Ольга народила, коли їй було вже за сорок. Із чоловіками її не щастило. Три чоловіки, і від жодного завагітніти не виходило.
Вона вже думала, що вся проблема в ній, хоч фахівці й говорили протилежне. Але не можуть три чоловіки бути всі без дітей.
…І нарешті це відбулося. Ольга зрозуміла, що вагітна, про що повідомила свою матір. У них сталася сварка.
– Без чоловіка, вік який, житла нема, грошей нема!
Мати все ставила їй у провину.
– А ти сама мене народила без батька.
– Я була молода, а ти вже майже стара.
– Мамо, що ти таке кажеш?! Мені лише сорок два!
– А ким ти будеш коли дитина виросте? Як ти її забезпечиш? Тебе же ж усі вважатимуть її бабусею. А де батько дитини?
– Мамо, буде в нього батько. Борис хороша людина. Ми з ним хочемо побратися, але про дитину він ще не знає.
– Не знає і хоче одружитися?!
– Так. А що такого? Він має доньку п’ять років, дружини не стало. Я хочу удочерити дівчинку. Її Марійка звуть.
– От і молодець. І вистачило б. І добре, що п’ять років. Хороший вік. Дівчинці мати потрібна.
– Я думала ти будеш проти. Ми з ними вже давно знайомі.
– Не проти. Познайом мене з ними.
Борис виявився серйозною людиною. Один виховував доньку, мав невеликий бізнес. Він дуже зрадів, що Ольга вагітна.
– Треба поквапитися з весіллям. Як ти гадаєш, мамі треба розповісти все? І ще… Тобі не важко буде з двома? Ти не думай, я не проти дитини, але ж ти знаєш, що я слабий часто.
– Мамі про це не кажи. Вона переживатиме за мене, за тебе та за дівчаток. Мені сказали, що буде дівчинка. І сам не хвилюйся, Марійку я люблю. І з тобою все буде добре.
…Бориса поховали через чотири роки після весілля. Марійка вже ходила до школи, Даринка в дитсадок.
Ользі довелося розбиратися з бізнесом чоловіка ще до того як його не стало. Він передав їй усі справи та управління. Дві квартири переписав на дітей, а третю, де вони жили, на Ольгу. Із дітьми допомагала мама. Їй теж було важко, але онуки тішили своїми успіхами.
– Олю, чому ти одразу мені не розповіла, що Борис слабий був?
– Це нічого не змінило б. Ми так вирішили. Марійка більше нікого не має. Там у них все дуже складно. Рідні є, але вони не спілкуються. Бориса всі покинули після того, як не стало дружини.
– Не пощастило йому з родичами.
– Так. Не дуже. Мені завтра підтримка й допомога твоя потрібні. Приїжджають вони. На поминки не встигли, ось на сороковий день. Думаю, у них й інша причина є.
– Ти про що?
– Я про Марійку.
– Марійка наша!
– Наша, але вони думають, що в неї нікого немає. Та й бізнес, квартири думаю їх теж цікавлять…
…Ольга тільки-но прокинулася, як раптом пролунав дзвінок у двері.
– Господи, хто це так рано прийшов? – здивовано пробурмотіла вона і пішла в коридор.
Вона відкрила двері і застигла від несподіванки.
Родичі гуртом з’явилися.
– Давай одразу до справи, – почали вони. – Марійка тепер сама. Ви тут їй ніхто, і ми оформлятимемо опіку.
– Ви б спочатку згадали Бориса, на цвинтар з’їздили…
– Не треба нас вчити, що робити! А щодо поминок, ми зробимо все й без вас. І дай нам ключі від квартири Бориса.
– Квартира здається в оренду.
– Ну, тоді від другої.
– І вона здається.
– Ну тоді гроші з квартир усі Марійці на рахунок. А ми поки що документами займемося у вашому місті для опіки. Марійка головна спадкоємиця, а ви вже потім.
– Спадкоємиця?
– А чого ви дивуєшся?
– Та у нас взагалі спадкоємців немає. Є лише власники.
– Що?! Та бути такого не може! Ми подаватимемо в суду і захищатимемо права малечі. Все відсудимо для неї!
– А для другої доньки Бориса нічого не бажаєте відсудити?
– А вона може й не його. Точно не його. А ось Марійка його.
– Марійка й Даринка обидві його, і обидві мої. Ви час даремно не втрачайте, згадайте Борюсика і їдьте.
– Ми подамо в суд! Ти їй ніхто!
– Я їй мати. І бабусю вона має. І не треба нічого говорити дитині. У неї і так стрес після того як батька не стало. А спадщини взагалі немає. Борис подбав про дітей. Все оформлено на них і на мене.
– Ну зрозуміло, йому завжди було все одно на нас і наші проблеми.
– А у вас проблеми?
– А ти не знаєш? Борис тобі не розповів?!
– Розповів. Але ж ви залишили його одного з маленькою дитиною після того як пішла його дружина? А він просив лише допомоги, поради й співчуття. А ви порадили віддати дитину в дитбудинок. А потім ще образилися, що він не ділиться з вами прибутком.
– Все розповів. Все зробив, щоб ми залишилися ні з чим.
– Це все було його. Він у вас нічого не відбирав. Не варто зараз все це казати. Поминки у кафе біля офісу, ви знаєте де він. О тринадцятій.
– Ми й без вас помʼянемо.
Звичайно, родичі не прийшли в кафе, а поспішили поїхати. Добре, що вони нічого не сказали. Хоч дівчинка знає, що Ольга не її рідна мати, але зайві переживання для дитини не потрібні.
– Мамо, а ти мене не віддаси їм? – запитала Марійка після їх від’їзду.
– Звичайно, ні. Ти все чула?
– Вони так галасували… Бабуся нам читала книжку, але я не слухала… Я переживала.…
– Не переживай. У нас все буде добре. Треба було вас відправити гуляти, але там злива.
– Там уже сонечко. Поїдемо до тата?
– Поїдемо. Це він спеціально хмарки розігнав, щоб ми не змокли. Він піклується про нас…
– Весь час?
– Так… І завжди буде піклуватися!