв приклад зі свого батька, мого чоловіка. Той теж, іноді, ні-ні, та скаже за столом таке саме.
– Що скаже?
– Що його мама готує смачніше. Але він це жартома каже, щоб мене позлити. Може й Сергій так невдало жартує?
– Ні, він це говорить серйозно. Будь ласка, Олено Григорівно, спробуйте мій борщ. Прошу вас. Що в ньому не таке?
– Господи… – Свекруха зітхнула. – Ну, ходімо на кухню.
Вже за п’ять хвилин Олена Григорівна дегустувала принесений борщ.
– Неймовірно смачно! – Вигукнула вона після кількох ложок. – Смачніше, ніж моє куховарство.
– Ви, мабуть, так кажете, щоб мене заспокоїти? – зробила недовірливе личко Таня.
– Так, правда ж, Таня, смачно! Просто супер!
– І все одно, якщо вам не важко, навчіть мене готувати борщ, як ви робите.
– Таня, не треба тобі цього! – Вигукнула свекруха. – Ти готуєш краще за мене. Якщо не віриш, я тебе зараз пригощу своїм борщем. Я його вчора варила.
За кілька хвилин дегустацію проводила вже Таня.
– Ну як? – Запитала Олена Григорівна.
– Смачно, – чемно відповіла Таня.
– Ось ось. Просто смачно. А в тебе – смакоти та захоплення. Сергій наш просто не розуміє.
– Ні… – заперечила Таня.- Напевно, смак вашого борщу йому звичніший. І тому здається смачнішим.
– Так? – Свекруха раптом змовницьки подивилася на Таню. – Тоді я тобі дам із собою баночку мого борщу, і ти ним увечері Сергія нагодуй. Скажеш, що приходила до мене і ми разом його приготували. Нехай оцінить. Тоді ми дізнаємося, що за примхи у нашого поціновувача борщу.
Увечері Сергій, прийшовши з роботи з порога, здивовано запитав:
– Таня, ти, правда, була сьогодні в мами?
– Звідки ти знаєш? – Здивувалася Таня.
– Вона мені по дзвонила. Сказала, що вчила тебе готувати борщ. І що ти принесла його додому.
– Угу, – кивнула Таня.- Принесла.
– Чудово, – радісно вигукнув Сергій. – Тоді я мию руки, і чекаю маминого борщу.
Але після першої ж ложки у чоловіка на обличчі з’явився дивний вираз.
– А це справді мама готувала? – спитав він обережно.
– Ну, звісно, – здивовано відповіла Таня.
– І ти це теж їла?
– Так, – знизала плечима Таня. – Мені сподобалося. Я тепер так само готуватиму.
– Таня, не треба! – вигукнув схвильовано чоловік.
– Що не треба? – Витяглося обличчя у дружини.
– Не треба так готувати. Готуй як раніше.
– Але чому? – Здивовано запитала Таня.
– Тому що твій борщ… – чоловік відсунув тарілку убік, – він, це… Він, справді, смачніший. І, взагалі, я, чогось, сьогодні якийсь ситий. Давай просто чаю поп’ємо з бутербродами. І достатньо.
Таня, нічого не розуміючи, здивовано знизала плечима.
Після того, як Сергій вийшов із кухні, вона скоріше взяла ложку, скуштувала з тарілки чоловіка…
Вона швидше схопилася за телефон і набрала номер свекрухи.
– Олено Григорівно,- щоб не почув Сергій, майже зашепотіла вона у слухавку,- я не розумію, що трапилося. Я його зараз спробувала ваш борщ, а він… Він. .
– Я знаю, – спокійно сказала свекруха.- Його, мабуть, їсти неможливо.
– Але чому? Він був смачний.
– Я туди прокислого молока додала. Ти краще скажи, чи він це пробував?
– Ага…
– Ну і як? Сподобалось?
– Не дуже…
– Не дуже?! – розсміялася свекруха. – Отже, зі смаковими рецепторами у нього все гаразд. І хай тільки спробує ще раз щось сказати проти твого борща! Я йому покажу – “мама готує смачніше”!