З чоловіком Діана розійшлася десять років тому. Доньку, копію батька, виховує одна. І все ще чекає назад колишнього, своє шкільне кохання.
Це був ранній шлюб: наречений прийшов із служби, нареченій 19 виповнилося. Вона студентка, він, відслуживши, здавався собі дорослою людиною, готовою до відповідальності. І вже сто відсотків – до кохання.
Батьки і з того, і з іншого боку весіллю не дуже раділи. Вважали: надто рано, молоді занадто, не знають толком чого хочуть від життя. Заспокоював лише той факт, що Ігор із Діаною дружили дуже давно. Зі шкільної лави ходили, взявшись за руки. Перше кохання.
Побубніли батьки трошки і примирилися: зрештою, не даси одружитися, потім все життя винен. Весілля відгуляли широке – найдальшу рідню запросили. Адже Діана єдина дочка, заміж видавали раз і назавжди. Вони і квартиру їй подарували перед весіллям, хай невелику, зате свої метри. Живи та радій.
Тільки ненадовго вистачило шкільного кохання. Виявилося, ходити за ручки і жити пліч-о-пліч – дві великі різниці. Ігор швидко зрозумів, що вони з Діаною чужі люди, що характеру дружини він до пуття не знав. Та й не нагулявся як з’ясувалося. За кожною спідницею був готовий бігти.
Після народження доньки сімейне життя взагалі стало йому набридати, додому не хотілося йти. Діана не висипалася, ходила втомлена, скаржилася і скаржилася… А він вникати не хотів у ці жіночі справи, хотів спокійне життя та радісну жінку поряд. І коли знайшлася кандидатка із квартирою, оголосив про розлучення.
То була повна несподіванка. Однак утримати чоловіка Діана, як не дивно, не намагалася. Сил у неї для цього не було. Ігор навіть образився:
– Ти наче чекала мого відходу. Є хтось на прикметі?
– Ні ти помиляєшся. І сам скоро все зрозумієш.
У чому помилка і що він має зрозуміти, чоловік з’ясовувати не став. А Діана чомусь була впевнена: він нікого не знайде краще за неї. Він повернеться.
… Катруся вже велика, в п’ятий клас піде. Ігор за цей час встиг одружитися, розлучитися і знову одружитися. У перервах між дружинами до Діани заходив, ночував. На жінок своїх скаржився. Та й у останньому шлюбі від дружини до неї часто бігає.
А Діана… рада йому завжди. Усе чекає, коли Ігор нагуляється. Коли схаменеться і зрозуміє: ніхто ніколи не любив його так, як вона.
При цьому не розумною чи не красивою Діану не назвеш. Все при ній. Як віддала доньку до дитсадка, знайшла роботу хорошу. Довела, що цінний співробітник отримала підвищення. Гроші з’явилися, а з ними й упевненість. І чоловіки почали доглядати. Один, потім інший…
Усім вона відмовляє. Лише Ігор її цікавить. Пожвавлюється, лише коли мова про колишнього заходить. Про те, де він зараз працює і з ким живе, які нові фото в мережі викладає… і, звичайно, про те, що новий шлюб, зважаючи на все, у нього теж не складається.
Дивуєшся, коли бачиш таке збоку.
Хочеться спитати: що з тобою, дівчинко? На кого ти витрачаєш роки свого життя? Він живе, як хоче, ще й тобою користується. І стосунки повністю не закінчує, і повертатися не збирається. А ти віддано чекаєш.
Однолюбка вона, бачите. Переконала себе, що ніхто їй більше не потрібний.
Запитала якось у неї – чи не ревнує вона, чи що? Діана відповіла:
‒ Часи, коли я переживала від ревнощів, давно минули. Для себе визначила: решта жінок мені не суперниці. Моя перевага в тому, що до них він ніколи не повертається.
Навіть не здивуюся, якщо до п’ятдесяти років дочекається свого Ігоря.