Після весілля Сергій та Юля залишилися жити у батьків Сергія. Так було простіше та набагато дешевше. Думали, що це ненадовго і з часом вдасться купити власну квартиру, але, як відомо, немає нічого постійного, ніж тимчасове.
Ось вже й син у школу пішов, а перспективи мати житло так і залишилися перспективами.
І раптом успіх повернувся у бік подружжя. Сергію запропонували гарну роботу у столиці з дуже солідною зарплатою.
Єдине, що затьмарювало щастя: чекала тривала розлука. Житло Сергію фірма обіцяла надати не раніше, ніж за півроку.
Особливо засмутилася Юля: не уявляла, як житиме без чоловіка цілих шість місяців!
Сергій її заспокоював:
– Юля, кохана, не переживай! Я приїжджатиму! Часто! Ти навіть засумувати не встигнеш!
– А син? – схлипувала дружина.
– З ним все буде гаразд! – Запевняв чоловік. – Тільки уяви, як він зрадіє, коли отримає в подарунок новий телефон! І потім: якщо я таки поїду, через пару років ми точно квартиру купимо! Погодься, є заради чого потерпіти.
І Юля погодилася.
Сергій поїхав, залишивши дружину із сином у своїх батьків.
Спершу приїжджав дуже часто. Потім – все рідше і рідше.
Юля переживала. Відчувала щось не так. І вирішила їхати до чоловіка, незважаючи на його протести, на кшталт: «Я ще погано облаштувався»…
Приїзду сім’ї Сергій зрадів. Начебто. Але вже за кілька тижнів Юля зазначила, що чоловік сильно змінився.
Якщо раніше був уважним і дбайливим, то тепер ніби не помічав Юлю, не цікавився її проблемами, жодного разу не приголубив сина. Весь час був чимось незадоволений, сердився через всяку нісенітницю.
А ще дуже багато працював, навіть ночами. Такого завзяття до роботи Юля у чоловіка раніше не помічала. Хотіла поговорити з ним про все, але Сергій її випередив.
Якось увечері сам почав розмову:
– Юлю, я більше так не можу.
– Ти про що, коханий?
– Розумієш, – чоловік помітно хвилювався. – Я втомився обманювати…
У Юлі все похололо всередині…
– Ти пробач мені, – продовжував чоловік, важко підбираючи слова. – Але… у мене є інша жінка…
Юля не просто розгубилася, вона буквально застигла… Нічого подібного вона не очікувала почути.
Бачачи, що дружина мовчить, Сергій вирішив сказати все й одразу:
– Вона молодша за мене на десять років… І… вона вагітна… від мене.
Юля мовчала. Вона просто не знала, що сказати.
А Сергій продовжував:
– Розумієш, я люблю тебе та нашого сина. І не хочу з вами розлучатися. Але й та жінка мені дуже дорога. До того ж вона чекає на дитину. Я не можу її покинути.
– І що ти пропонуєш? – Видавила з себе Юля.
– Нехай все залишиться як є. Просто тепер мені не доведеться обманювати.
– Тобто ти хочеш мати дві сім’ї та просиш моєї згоди? Так чи що?
– Ну майже…
– Але це немислимо…
– Чому? Адже я чесно зізнався. А міг обманювати тебе, як усі це роблять.
– Виходить, що я дякувати тобі повинна?
– Ні. Просто хочу сказати, що ти, звичайно, маєш повне право кинути мене. Що тобі це дасть? Повернешся в наше село, переживатимеш і ледве зводитимеш кінці з кінцями. Навіщо все це? Адже ми можемо жити як жили. Разом. Тут. Ну, а те, що в мене є жінка з дитиною, ти… поступово забудеш.
– Ти серйозно? – Юля не вірила ні своїм вухам, ні очам. – Ти сам себе чуєш?
– А що такого? Розумію: ситуація неординарна. Але ж я пропоную рішення, яке всіх влаштує.
– Усіх? Тобто тебе, цю твою, і мене?
– Тебе особливо.
– Невже?
– Звичайно. Я ж знаю, як ти любиш мене, як за сина переживаєш. Я зовсім не хочу робити тобі важко. Навпаки…
– Я зрозуміла, – Юля остаточно опам’яталася. – Ти дбаєш про моє щастя… Дякую тобі, дорогий… Ну тоді, якщо вже у нас вечір одкровень, можу я в тебе запитати?
– Звичайно! – Зрадів Сергій, побачивши, що дружина нарешті вступила в «переговори».
– Як ти поставишся до того, що я тепер житиму не тільки з тобою?
– В якому сенсі?
– В прямому. У мене теж є залицяльник. І вже давно. Народжувати від нього я, звичайно, не збираюся, але зустрічатися ми тепер можемо?
– Ти що? Як ти смієш навіть думати про це?
– Ой, – усміхнулася Юля. – А що таке? Адже я чесно зізналася і зовсім не хочу зробити тобі важко. Просто заздалегідь застерігаю про умови нашого спільного проживання.
– Якого проживання? Та я після цього жодного дня з тобою не залишусь! – вигукнув Сергій. – Завтра ж подам на розлучення!
– Подавай, – спокійно відповіла Юля. – Це буде найправильніше рішення…