– А що, Іванівна, правда, що твій Вітька від Тані пішов і залишив її з донькою? – сусідка Віра зустріла Люсю, повертаючись з магазину. – Пішов, не пішов, тобі то що? Поговорити більше нема про що чи що? – огризнулася Люся. Віктор жив з Танею три роки, народили доньку Ганну. Віктор завжди був гульвісою, довго жив з матір’ю і не поспішав ставати самостійним

– А що, Іванівна, правда, що твій Вітька від Тані пішов і залишив її з донькою? – сусідка Віра зустріла Люсю, повертаючись з магазину.

– Пішов, не пішов, тобі то що? Поговорити більше нема про що чи що? – огризнулася Люся.

Віктор жив з Танею три роки, народили доньку Ганну. Віктор завжди був гульвісою, довго жив з матір’ю і не поспішав ставати самостійним. Мати сватала йому дівчат з села, просила онуків. Та тільки все без толку було.

– Навіщо мені вони? Щоб пиляли без кінця та спокою не давали? Вони зараз он які всі пішли – все їм гроші та зручності подавай. Корисливі вони всі ! – зробив свій висновок Віктор і перекинувся на інший бік.

Люся онуків хоч і хотіла, проте синочка свого любила понад усе на світі. І завжди його виправдовувала. Не працює він – ну і що з того, нехай відпочине. Коли Вітя знову влаштовувався на роботу і незабаром звільнявся, то мати тут же пояснювалася з сусідками:

– А що ж йому за такі гроші спину ламати? Коли будуть платити гідно, тоді і піде працювати!

Тому і одружитися він не поспішав – це ж треба від матері переїжджати, сім’ю утримувати, дітей ростити. Краще у мами під крильцем на дивані лежати. Мама завжди нагодує – обігріє, пиляти не стане і зрозуміє.

Але природа бере своє і ближче до 30 років вирішив Віктор одружитися. Озвучив своє бажання матері, Люся про себе навіть зраділа, що скоро онуків няньчити буде. Стали шукати наречену. Вибір припав на Тетяну з сусідньої вулиці. Дівчина вона була хороша, добра і скромна. Працювала в сільській бібліотеці, жила на той момент з батьками.

Віктор, з усім своїм шармом, став частим відвідувачем бібліотеки. Книги він, звичайно, не читав, але в установу став заглядати часто. Так і зав’язався їхній роман. Таня не була розпещена чоловічою увагою, тому швидко погодилася на відносини. А там і до весілля дійшло. Мати Віктора купила їм старенький будиночок неподалік від себе і поселила туди молодих в очікуванні онуків.

Прожили Віктор з Танею три роки, народили доньку. Та тільки сімейне життя не задалося з самого початку. Не був готовий новоспечений чоловік до тягот сімейного життя. Все матері скаржився на дружину:

– Не можу я, мама з нею! На початку – то вона мовчала, а зараз голос прорізався. Пиляє мене, щоб я на іншу роботу пішов, грошей їй все не вистачає! Не влаштовує її моя робота сторожем. Те ванну їй нову подавай! Все їй погано, все не так, – журився Вітька.

– Тааак, не думала я, що Таня такою сварливою стане. Сама то господиня так собі. Поживи синок у мене кілька днів, нехай подумає над своєю поведінкою, – заспокоювала сина Люся.

Так і бігав Вітька з дому до матері. Тому що перетворилася його скромна Таня в мегеру, яка грошей на дитину просить, то по господарству щось робити вимагає. Так і став її називати він.

Після чергового скандалу Віктор з речами переїхав до матері.

– Досить мама з мене! Вона сьогодні зовсім палицю перегнула – сказала, що я не мужик! Тому як не справляюся з обов’язками. А їй, скільки не роби, скільки не давай – все мало! Нехай сама живе тепер, подивиться як це, – злий Віктор розкладав речі в шафу, яка стояла в його старій кімнаті в материнському будинку.

– Ось і нехай, нехай поживе одна, подумає! А то бач – королівна знайшовся, все їй не так! Іди, поси синку, заспокоїшся хоч, – Люся в душі раділа, що син знову повернувся до неї.

– Так ця мегера все донькою прикривається, мовляв – доньці те, доньці те треба! А я що не бачу що дитині зовсім не багато треба – погодували, спати поклали і на тому дякую. Сварлива мені дружина мамо дісталася, – скаржився знову Віктор, наминаючи материнський борщ.

– Звичайно синку! Я ще по весні грошей дала внучці взуття купити, невже не вистачає їй все. Ось же дав Бог невістку, – закатувала очі Люся.

Йшов час, Віктор і не думав повертатися до дружини. Ситно і тепло йому було жити з мамою. А там – проблеми, турботи, та дружина, яка пиляє як пила без кінця.

Тетяна так – сяк справлялася сама, але через кілька місяців вирішила з донькою повернутися до батьків. Тому як і будинком її дорікали, в якому вона жила і ростила дочку Віктора.

– Дивлюся я сусідка, Вітька твій зовсім у вихованні доньки участь не приймає, – розпитувала сусідка Віра Люсю.

– А ти з чого взяла? Що тобі Танька ще наплела? Ось яка ж пліткарка! – розлютилася Люся.

– Нічого вона мені не розповідала! Моя дочка з нею подруги, вона часто буває у них вдома, сама все бачить. Що батьки Тані внучку допомагають ростити і всім забезпечують, – Віра з радістю дивилася на Люсю.

Давно хотілося їй поставити її на місце зі своїм синочком, якого вона всіляко розхвалювала і захищала.

– Так Танька ця сама хороша! Не змогла мужика утримати, а тепер бідкається всім! Ми ще подивимося, хто тут правий, а хто винен. І внучку ми взагалі – плануємо забрати! Так! – не на жарт розійшлася Люся.

– Забрати? Оце ви загнули сусіди, а як ви будете дитя у матері  забирати? Твій Вітька знову не працює, всі боки пролежує, поки його дочка десь росте, – сміючись, промовила сусідка.

– Заберемо! Прийде час і заберемо! Наша Ганнуся, а не їх, – Люся схопила сумки і попрямувала в бік будинку.

***

Минуло два роки. Віктор так і жив з матір’ю. Ні чого не хотілося йому міняти в своєму житті. Мати зрідка носила гостинці внучці, а сам батько дівчинки ні чим не допомагав. Роботи у нього не було, шукати її він не хотів.

– Вітька! Скільки можна лежати, – якось вигукнула Люся, – давай вже за розум берись. Дочка росте, людям в очі вже соромно дивитися.

– Соромно, то не дивись, – відповідав Віктор, – я не для людей живу, а для себе. Ти хотіла онуків – отримала. А я з цими бабами більше ні ні! Вони все корисливі, їм тільки гроші та все таке подавай. Досить, нажився сімейним життям.

– Таня досі з батьками живе. Може, якось вам з нею порозумітися, дочка все – таки спільна? – тихо запитала мама.

– З цієї мегерою ?! Ще чого! Щоб вона потім мене знову пиляла. Ні, вибачте.

– Не хочеш, так сиди тепер один! Більше я тебе вигороджувати не буду. Це ще добре, що Таня на аліменти не подала. А так би бігав з боргами …

– Якщо подасть, так піду працювати за копійки, нехай отримує аліменти … – зловтішно відповів Віктор.

– Соромно людям в очі дивитися через тебе. Не знала я, що таким виростиш ти у мене. Все берегла, захищала. А треба було суворіше бути! Ех ти, Вітька, Вітька …

Так і тинялася Люся зі своїм поганим сином. Тільки через деякий час вона зрозуміла, що даремно його балувала і захищала перед всіма. Виріс він безвідповідальним ледарем. Тільки пізно вже було. Одна радість залишилася у Люсі – з гостинцями до внучки сходити, провідати. Благо колишні родичі все розуміли і приймали її у себе. Навіть після того, як Таня вийшла заміж за іншого чоловіка, який виховував Ганну як рідну дочку.

І таке буває, коли материнська любов сліпа.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.