-Алло! Марія, Привіт. Це Ігор. Як у вас справи? – Добрий день, Ігор. У нас все добре. Максимчику краще. Я ось дзвоню по оголошеннях про здачу квартир. – Марія у мене до Вас пропозиція. Давайте я під’їду до лікарні і ми з Вами поговоримо. Дві години потому Ігор приїхав до корпусу лікарні. – Марія … Тут така дивна річ. Я хочу Вас попросити, щоб ви мене виручили. Мені дуже потрібна Ваша допомога.

Ігорю за службовим обов’язком потрібно було мати дружину. Місце, де він працював, було дуже серйозним. Начальство давно натякало, що так більше тривати не може. А тут днями його просто викликав начальник і сказав, що якщо він не одружиться в терміновому порядку, то буде шукати нове місце роботи.

Дивні правила цього закладу ніхто заперечувати не хотів, тому що одружуватися було простіше, ніж знайти роботу з такою зарплатою.

Друзі давно говорили Ігореві про дуже зручний і простий способі – фіктивний шлюб. Так ти і вільний, і одружений. Але навіть в цьому питанні Ігор хотів знайти краще рішення, тому не поспішав.

Після розмови з начальником вирішувати цю проблему потрібно було терміново. Йому дали тиждень на те, щоб він приніс довідку з ЗАГСу, що подав заяву та два місяці на те, щоб розписався.

Завдання було не з простих. Потрібно було знайти дівчину, яку влаштував би саме цей план …

______________________________

Марія їхала в Київ за медичною допомогою. Вона розуміла, що малюка можуть тут подивитися, підлікувати, але проводити постійні обстеження можна лише в разі постійного проживання в столиці.

Як це зробити, Марія поки не уявляла. Зараз потрібно було зробити найголовніше – потрапити в лікарню.

Вийшовши з вокзалу з малюком на руках і купою сумок, вона зупинилася біля дороги в надії зловити машину. Сумки тягнули руки, тому вона поставила їх на тротуар.

Вона голосувала, але водії, бачачи на руках малюка, не зупинялися, проїжджали повз. Це було частково зрозуміло, адже у них не було дитячого крісла, ніхто штpaф платити не хоче.

Марія стояла вже хвилин сорок. Вона давно вже повинна була бути в лікарні. А викликати таксі з дитячим кріслом вона не здогадалася. Зовсім зневірившись, вона просто зробила крок до машини, що проїздила.Водій різко загальмував.

– Ви з глузду з’їхали чи що?

– Вибачте будь ласка! Ніхто не зупиняється, ось я і вирішила так зупинити. Мені терміново потрібно в лікарню! Я спізнююся вже, а ніхто не зупинився. Я не доїду так сама .. У мене сумки.. І дитина … Будь ласка! Підвезіть, я заплачу!

– Добре, сідайте. Дитину будете тримати на руках. Може, обійдеться..

Чоловік допоміг покласти сумки в багажник. Марія сіла на заднє сидіння.

– Куди Вас везти? – Марія назвала адресу лікарні. – Зрозуміло. Так не роблять. Майте на увазі: є спеціальні таксі для мам з дитиною. Викликаєте і їдете.

– Дякую буду знати.

– Ви приїжджі, я так розумію?

– Так, я з Тернополя.

– А що в столицю занесло?

– Син хворіє. Ось, дали направлення на лікування.

– Серйозно, значить, хворіє?

– Так дуже. Хоч у нас і хороші лікарі, але направили сюди.

– А що ж Ви одна? Важко ж і з сумками, і з дитиною ..

– Ну от так. Одна. Я не одна, я з Максимчиком.-Голос Марії став мягким. – Ми з Максимчиком одні живемо, так вже вийшло.

– Зрозуміло. Надовго Ви сюди?

– Не знаю. Я хотіла якось залишитися в Києві, поки Максимчику потрібне лікування. Ви не знаєте, дорого зараз зняти кімнатку?

– Так з кімнатами зараз важко. Хіба що квартиру. Вибачте, я не представився. Ігор.

– Так … Мене Марія звуть. Дякую Вам, Ігор. Я нічого тут не знаю. Я в Києві в перший раз. Таке місто велике …

Ігор дивився на дівчину, яка дбайливо притискає до себе сплячого малюка, і думав про те, як дивно іноді життя влаштовує все по-своєму …

Знаєте що, Марія … Дайте мені свій номер телефону. Я спробую що-небудь придумати, поки Ви з дитиною будете в лікарні.

– Ой, мені незручно … У Вас є на це час?

– Це не вимагає часу ….

_____________________________

-Алло! Марія, Привіт. Це Ігор. Як у вас справи?

– Добрий день, Ігор. У нас все добре. Максимчику краще. Але через десять днів нас випишуть. Я ось дзвоню по оголошеннях про здачу квартир. Так дорого, я не думала навіть. Ось знайшла місце в хостелі… Це жах, звичайно.

– Марія у мене до Вас пропозиція. Давайте я під’їду до лікарні і ми з Вами поговоримо.

– Ну добре…

Дві години потому Ігор приїхав до корпусу лікарні. Марія вийшла на вулицю. Вони присіли на лавку навпроти корпусу.

– Марія … Тут така дивна річ. Я хочу Вас попросити, щоб ви мене виручили. Мені дуже потрібна Ваша допомога.

– Я? Що я можу зробити? Ні, я готова, звичайно, але що ж я можу?

– Виходьте за мене заміж. – Ігор посміхався, а Марія кліпала очима. Потім теж посміхнулася, хитнувши головой. – Я поясню ситуацію. Мені по роботі потрібно, щоб я був у статусі одруженої людини. Дівчину відповідну я поки не знайшов, та й одружуватися зараз не планував. Але начальство вимагає, інакше звільнять. Пробачте. Ну, в загальному, давайте допоможемо один одному.

– Неочікувано. Дякую, звичайно … Це потрібно якось обдумати ..

– А що Вас бентежить? Це буде фіктивний шлюб на взаємовигідних умовах. Приставати я до Вас не буду, Ви будете жити у мене … У мене двокімнатна квартира, місця вистачить. Тим більше, що я часто затримуюся допізна. Повірте, мені це потрібно не менше, ніж Вам. У мене залишився день до подачі заяви. Якщо я не принесу довідку післязавтра, то доведеться шукати іншу роботу ..

– Я зрозуміла. Дякую Вам величезне, Ігор! Я згідна. – Марія посміхалася. Очі її блищали від сліз. – Ви не уявляєте, як Ви мені допомогли!

-Тоді сьогодні чи завтра в ЗАГС?

– Давайте сьогодні. Я зараз попрошу сусідку по палаті доглянути за Максимчиком, паспорт візьму і вийду … Так не буває … Це так дивно! Але все одно, величезна Вам Дякую!

– Це вам дякую! Ви мене так виручите! Все, чекаю Вас тут.

Марія йшла в корпус, а в голові був просто вихор дивних думок. Так не буває .. Але так було …

_____________________________

Через 10 днів Марію з Максимом виписали. Ігор привіз їх до себе додому. Марія ніяк не могла повірити в те, що ця казка стала реальністю. За що їй так пощастило? А може тут щось не так все-таки? Адже про цього Ігора вона нічого не знає. Зовсім нічого! І відразу переїхала до нього жити. Ну так, він обіцяв не приставав. Начебто порядна людина.

Марія ходила по квартирі, дивилася. Тут вона тепер буде жити.

Було дуже чисто. Це не було схоже на квартиру холостяка. Але і присутність жінки тут не спостерігалося. Речей було мало, все прибрано. Поки Марія бачила тільки плюси. Але так не може бути! Має ж бути щось не так.

Ігор показав кімнату, в якій Марія буде жити з сином. Невелика, мінімум меблів, але все, що потрібно, є. Спати можна з сином на дивані разом. Це цілком підходило Марії. Максим часто прокидався ночами, тому перебувати поруч вона звикла.

– Ну от, будьте як вдома . Як у Вас з грошима?

– Поки на перший час є. Хочу ще працювати влаштуватися де-небудь прибиральницею …

-А Максим?

– З собою. Я так робила у себе дома.

– Зрозуміло. Гаразд, придумаємо щось. Ви з комп’ютером як?

– Нормально. Я взагалі бухгалтер за освітою, тому працюю з різними програмами.

– Відмінно! Влаштуєтесь віддалено. Комп’ютер поки візьмете мій старенький. Він мені не потрібен. Так … Може перейдемо на “ти”?

– Добре…

– Так. Розписуватися будемо по-тихому?

– Звісно. Адже ми не насправді ..

– Але друзів запросити доведеться все одно. Небагато, людей 7-8. Потягнемо? Ти готувати вмієш?

– Звичайно! – Марії все більше подобався цей чоловік. Ні, не в плані потенційного чоловіка, а як людина. Він викликав довіру спілкуванням, і ходом думок. Але вона все одно чекала якогось підступу …

__________________________

Марія готувала дуже смачно. Ігор давно не їв домашніх обідів і вечерь і оцінив уміння дівчини гідно. Якось так склалося за ці два місяці, що Ігор закуповував продукти, Марія теж щось купувала, готувала вона на всіх. Виходило, що жили вони майже повноцінною сім’єю.

Марія все частіше стала задумуватися, що ж буде далі. Адже лікування Максима приблизно через рік можна закінчити. А на повторний курс потрібно буде приїхати тільки через два роки. І що потім? Що буде через рік? Через два? Цей дивний союз, який вони заключили, вірніше, заключать ось вже скоро, нічого не означає. Без зобов’язань. У будь-який момент Ігор може сказати, щоб вони їхали назад. Поки ніби все добре. Але що буде далі? …

_________________________

– Не люблю слово “шлюб”. Дуже воно негативне, руйнівне якесь. Мені більше подобається “одруження”. Це як побажання, як процес з хорошим кінцем. – Ігор одягнув Марії обручку.

Вона була простенька, як і у самого Ігора. Марія вважала, що раз це понарошку, то і нема чого витрачатися. Ігор її підтримав. Йому подобалося, що ця дівчина дуже розумна в своїх вчинках.

 -Ну ось. Тепер молоді можуть привітати один одного поцілунком!

Ігор і Марія подивилися один одному в очі і засміялися. Ігор поцілував Марію в щоку. Жінка, яка веде церемонію, підняла брову.

– Дуже цнотливо! Вітаю вас.

Свідки подарували Марії букет. Всі в дивному настрої чи то радості, чи то здивуванні, поїхали додому до Ігора.

Марія накрила швиденько на стіл. Весілля було на 4 людини. Ігор не став морочитися і запросив тільки дівчину з відділу як подруги нареченої і свого друга. Цього було цілком достатньо. Всі інші прекрасно привітали його в відділі на наступний день.

______________________

Нічого за цей рік в житті Ігора і Марії не змінилося. Крім того, що вони дуже звикли жити разом. Це був дивний союз. Але це був дуже комфортний союз. Ігор, приходячи додому, бачив приготовану вечерю, чистоту, Марію, яка стала набагато впевненішою і спокійнішою, тому що освоїлася в місті. І Максимчика, якому лікування йшло на користь, виявився вельми активним і контактною дитиною. Ігор став досить часто з ним грати.

Марія спочатку дивувалася, навіщо це потрібно Ігору. Він відповідав, що таким чином відпочиває.

Знаєш, на роботі так багато складного, такі питання заморочені вирішуються, що хочеться ось так, ні про що не думаючи, просто порозкладали кубики, повозити машинку, подивитися, як Максим радіє, коли з кузова звантажуються кубик на підлогу. Це таке розвантаження для мене! Ти не уявляеш!

– Не уявляю. Мій колишній сказав, що діти-це тягар.

Слухай, але ж ми з тобою нічого так і не розповіли один одному про себе. Це дивно, тобі не здається?

– Ні, не здається. Тобі навряд чи може бути цікаво, як я жила до приїзду сюди. А питати тебе про твоє життя я не маю права.

– А тобі цікаво, як я жив?

– Не знаю. Чесно. Мені цікаво, як ми живемо зараз. А що там було і чому ти жив один .. Це не моя справа.

– Ти так думаєш? Ми живемо під одним дахом вже майже рік. І ти нічого не хочеш дізнатися про мене?

– Може і хочу. Але не думаю, що маю право. Я спочатку тебе трохи боялася. Але потім звикла. 

– Я розповім тобі. Давай сьогодні поговоримо.

– А чому саме сьогодні?

– Сьогодні два роки, як не стало мами.

– Ох .. Я дуже співчуваю тобі! А батько?

– Він живий, але живе в Америці. Ми дуже рідко спілкуємося. Так якось склалося. У мене ще є сестра. Вона живе з батьком. Він старий, вона доглядає за ним.

– А вони не хочуть сюди переїхати?

– Ні. Там нестало мама. Батько хоче, щоб його поховали поруч ..

Марія вклала спати Максима. Того вечора, що плавно перейшов в ранок, вони з Ігорем розмовляли про все. Про сім’ї, про життя, про роботу, про дитинство … Так вони не говорили ще жодного разу. Ігор відкрився для Марії з такого несподіваного боку, що вона просто потяглася до нього всією душею.

Виявилося, що Ігор дуже багато пережив: від’їзд батьків в Америку, складні відносини з сестрою, зрада дівчини, з якою повинні були ось-ось розписатися … Вже кілька років він жив один як самітник. Не вірячи в відносини, в любов, він і не шукав нічого. Дівчата в його житті були, але так, нічого серйозного, швидкоплинні стосунки. Довіряти він більше не міг.

Марія вже вранці задала Ігору питання: “Чому він зважився на цю розмову? ‘ Хоча відповідь на нього вона вже тепер знала. Марія виявилася тією, кому Ігор почав довіряти …

_______________________

Через рік у Ігора і Марії народилася донька. А ще через два роки син. Максим підріс. Лікування було настільки успішним, що проблеми зі здоров’ям стали відходити на другий план.

Ця дивна історія могла б і мені здатися нереальною, якби я особисто не знала цих людей. І до сих пір пояснити це чимось, крім як подарунком долі, вони самі не можуть.

Доля підносить кожному те, у що він вірить і чого чекає. І якщо щось виходить не так, як ми розраховували, значить, не дуже ми цього і хотіли. Або мріяли про щось з нечистими помислами і серцем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.