Діана сиділа у залі очікування. До поїзда було ще цілу годину. Якийсь молодик сів навпроти.
– Десь я його вже бачила… – подумала дівчина.
Діана задивилася в телефон і почала згадувати.
– Точно! – подумала вона. – Пів року тому я їхала на поминки бабусі… Він їхав зі мною в одному вагоні. І ось зараз знову… Два міста на пов’язує.
Діана набрала номер чоловіка.
Телефон довго не відповідав, але на третій раз чоловік узяв слухавку.
– Ти ж знаєш, що я дуже зайнятий на роботі! – почав галасувати він. – Я знаю, що ти їдеш. Щасливо! Ти ж знаєш, що ми домовилися з тобою? Все. Я подзвоню сам!
Діана навіть не встигла нічого сказати. Домовилися, але Діана мала сумніви щодо цього договору. І сумніватися було в чому. Їхньому шлюбу два роки. Юрій сплачує кредит на квартиру. Квартиру взяв він за місяць до весілля. Вже тоді Діані це не сподобалося, але вона промовчала.
І ось тепер він хоче закрити кредит грошима із продажу квартири Діани, яка дісталася їй у спадщину. Частку в квартирі їй виділяти поки що він не збирається, вони ж одна сім’я.
– Ти мені не довіряєш? – головний аргумент у розмові.
Діана намагалася знайти поради в інтернеті, навіть написала на форум. Відповіді були неоднозначними. Дехто називав її чоловіка навіть обманщиком і пройдисвітом. Інші радили простежити за ним, може, у нього є інша…
Чомусь останнє її вже дуже турбувало. Була така підозра. І навіть зараз, під час розмови по телефону, Діана почула окрім голосу чоловіка жіночий сміх. Якщо врахувати, що колектив у нього чоловічий, можна робити висновки…
Діана прийшла в агентство нерухомості. У спадок вона вже вступила, тепер тільки лишається продати квартиру. На її подив, молодик, з яким вона їхала в поїзді вперше, а потім і вдруге, сидів там за столом!
‐ Це Павло, він працюватиме з вами, – сказала їй менеджерка й пішла.
Третя зустріч її насторожила.
– Сідайте, розповідайте. Документи у вас із собою?
– Так. Все з собою.
Діана вдала, що все добре, але вже думала, як їй залишити це агентство. Саме його порадив їй чоловік. Якісь дивні збіги. Все це здавалося вже підозрілим.
Раптом пролунав дзвінок телефону. Дзвонила сусідка.
Вона вчора запросила Діану на чай, коли дізналася, що та приїхала.
Вони раніше з нею дуже добре спілкувалися, коли Діана приїжджала у гості до бабусі. Поговорили, бабусю згадали.
– Таня? Що трапилося? Я зараз зайнята…
– Діано, у нас тут вода пішла! На п’ятому поверсі у квартирі труби прорвало. Затопили весь стояк. Вже через твою квартиру все тече. Приїжджай терміново!
– Вибачте, мені терміново треба йти, – Діана схопила всі документи і швидко пішла з агенства.
Труби справді прорвало. Добре, що тільки один стояк. Квартира була ціла, тільки кухню затопило.
– Що ж мені тепер робити? Я ж її продавати зібралася. – сказала Діана Тані за вечірнім чаєм, на який та запросила її. – Подивися, все треба ремонтувати на кухні. Чоловікові зателефонувала, а він репетує. Гроші каже терміново потрібні. Я його не розумію. Дивно все це…
– А ти не продавай. Просто почекай. Він себе покаже. А квартиру можеш здавати в оренду. Я навіть тобі допоможу. У нас компанія шукає для співробітника квартиру, він працює на віддаленні. І ремонт він зробить. Правда ремонт повинен бути за рахунок ОСББ, там виявляється на горищі все потекло, вони ремонт робили. Якщо згодна, можна його запросити. Тільки він із дитиною. Дружини його не стало під час пологів. Не можна їй було народжувати, а вона нікому не сказала. Тягнула до останнього. Дівчинці три роки, у садок ходить, але часто слаба. Хлопець він хороший і фахівець чудовий. Тому йому й пішли на зустріч із роботою. Дівчинка до садка звикне, і буде тато, як усі працювати. Ну що? Кликати?
– А зараз він де живе?
– У квартирі батьків дружини. Але там все складно. Ну?
– Клич. Передумала я квартиру продавати. Треба подумати.
– Ось і добре. Не дарма ж у нас потоп був.
Костянтин прийшов швидко. Домовилися, що завтра він переїде. Діані він навіть сподобався.
– Непоганий. І дівчинка мила.
– Так. Я для нього стара, а ось ти якраз!
– Я ж заміжня!
– А я ось думаю, що ти приїдеш ще раз. А може й назовсім.
– Звичайно приїду. Квартиру я не продала. Зараз вислуховуватиму докори від чоловіка.
В ту ж мить на екрані телефону висвітився дзвінок від чоловіка.
– Ну. Ось уже й почалося.
– Я пішла, – сказала Таня.
– Алло. Так, Юрко. Кухня повністю зіпсована. Доведеться чекати на ремонт, а потім уже продавати.
– Нові господарі нехай ремонтують! Ціна менша буде, але чекати не можна. Продавай поки ще є покупець!
– А звідки ти знаєш, що є покупець? Навіть я не знаю…
– Якби ти не пішла від агента, то й ти б знала. Він на тебе чекатиме через два дні. Я домовився.
– До чого такий поспіх?
– Чим швидше все закриємо, тим менше грошей треба буде. Зрозуміла.
– Зрозуміла.
– Ось і добре. Бувай. Цілую.
– Цілую.
– Дивно. Раніше поспіхом не було, – подумала Діана.
Завтра переїжджає Костянтин. Відмовляти йому вона не збиралася. Нехай живе. А от із Юрієм і справді треба поговорити і все обговорити. Щось він останнім часом тільки накази віддає. Квиток вже куплено, тож агент обійдеться без її візиту. І взагалі дивно, що він знайомий із її чоловіком. Та й покупець знайшовся швидко, ніби його шукали давно.
– Скоро все проясниться, – подумала Діана.
Вона не сказала чоловікові, що повертається. О десятій ранку в неї була призначена зустріч з агентом, а о сьомій тридцять вона під’їхала на таксі до будинку, де вони жили з чоловіком.
Квартиру дівчина відкрила своїм ключем. Чоловіка у цей час уже не мало бути, бо він їхав на роботу. Діана тихо пройшлася по квартирі.
Вона зайшла в залу і застигла на порозі.
У залі на столі стояли келихи й почате ігристе… Щось ще було не так, тільки Діана не могла зрозуміти що саме…
Раптом у спальні тихо задзвенів телефон. Діана тихо відкрила двері. Вона глянула на ліжко й очі витріщили від побаченого!
На ліжку, окрім її чоловіка, була ще якась дівчина! Поруч лежав їхній одяг. Вони спали. Як треба було гульбанити, щоб нічого не чути. Навіть черевики ця дівка зняла тільки у спальні. Ось чому в коридорі Діана нічого не помітила.
Діана сфотографувала цю картину на телефон і вийшла. Вона не могла збагнути, що їй робити далі, але швидко схаменулась. Вона сховала валізу в шафу і тихо вийшла.
Повернулася Діана до обіду. Чоловік уже дізнався, що в агенство вона не прийшла, і подзвонив їй сам. Сварився. Удома був ідеальний порядок. Ніби нічого не було.
Діані навіть стало смішно – сліди замів, але в неї все є збережене.
Вона дістала валізу, але не почала її розбирати. Навпаки взяла ще одну, і поклала речі, що залишилися. Викликала таксі і поїхала вокзал. Поїхала в місто, де мала квартиру бабусі.
Юрій дзвонив не перестаючи. Діана не стала брати слухавку у поїзді. Вона все обміркувала, доки їхала. Вона подасть на розлучення. Поки що у відпустці побуде, але треба звільнитися. Тільки ось шкода Костянтина з донькою. Доведеться їм відмовити.
З чоловіком вона поговорила тільки через добу.
– Що ти виробляєш, Діано?! Як це все розуміти?!
– Я не продаватиму квартиру. Я все вирішила.
– Як це ти вирішила?! Мені терміново треба все виплатити! У мене прострочення два місяці!
– Ти раніше не говорив про це.
– Тобі й не обов’язково було знати.
– Але ж ми сім’я. Ти мені не довіряєш? – Діана спеціально говорила його словами.
– Саме так! Сімʼя!
– Я подаю на розлучення.
– Що-о-о?! У тебе є інший?! Я пробачу тебе… Повертайся!
– Я тебе не пробачу!
– Як це? До чого тут я? Ти думай, що говориш! Я навіть приводу не давав. Хто він?
– Хочеш все знати? Я тобі зараз скину фото.
– Добре. Але щоб я тебе пробачив, ти маєш продати квартиру і всі гроші віддати мені. Зрозуміла?
– Звичайно, зрозуміла. Тільки твоє пробачення мені не потрібне. Лови фото. Бувай.
Діана надіслала йому фотографії. Він одразу передзвонив.
– Це звідки в тебе? Це монтаж!
– Монтаж на твоєму ліжку. У твоїй квартирі. Все. Більше нам розмовляти нема про що…
Діана подала на розлучення. З Костянтином вони домовились. Діана зайняла найменшу кімнату, а дві здала йому в оренду за мінімальну плату.
З його донькою вони одразу подружилися. Дівчинці явно не вистачало материнської любові. Вона прямо липла до Діани. Діані теж подобалося проводити час з дівчинкою.
І Діана закохалася в Костянтина, от тільки не показувала цього. Через рік він зробив їй пропозицію.
– Ну! Що я ж казала! Все буде добре! Недарма нас затопило тоді! – весело сказала Таня на їхньому весіллі.