Денис розгублено оглянув квартиру. Стояла незвична тиша і напружував ідеальний порядок. Денис зіщулився. Він дістав з кишені конверт і задумливо дивився на нього. “Яка тепер різниця, що там написано.” – подумав Денис. – “Тепер вже байдуже”. Його роздуми перервав телефонний дзвінок. – Сину, ти вже отримав результат тесту? – нетерпляче промовила мама

Денис розгублено оглянув квартиру. Здається, нічого не змінилося, речі знаходилися на своїх місцях. Тільки стояла незвична тиша і напружував ідеальний порядок.

Денис зіщулився. Він дістав з кишені конверт і дивився на нього.

“Яка тепер різниця, що там написано.” – подумав Денис. – “Тепер вже байдуже.”

Його роздуми перервав телефонний дзвінок.

– Сину, ти вже отримав результат тесту? – нетерпляче промовила мама. – Ну що там?

– Отримав. Але я ще не розкривав конверт.

– Як? – здивувалася мама. – Хоча я й так знаю. Ліза не твоя дочка.

– Ти завжди все знаєш, – пробурчав Денис, – Зараз подивлюсь.

Повисла довга пауза.

– Що там? Давай швидше. – кричала в трубку мама.

Денис тупо дивився у вікно. Листок випав із рук і впав на підлогу. З телефону лунали крики мами. Слів він не розбирав. Денис машинально вимкнув телефон.

Коли п’ять років тому народилася Ліза, Денис був переповнений щастям та гордістю. Його захоплювало все у ній. Як вона спала, як прицмокувала губами, як примхливо морщила свій крихітний носик. Принцеса!

У Лізи були чарівні карі очі і темне, майже чорне волосся. Денис був блакитнооким блондином, а дружина, Оля – брюнеткою. Денис дуже радів, що тепер має дві улюблені дівчинки.

– Знаєш, Денисе, Ліза зовсім на тебе не схожа, – часто примовляла мама, – Ну ось ні крапельки. Нічого твого нема. Не в нашу породу, не в нашу.

– Ну і що, – відмахувався Денис, – Вона у маму. Яка різниця.

Мама підтискала губи і хмурила брови.

Ви знаєте, вода камінь точить. Згодом Денис став уважно придивлятися до Лізи. Спостерігав за її жестами та мімікою обличчя, за її ходою. Підозри залізли йому в серце.

Через чотири роки, він був вже повністю впевнений, що Ліза не його дочка. Роздратування та недовіру до дружини приховувати було дуже складно. У сім’ї почався розлад.

– Денисе, – дивувалася Оля, – Що з тобою відбувається? Я відчуваю, що ти не любиш мене. А Ліза, що тобі зробила? Чому ти на неї зриваєшся? Це нестерпно.

Денис грюкав дверима і йшов до мами. Вона пригощала його чаєм і вони довго обговорювали ситуацію.

– Так більше продовжуватися не може, – голосила мама, – Тобі треба зробити тест на батьківство. Нема чого з тебе ду_ня робити. Нагуляла дитину і тобі підкинула. А ти рости і годуй.

– Мамо, я не знаю як їй сказати, – бурмотів Денис, – Буде скандал, сльози. Я не витримаю сліз.

– Треба через це пройти, – наполягала мама, – Один раз перетерпіти. Проте після розлучення, алім_нти платити не будеш. А так сяде тобі зі своєю дитиною на шию та ніжки звісить.

Через рік таких розмов Денис наважився. Скандалу не було. Оля довго стояла і дивилася на Дениса трохи очманілими очима. Потім мовчки, без слів зібрала речі.

– Завтра зустрінемось і зробимо тест, – прошепотіла вона, – А ми поживемо у моїх батьків.

– Ми підемо до бабусі. – зраділа Ліза і заплескала в долоні. – Тату, а ти з нами?

– Ні, кошеня, тато вдома залишиться. У нього роботи багато, – зітхнула Оля.

– Якщо Ліза моя, повертайтеся. Житимемо, як і раніше, – крикнув їм в слід Денис.

Наступні дні минули, як у тумані. Денис не знаходив собі місця від очікування. Ліза не дзвонила. Денис поривався набрати її номер, але рука сама зупинялася на півдорозі. Порожня квартира, без радісних зойків доньки, без запаху готової їжі, тиснула і дратувала Дениса.

“Навіщо я це все затіяв?” – докоряв він себе. – “Живуть же пари, виховують чужих дітей. Без Лізи вдома сумно. Хоча, як довіряти Олі? Вона мене обдурила. Але і без них дуже погано. Треба зустрітися, поговорити.”

За результатом тесту Оля не прийшла. Денис був дуже здивований.

“Значить не моя дитина, сором їй стало.” – розмірковував він дорогою додому. – “А може, просто спізнилася? Вона часто спізнюється. Треба їй зателефонувати.”

Оля відповіла одразу.

– Денисе, не дзвони мені більше. Я подала на розлучення. З дитиною зустрічатимешся тільки по суду.

– Значить, я правий! – вигукнув Денис. – Боїшся мені у вічі подивитися.

Оля нічого не відповіла, поклала слухавку.

Денис нахилився і підняв з підлоги листок. Ще раз прочитав уголос.

– Ймовірність батьківства – 99,9999%

Він охоче взяв телефон і набрав дружину.

– Оля, я батько, – винно пробурмотів він, – Повертайтеся, почнемо все спочатку. Нам було добре всім разом.

– Ні, Денисе.

– Ну чому? Тест показав, що я батько. – дивувався хлопець.

– Денисе. Ти не пройшов тесту. Тесту на батьківство.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.